Потужна доза ностальгії від "Футбол 24".
Зараз багато хто критикує Лігу чемпіонів за те, що цей турнір фактично перетворився на змагання сильних світу цього. Клуби не з топ-чемпіонатів Старого світу майже не мають шансів конкурувати з "грошовими мішками", а потрапляють до групового етапу ЛЧ лише завдяки введеному під час реформи турніру часів Платіні "шляху чемпіонів".
Топ-клуби Європи взагалі певний час виношували ідею про створення змагань лише для себе, бо не хочуть грати з командами, яких обігрують однією лівою, а ці поєдинки не викликають великого інтересу.
Почалося ще з тих часів, коли наприкінці 90-х років минулого століття зросла кількість учасників ЛЧ із найсильніших національних чемпіонатів Європи, що з часом сягнула до 4 клубів від найкращих ліг. Після цього і назва самого турніру певним чином втратила сенс.
Зрозуміло, що на це суттєво вплинув фінансовий чинник. Футбол став більш комерціалізованим, бажання заробити прибутки від продажу прав на трансляції диктувало необхідність збільшити кількість матчів між клубами з топ-чемпіонатів.
Можна дискутувати, було більше плюсів чи мінусів у перетворенні турніру на "Лігу не лише чемпіонів". У багатьох країнах перемога в національному чемпіонаті і далі є надважливою та престижною. З іншого боку, зараз в ЛЧ можуть зіграти команди з тих же чемпіонатів Англії, Німеччини, Іспанії, Італії, які раніше мали дуже небагато шансів туди потрапити. Натомість вже давно ми не бачили в Лізі чемпіонів команд, які ще не так давно чудово грали в цьому турнірі та створювали багато проблем грандам, від яких їх зараз відділяє прірва.
Звичайно, у таких країн, як Швеція, Данія, Норвегія, у Східній Європі та навіть у більш успішних у єврокубках Португалії та Нідерландів свій шлях розвитку футболу. Їхні клуби не мають власників із безмежними фінансовими можливостями (і, до того ж, не завжди з кришталево чистою біографією), вони більше працюють на експорт, продаючи своїх талантів у по-футбольному заможніші країни.
Та, мабуть, незважаючи на величезний рівень задоволення життям у людей тієї ж Скандинавії, місцевим фанам хотілося б знову бачити свої клуби в Лізі чемпіонів, причому не лише в ролі статистів. Бо, напевно, жоден данський, шведський чи норвезький вболівальник не може без емоцій переглядати миттєвості тріумфального для Данії чемпіонату Європи 1992 року, або неймовірного "бронзового" ЧС-1994 для Швеції, або пам'ятної перемоги Норвегії над Бразилією на ЧС-1998.
Їм є що згадати і з романтичних єврокубкових 90-х, коли Гетеборг був спроможним обіграти зіркові Барселону та МЮ, а Русенборг – Мілан і Реал, залишаючи грандів за бортом вирішальних стадій турніру.
Останній Кубок європейських чемпіонів 1991/92
Вже в тому сезоні з'явився груповий етап та кваліфікація до нього. Тут можна згадати, як майбутній переможець – Барселона – у двох відбірних раундах спочатку змушена була відігруватися після поразки від останнього чемпіона НДР, а потім, після впевненої домашньої перемоги 2:0 над тодішнім чемпіоном ФРН Кайзерслаутерном, лише на 90-й хвилині матчу-відповіді зуміла врятувалися від вильоту, бо горіла 0:3.
Грізний Марсель у двоматчевій дуелі не зумів пройти Спарту (3:2 та 1:2), яка потім посіла друге місце у групі з Барселоною, Бенфікою та київським Динамо, а майбутній фіналіст, Сампдорія, ледь проскочила угорський Гонвед.
ЛЧ 1992/93
Дебютний рік Ліги чемпіонів. Ми вперше почули такий знайомий зараз усім гімн, побачили цей м'яч із зірок.
Кваліфікація принесла найгучнішу сенсацію. Володар титулу найсильнішої команди Європи – Барселона, яка спочатку ледь пройшла, на секундочку, норвезький Вікінг (1:0, 0:0) завдяки голу Гільєрмо Амора на 86-ій хвилині, в останньому раунді кваліфікації вилетіла від московського ЦСКА (1:1, 2:3). Причому виграючи під час другого домашнього матчу 2:0.
