Сергій Тищенко спокійно сприймає невдачі команди Луческу у Лізі чемпіонів і ділиться своїм обережним оптимізмом.
Поразка на Ноу Камп не має великого значення для Динамо. Всі розуміють, що передумов для іншого результату просто не було. Попри кризу у Барселоні. Рівень команд – різний. З’явився якийсь відчай.
Як Супрязі увійти в історію ЛЧ: Луческу знайшли заміну в АПЛ, а Динамо падає все нижче – де прогрес?
Головне запитання: куди рухається Динамо і чи рухається взагалі? За три матчі у ЛЧ не забили нічого. Пропустили шість. У чемпіонаті за півтора року від Шахтаря пропустили три, а забили тільки один. У Суперкубку-2020 перемогли "гірників", але не потрібно серйозно ставитися до цього турніру. Ні атака, ні оборона не є сильними сторонами команди Луческу. Якість гри не вражає – це раціональний футбол з бажанням не дати грати супернику. Ніякої естетики поки не проглядається і близько.
Динамо грає у футбол, де колективні дії мають більше значення, ніж індивідуальні. Намагаються нівелювати сильні сторони суперника і шукають його помилки. На рівні УПЛ це ще спрацьовує, а от у міжнародних матчах дійсно важко. Відчуття безнадії виникає не вперше. Варто пригадати хоча б поєдинки проти Вільяреала в 1/8 Ліги Європи.
Ось Вернидуб має дві перемоги у ЛЧ. Зібрав фізично сильних та досвідчених гравців під своє бачення футболу, грає від оборони зі швидкими атаками. Все дуже просто, але надійно. Такий футбол не дає великої радості, окрім результату. Зараз Шериф перемагає Шахтар та Реал, а що буде далі? У мене немає впевненості, що наступного сезону команда з Молдови гратиме у групі хоча б якогось єврокубка. Тренер про себе заявив. Гравці також. Для них це трамплін сходження та отримання кращих матеріальних умов. Не впевнений, що тут Шериф може мати багато користі.
Дуже просто видаватися гуру тренерських ідей, вважати себе прихильником великих тренерів. Я не розумію, чесно кажучи, Де Дзербі. Здається, він просто втрачає контакти з реальністю. Якщо у Ман Сіті Гвардіола грає час від часу без вираженого опорника, то це не означає, що так має грати Шахтар. Рівень гравців – абсолютно різний. Чи, приміром, вимагати від Фернандо бути новим Траоре. Це абсолютно різні форварди за своєю суттю. Підлаштовуйся під сильні та слабкі сторони суперника, свої кадрові можливості, а не літай десь в небесах. Контролювати м’яч у матчі із Шерифом і намагатися грати з позиції сили проти Реала – не зовсім правильно, потім це закінчується емоціями на публіку…
У Динамо на міжнародній арені немає ні супернадійного захисту, ні атаки. Луческу просто хоче надати підопічним досвіду, щоб вони вистрелили через певний час. Але прогрес гравців неймовірно слабкий та абсолютно несистемний. Один підніметься, інший впаде.
Мірча сподівався на пару Забарний – Попов, але Денис поза грою до кінця сезону. Цей тандем оборонців сформувався ще минулого сезону і награвався влітку. Сирота – непоганий захисник, але такий же молодий і потребує зіграності в тактичних побудовах Луческу. На це знадобиться час.
Серйозно піднявся Шапаренко. Сьогодні Микола – не тільки лідер півзахисту, але й гравець системоутворюючий. Його відсутність на полі відразу відчувається. Чудово йдуть справи у Забарного. Ілля став провідним захисником не тільки клубу, але і збірної. Вже немає мандражу, паніки. Втрата Бурди і Попова не стала катастрофою, хоча клуб нікого не купував.
Натомість у Миколенка та Циганкова прогрес відсутній. Перспектива переросла у клас тільки на внутрішній арені. Можливо, вони вже досягли свого максимуму в Києві та потребують нових викликів, але навряд чи знайдуться охочі заплатити за них гроші, які хоче Ігор Суркіс.
