Напередодні стартового матчу збірної України у Лізі націй "Футбол 24" розповідає про новий футбольний проект у Чехії – наші суперники дбають про майбутнє вже відучора.
Чеський футбол ніколи не був фінансово потужним. Відповідно місцеві клуби і близько не стояли і не стоять поруч з нашими грандами: Динамо й особливо Шахтарем. Натомість чехи орієнтувались на продаж своїх зірочок (переважно в сусідню Німеччину, а завдяки успіхам Павела Недведа ще й в Італію) та намагались максимально чіплятись за результат в єврокубках. Як не дивно, але в них виходило вибивати або серйозно полоскотати нерви нашим топ-клубам. Однак настав час, коли місцеві футболісти почали втрачати свій статус на європейському рівні. Їх все ще назбирується у національній збірній на повну команду (більше, ніж у нас), але це вже не топчики а-ля Недвед чи Барош, про яких говорив світ.
Щось схоже відбувається у збірній України, адже наші легіонери, при всій нашій любові та повазі, не переросли з великих талантів у топових зірок, які здатні приносити титули і робити результат регулярно та "в будь-яку погоду". Головний тренер РБ Лейпциг Ральф Рангнік відверто оцінив рівень українських футболістів – саме через не до кінця підтверджені круті амбіції Ярмоленка і компанії клуб, який веде ледь не всіх юних зірочок Європи, ігнорує наш ринок.
Проте є одна суттєва різниця. Чехія не має зайвих ілюзій щодо свого рівня. А ось нам трохи замилюють око більш-менш успішні виступи українських топ-клубів – останнім часом стабільно виходять в європейську весну. Великі зарплати, серйозні і недешеві новачки – таке навіть Славії з її амбітними китайськими інвесторами тільки сниться. У збірної України досі великі сподівання на Ярмоленка та Коноплянку, які не опускаються нижче певного рівня й індивідуально виділяються на фоні нинішніх чехів. Прогресує Руслан Маліновський. Але що буде далі? Якщо у нас роблять все, щоб зменшити тиск на гравців УПЛ (дике скорочення кількості команд плюс 2 матчі на тиждень, це виявляється, уже якийсь космічний недосяжний рівень), чехи намагаються підлаштувати модель чемпіонату під європейські вимоги.
Чому Ярмоленко і Коноплянка, які все ще тягнуть за собою збірну України, не можуть бути настільки ж важливими для європейських клубів? Тому що виросли в цих умовах, де суттєво більше розмов про втому і важкий сезон уже на його старті, ніж щоденної важкої праці в умовах жорсткої конкуренції. Простіше кажучи, тут на них моляться і постійно утверджують в незамінності, а там вони повинні доводити свій клас щодня – подібного рівня гравців у топ-4 лігах немало, не кажучи вже про постійний потік талантів з Африки, Південної і навіть Північної Америки.
У топ-лігах навіть Мессі та Роналду нещадно критикують за їхні короткострокові невдачі, але це не гнітить їх і не принижує – вони просто стають сильнішими, загартовуються і відповідають на полі. У нас все дуже часто завершується на тому, що якийсь гравець просто ображається і продовжує невдалу серію. Дуже показово, як тонко у плані психології чемпіон з чемпіонів Хосеп Гвардіола працює із зірками найвищого польоту в Ман Сіті: "Бачу, деякі з вас грають краще, коли ображені на мене. Що ж, можете мене ненавидіти, якщо це допоможе вигравати". Хочеться, щоб і наші футболісти витягували тільки позитив зі свисту, критики та невдоволення вболівальників, стаючи кращими і сильнішими.
У Чехії живе мінімум у 4 рази менше людей, ніж в Україні, але елітний дивізіон складається з 16 команд – це на 4 (ЧОТИРИ!) більше. Кажуть, що у нас немає стільки готових до Прем'єр-ліги команд. Водночас у Першій лізі з кожним роком росте кількість клубів, які націлені проходити атестацію на підвищення у класі (зараз їх 8). У минулому сезоні новачок УПЛ Маріуполь вийшов у єврокубки. У поточному той же Львів заявляє не менші амбіції і виглядає гідно навіть на фоні Динамо і Шахтаря.
Дикий розподіл в нашому чемпіонаті на дві шістки не дає жодних перспектив у нижній половині – навіть переможець, який може набрати більше очок, ніж команда верхньої частини, не має шансів на єврокубки. Більшість цих матчів можна просто викинути у смітник, бо у них значення не більше товариського. У прогресивніших лігах на кшталт тієї ж Бельгії, де грає і росте не один український легіонер, гармонійніший розподіл єврокубкових шансів. Команда з нижньої частини таблиці має змогу вибороти право на плей-офф проти суперника з верхньої.
З нового сезону і чемпіонат Чехії пішов за схожим шляхом та отримав новий революційний і добре продуманий формат. Спочатку команди грають 30 матчів у два кола, а потім діляться на 3 рівні. Чемпіонська група (6 клубів), плей-офф за Лігу Європи (4) і група на вибування (6). Чехи зрозуміли, що в їхній лізі клуби надто шкодують – у календарі замало матчів. Екс-хавбек донецького Шахтаря Томаш Хюбшман, як і більшість інших футболістів чемпіонату, тільки за оновлений формат: "Це збільшить шанси маленьких команд на успіх і додасть привабливості чемпіонату".
Розповсюдження системи платного показу матчів і широке запровадження відеотехнологій – тут ми також відстаємо. Як би не любили наші вболівальники халяву, а без грошей за перегляд футболу нашому чемпіонату не вирости (і це не обов'язково мають бути тисячі гривень – навіть масової згоди на перші скромні внески буде досить для початкового етапу). Амбіції (матеріальні й турнірні) скромних команд у Чехії дійсно зросли. Вистачить подивитись на турнірну таблицю після 7 турів: перших 5 клубів ділять лише 2 очки, а ось різниця між останнім місцем чемпіонської групи і першим з тих, хто боротиметься за виживання – якихось 3 бали.
Загалом за сезон це виходить не менше 40 матчів тільки в чемпіонаті Чехії. В УПЛ трохи більше 30. "Наші футболісти повинні більше грати", – кажуть чеські функціонери. Іншого способу немає. Якщо і нам залежить на якісних легіонерах збірної, які витримуватимуть конкуренцію в Європі, кількість матчів і суперників треба не зменшувати, а збільшувати. Плюс є і фінансовий позитив – команди заробляють більше з кожним матчем.
Чехія не обов'язково досягне успіху на своєму шляху, але вона принаймні намагається щось змінити, дивлячись у правильному напрямку. Україні потрібно також рухатись активніше.