Потім "армійці", які домашні матчі проводили у Німеччині через відсутність на той час відповідних стандартам УЄФА стадіонів у Росії (яка іронія долі), були останніми у групі з майбутнім першим переможцем в історії ЛЧ Марселем, Рейнджерс та Брюгге. Та цю перемогу ЦСКА над Барсою згадуватимуть завжди. Більше згадують, мабуть, лише розгроми каталонців від Динамо Лобановського у 1997-му та Баварії у 2013-му.
До речі, Рейнджерс, які у кваліфікації впевнено здолали, що сьогодні важко уявити, чемпіона Англії – Лідс з Еріком Кантона, Гарі Макалістером та Гарі Спідом, нав'язали справжню боротьбу у групі зірковому і потужному Марселю скандального бізнесмена Бернара Тапі. Вони двічі зіграли з Бокшичем, Абеді Пеле, Феллером, Дешамом, Десайї, Созе та компанією внічию, але мали ще дві нічиї з Брюгге та в останньому турі з ЦСКА, на відміну від ще однієї у Марселя з тими ж росіянами.
ЛЧ 1993/94
Майбутній чемпіон – Мілан – у кваліфікації лише завдяки одному голу на виїзді від Папена проходить чемпіона Швейцарії Арау! (який до того лише двічі був національним чемпіоном на початку ХХ століття). А якби ця скромна команда виявилася трохи наполегливішою, то історія могла б піти зовсім інакше. І вже не було б тих знаменитих 4:0 над Барселоною у фіналі.
До речі, і Барси могло б там не бути, якби трохи впевненішим виявилось київське Динамо. Та після пам'ятних 3:1 вдома з дублем Віктора Леоненка кияни були зметені на Камп Ноу, незважаючи на блискучий гол Сергія Реброва.
У наступному раунді Мілан та Барса вже не залишили шансів Копенгагену та Аустрії відповідно. А ось Галатасарай з відомим "турко-швейцарцем" Кубілаєм Тюркільмазом взяв і за рахунок голів на виїзді вибив із турніру Манчестер Юнайтед (3:3, 0:0).
У групах Мілан та Барселона на класі посіли перші місця, хоча в деяких матчах теж траплялися певні несподіванки. Наприклад, каталонці не зуміли обіграти на виїзді Галатасарай та втратили перевагу в 2 м 'ячі у Москві зі Спартаком. Але потім пам'ятно розбили російського чемпіона, який намагався скласти конкуренцію Монако з Юрі Джоркаєффом та Юргеном Клінсманном, на Камп Ноу – 5:1.
Прагматичний Мілан Капелло виграв у групі лише два матчі, а чотири зіграв внічию. Причому двічі 0:0 з останньою в підсумку командою квартету – Андерлехтом. Найвеселішою командою того сезону був Вердер. Його вольова перемога 5:3 над бельгійцями з 5 голами за 17 хвилин другого тайму стала справжньою окрасою турніру. Бременці перемогли Андерлехт і в Брюсселі, двічі достойно боролися з Міланом, але дві поразки від Порту, особливо несподівана домашня, в передостанньому турі, з рахунком 0:5 позбавила чемпіона Німеччини півфіналу.
Та на цій стадії шансів проти фаворитів, мабуть, не було б ні в кого. До того ж, це був лише один матч на полі команд, які посіли перші місця в групах. Мілан не залишив вдома шансів Монако, а Барселона – Порту (по 3:0). У пам'ятному ж фіналі Мілан Капелло просто знищив Барселону Кройфа 4:0. Ця гра стала однією з культових в історії, і кадри голів того матчу згадують постійно в різноманітних сюжетах та нарізках.
ЛЧ 1994/95
Перший сезон Ліги чемпіонів з 4-ма групами та 1/4 фіналу.
У групу А потрапляють Барселона, Манчестер Юнайтед, а також Гетеборг та Галатасарай, які пройшли один-єдиний у тому сезоні раунд кваліфікації. У першому турі гранди перемагають номінальних аутсайдерів, а далі пішло дуже цікаво. Гетеборг вдома здобуває вольову перемогу 2:1 над Барсою, пропустивши першим безглуздий гол у дебюті від Стоїчкова.