Кожен бачить, що відбувається із Супрягою. Нападник, який мав стати провідним у команді та максимально підходить під контратакувальний стиль, не забиває вже понад рік. При тому ніяк не скажеш, що Луческу не дає йому шансів.
Імпонує Вітінью, але він не проходив зборів із командою, тож знадобиться час. Не раніше весни, після зимових зборів, він щось зможе серйозне показати. Удар, швидкість у нього є.
Багато нарікань на Шкуріна та Раміреса. Думалося, що гравці в районі 1-2 млн євро будуть рвати всіх на кожному кроці. Але так не буває. Пригадайте ситуацію із Яремчуком, як він нелегко розпочинав у Бельгії. Але довіра та робота тренерів зробили його зіркою чемпіонату. Потенціал в Еріка та Іллі є. Потрібно їх ліпити та формувати.
В основному складі Динамо 9 українських гравців, 7-8 з яких є власними вихованцями. З таким кадровим потенціалом дуже непросто на щось розраховувати у єврокубках. Але це свідомий вибір головного тренера. Ставка робиться не на результат, а на набуття досвіду і створення певної системи, коли гравці академії розумітимуть, для чого вони перебувають у клубі. Кожен матиме свій шанс, якщо працюватиме над собою.
Юнацька команда Динамо у трьох турах винесла Бенфіку (останній фіналіст Юнацької Ліги УЄФА), Баварію і не програла Барселоні. Підопічні Костюка не пропустили жодного м’яча у трьох матчах. Так, є футболісти (Боль, Нещерет, Царенко, Волошин, Діалло), які за рік-два-три стукатимуть у двері першої команди і створюватимуть баланс із сьогоднішньою молоддю основного складу, яка за цей час повинна обрости досвідом і класом.
Пригадайте останню команду Лобановського. Валерій Васильович прийшов у колектив, який вже мав досвід міжнародних матчів. Хоч він був негативним, але це – досвід. Відверто молодих гравців не було, за винятком Каладзе та Несмачного. Існували лідери, на яких можна було опертися – Калітвінцев, Лужний, Максимов, Хацкевич, Белькевич. Не довелося збирати команду по крихтах і вводити велику групу футболістів із молодіжної команди.
Лобановський лише дав їм свої ідеї. Коли пішли Шевченко, Ребров, Лужний, і з'явилися перші легіонери, результати та гра впали приблизно до сьогоднішнього рівня. Тому що команда за рік-два не формується, особливо якщо можливості витрачати значні суми немає.
От проблема Динамо в тому, що гравці, на яких зараз повинен був спиратися Луческу, як на лідерів, не виправдовують ніяких сподівань – Вербіч, Сидорчук, Гармаш, Шабанов. Циганкова та Миколенка Луческу не формував. Вчити простіше, ніж перевиховувати. Це помітно на прикладі прогресу Забарного та Шапаренка. Історія Супряги показує, що ніхто не буде рубати з плеча. Якщо щось не виходить – будуть нові шанси. Іншої дороги просто немає. Головне – працювати.
Тож ми робимо висновок, що Динамо потрібен час. Команда потребує балансу та наповнення. Коли вона буде готовою – обов’язково вистрелить у Європі, переможе Барселону та зможе протистояти Баварії. Має зійтися багато пазлів у одну картину – прогрес гравців, розвиток молоді та, за потреби, посилення окремих позицій.
Зараз період, коли Динамо у міжнародних матчах набирається досвіду. Луческу протягом літніх зборів провів багато спарингів із сильними суперниками. ЛЧ – це ще одна можливість, тільки з глядачами на трибунах. Для киян головним турніром залишається чемпіонат України, де потрібно не тільки виграти конкуренцію у Шахтаря, який має в рази більші кадрові можливості, але й пробити собі дорогу в новий сезон ЛЧ. Цей турнір, окрім досвіду, приносить стабільні фінансові можливості для клубу.
Боснійський Степаненко для Луческу: чому Динамо варто претендувати на одноклубника Кравця