Півзахисник молодіжної збірної України Дмитро Криськів поділився емоціями від нападу Росії.
"Я одним з останніх гравців Металіста 1925 залишив Харків. Після того, як я поїхав, зв'язався з усіма футболістами, і вони були вже в безпечних місцях. Якщо такі в Україні, звісно, лишилися.
Як все починалось? Думав, що сниться страшний сон. Не вірилося, що у 21-му столітті нас можуть розбудити постріли та вибухи. Ми були з дівчиною на орендованій квартирі, і одразу зрозуміли, що треба збирати речі. До останнього сподівалися, що це жахіття припиниться, тому з Харкова одразу не поїхали.
Зібралися з моєю та її сім'єю на одній квартирі ближче до центру міста, і сиділи там близько 10-ти днів (уже точно й не пам'ятаю). Але коли прилетіло до будівлі ОДА, зрозуміли: "Час бігти". До вечора начебто все стихло, і ми трохи заспокоїлися. Все ж таки це не так просто – залишити рідне місто. Але потім два снаряди впали метрів за двісті від нашого будинку. Тремтіли стіни, і це був сигнал. Спочатку всі думали, що йде обстріл військових об'єктів, але в центрі Харкова їх і близько немає. Допомагало, що нас було багато.
Перші дні ми спускалися в підвал під час кожної тривоги, але потім один військовий нам пояснив, що оскільки живемо на першому поверсі, вдома буде безпечніше. Ми заклеїли всі вікна, а самі розмістилися у коридорі. Там і спали.
Як виїжджали з Харкова? Близько п'ятої ранку вирушили на залізничний вокзал, а до поїзда, який прямував до Львова, потрапили приблизно через 12 годин. Дорога була ще тим випробуванням. Хтось порахував, що у нашому вагоні помістилося 120 людей. Плюс тварини – собаки, коти.
Зрештою зупинилися у Луцьку. У цьому питанні мені допомогли керівники нашого клубу – Андрій Недєлін та Юрій Данченко. Тут багато моїх футбольних друзів. Телефонували і представники штабу молодіжної збірної, пропонували прийняти у Полтаві.
Перші думки зранку – зробити щось корисне для людей і країни. Ми маємо свій неофіційний гуманітарний штаб, який очолює дружина Валерія Бондаря. Збираємо якісь кошти, вона проводить закупівлі та відправляє допомогу до Харкова, Бучі та інших місць.
Раніше я стежив за результатами матчів чемпіонату Росії, але тепер – вибачте. Для мене їхній футбол помер. І не лише футбол", – сказав Криськів у коментарі Zbirna.com.