Потім двічі мінімально перемагає Галатасарай. У п'ятому турі шведи вдома розбираються 3:1 з МЮ.
Опісля грають внічию 1:1 на Камп Ноу та з першого місця виходять у плей-офф, залишаючи за бортом МЮ. Причому Барса обійшла манкуніанців лише за додатковими показниками, бо примудрилася програти також і в Стамбулі.
Форвард Магнус Ерлінгмарк, який забив 4 голи у тій ЛЧ і був одним з найкращих бомбардирів, Єспер Блумквіст, який пізніше, у 1999 році, взяв ЛЧ разом з МЮ, Стефан Петтерссон, який провів до цього кілька успішних сезонів в Аяксі та запалював разом з Денісом Бергкампом, Стефан Рен, легендарний голкіпер Томас Равеллі.
У чвертьфіналі Гетеборг пристойно зіграв з Баварією. Після нулів на виїзді шведи мали непогані шанси на вихід до півфіналу, але пропустили двічі у середині другого тайму, після чого змогли на характері відігратися, та цього було замало. За рахунок виїзних голів далі пішла Баварія, яку потім знищив майбутній тріумфатор тієї ЛЧ Аякс.
У тому ж розіграші хорватський Хайдук, який вже давно забув смак Ліги чемпіонів, з Альошею Асановічем та Міланом Рапаїчем вийшов другим з дуже рівної групи із Бенфікою, Стяуа та Андерлехтом, які на той час були дуже пристойними колективами. А потім хорвати намагалися дати бій в дуелі з Аяксом Ван Гаала, але в Амстердамі були покладені на лопатки 0:3.
А ще був Казіно Зальцбург – той, який зараз Ред Булл Зальцбург. За нього тоді грали нинішній наставник Саутгемптона та екс-керманич Лейпцига Ральф Хазенхюттль, головний тренер Айнтрахта Адольф Хюттер, наставник збірної Азербайджану та багаторічній помічник Славена Біліча у збірній Хорватії і кількох клубах Нікола Юрчевіч.
І австрійці ледь не позбавили місця у плей-офф чинного володаря трофею – Мілан. Італійці двічі поступилися "дитячому садку" Ван Гаала, не змогли обіграти на виїзді АЕК і ледь обіграли греків вдома, а через поведінку вболівальників під час домашнього матчу проти Казіно були позбавлені двох очок, які тоді давали за перемогу.
Натомість Казіно Зальцбург зумів двічі зіграли внічию з Аяксом, причому в Амстердамі Ярі Літманен врятував господарів лише за 5 хвилин до кінця основного часу, переграв на виїзді та, на жаль для себе, не зумів обіграти АЕК вдома.
І доля другого місця вирішувалася в останньому турі в Австрії, де в очній грі Мілан мінімально переміг завдяки голу свого джокера Даніеле Массаро. Як наслідок, по 5 очок в обох команд, а за додатковими показниками далі пішов Мілан, дійшовши до фіналу турніру.
ЛЧ 1995/96
Цей сезон запам'ятався українському вболівальнику, насамперед, резонансним "шубним" скандалом та відстороненням Динамо від участі в турнірі після першого матчу групового етапу проти Панатінаїкоса.
Та цікавий він був не лише цим. Адже на головну європейську арену повернулися ті гранди, які вже давно скучили за нею, – Ювентус та Реал. Компанію їм склали Борусія Дортмунд, екзотичний, як для наших часів, проте цілком можливий на той час чемпіон Франції Нант і англійський Блекберн, який опинився в ЛЧ вперше і поки що востаннє.
Крім того, з'явилися команди, які назавжди закарбують свої імена в історії турніру. Перш за все, норвезький Русенборг, який в першому матчі кваліфікації розбив вдома турецький Бешикташ 3:0, чим забезпечив собі історичну участь в Лізі чемпіонів. До нього приєдналися грецький Панатінаїкос, польська Легія, яка пройшла вже згаданий нами Гетеборг, угорський Ференцварош, який залишив поза груповим турніром міцний Андерлехт, найтитулованіший клуб Швейцарії Грассхоппер, який останнім часом майже не нагадує про себе.
Включення до групи А данського Ольборга, який Динамо пройшло в кваліфікації, все-таки об'єктивно послабило її, і цим скористались Панатінаїкос та Нант. Причому вони залишили не при справах досвідченого єврокубкового бійця Порту. У складі Панатінаїкоса тоді запалював поляк Кшиштоф Важиха (якого також називали Варжихою) та Георгіос Георгеадіс, а в Нанті – Ніколя Уедек, один з найперспективніших на той час гравців Франції Рейнальд Педро, форвард з екзотичного Чаду Яфет Н'Драм та майбутня суперзірка Клод Макелеле.
У групі В пам'ятно тоді для свої фанатів виступив московський Спартак. Хоча чемпіону Росії, звичайно, пощастило з жеребом, та все одно виграти усі матчі на груповому етапі ЛЧ ніколи не буває легко. Особливо від Спартака дісталось якраз Русенборгу (2:4 у Тронхеймі та 1:4 у Москві). Причому після першого тайму домашнього матчу вікінги вигравали 2:0, але голи Аленічева, Нікіфорова та Кечінова після перерви повністю змінили хід гри. І ця поразка, врешті-решт, не дозволила команді Нільса Арне Еггена відразу з першої спроби вийти з групи. Та досі невідомі широкому загалу прізвища Яна Івара "Міні" Якобсена, Харальда Браттбака, Роара Страна, Стеффена Іверсена вболівальники тоді запам'ятали добре.
У цій групі зовсім загубився сенсаційний чемпіон Англії Блекберн з Аланом Ширером. Це дозволило вийти у плей-офф варшавській Легії. Хоча в передостанньому турі поляки і були знищені на Леркендалі 0:4, а в останньому програли вдома вже немотивованому Спартаку. Адже Блекберн грюкнув на прощання дверима в останньому матчі, розбивши в рідних стінах (4:1) Русенборг.
У групі С без варіантів знищував все на своєму шляху Ювентус із новою зіркою Алессандро Дель П'єро. У групі D – блискучий Аякс Ван Гаала, проти якого був безсилий навіть Реал зі своїм новим талантом Раулем та нестримним чилійцем Іваном Саморано. Ференцварош та Грассхоппер були в ролі статистів. Хоча угорці набрали аж 5 очок, розгромивши ще в першому турі на виїзді швейцарців 3:0, але в двох матчах з Аяксом і в Мадриді були просто знищені, отримавши у підсумку 19 голів у свої ворота. До речі, двічі за Ференцварош забивав, зокрема у домашньому матчі проти Реала (1:1), Флоріан Альберт-молодший – син знаменитого володаря "Золотого м'яча-1967".
Отже, турнірна сітка тоді сформувалася так, що за дві путівки у півфінали змагалися команди, які зараз важко уявити на цій стадії турніру. Поки Ювентус із Реалом билися між собою, а Аякс впевнено розбирався на класі з Борусією.
Легія прагнула повторити свій найбільший успіх у Європі 1970 року, коли дійшла до півфіналу КЄЧ. Та ПАО також був не проти повторення сезону КЄЧ-1971 та участі у фіналі, щоправда з іншим підсумком. За іронією долі, після 0:0 на жахливому варшавському "городі", у матчі-відповіді головним героєм став поляк Важиха, який не залишив жодних шансів своїм співвітчизникам.
Нант після домашніх 2:0 програвав з аналогічним рахунком у Москві після першого тайму завдяки дублю переведеного у півзахист центрбека Нікіфорова, та Уедек двома голами після перерви поховав надії Спартака з Сергієм Нагорняком у складі на півфінал проти Юве.
У півфіналі французи мало що змогли протиставити Ювентусу, який на всіх потужностях йшов до поки що останнього єврокубкового титулу в своїй історії. Та мало хто міг подумати, що в іншій парі Панатінаїкос буде дуже близький до реваншу в дуелі з Аяксом за програний фінал КЄЧ-1971. В Амстердамі греки вистояли, а Важиха під кінець гри зумів забити надзвичайно важливий гол на виїзді.
Але тому Аяксу було байдуже, де грати і за яких обставин. За підтримки вболівальників ПАО вдома боровся, як міг, та зупинити Ярі Літманена і компанію не зумів.
Зупинити Аякс лише у фіналі зумів Ювентус, та й те – лише в серії пенальті.
Далі буде.