"Я ж не сам грав – нас було 11 на полі": герой Євро про словенський урок, перехід у команду Лупашка і чому не в УПЛ

– Ви є вихованцем дніпровського футболу. Власне академія Дніпра виховала чимало футболістів, які згодом заграли на високому рівні. У чому, на вашу думку, була особливість цієї школи і що з тих часів допомагає вам досі?

– Так, я вихованець Дніпра. Філософія була схожа на іспанську: ми грали з м’ячем, домінували, прагнули показувати технічний футбол. Усі мали вміти працювати з м’ячем. Саме це і було особливістю – нас привчали не боятися грати. Ця база залишається зі мною й досі. Звісно, з кожним тренером і в кожній команді я додаю до своєї гри щось нове.

– З ким із тих хлопців, з якими ви починали в академії Дніпра, підтримуєте зв’язок і сьогодні?

– Якщо говорити про тих, з ким підтримую справді тісний зв’язок, то це мій друг Максим Цимбалюк. Він також грає у Польщі, тому найбільше спілкуюся саме з ним. Також підтримую зв’язок із тренерами, з якими працював в академії.

– Уже в досить юному віці ви залишили Україну. Чому тоді обрали саме Словенію, хоча це далеко не найочевидніший напрямок для українських футболістів?

– Словенію ми, можна сказати, не обирали й навіть не планували там опинитися. Але так склалося, що нас запросили туди, і я за це дуже вдячний. Спочатку було непросто: нова країна, незнайома мова, невизначеність щодо клубу. Найважче було знайти команду й адаптуватися до нового життя. Завдяки сім’ї я зміг пройти цей етап.

– Якби сьогодні довелося знову робити цей вибір, ви б повторили свій шлях через Словенію?

– Я б нічого не змінював. Дякую Богу, що опинився там і пройшов цей етап. Він був і важким, і цікавим, і дуже цінним. Тому залишив би все так, як було.

– Першим клубом у Словенії стала Нафта. Наскільки реальність відповідала вашим очікуванням від першого європейського етапу кар’єри?

– Великих очікувань не було. Я був радий уже тому, що знайшов цей клуб. Там у мене повірили, поставилися з великою повагою й дали можливість заграти. Саме в Нафті я відчув довіру. Хочу подякувати клубу за те, що ризикнув і дав мені шанс.

– За кілька років ви побували в структурах Нафти, Домжале та Олімпії. Чим кожен із цих клубів відрізнявся для вас як у футбольному, так і в людському плані?

– Насамперед хочу подякувати кожному з цих клубів. Я познайомився з чудовими людьми – справжніми професіоналами, які допомогли мені сформуватися як футболісту й професіоналу. Якщо чесно, великої різниці у ставленні до себе я не відчував. Усюди мене підтримували й робили все можливе, щоб я прогресував.

– З точки зору тренерських вимог, наскільки вони відрізнялися в кожному клубі щодо вашої позиції?

– У кожного тренера було своє бачення гри, тому в усіх клубах мені доводилося підлаштовуватися. Найбільшу свободу дій я мав у Нафті. Там установка була дуже проста: виходь і грай у свій футбол.

– У Домжале ви добре проявили себе за молодіжну команду, однак за основу в чемпіонаті провели лише три матчі й загалом отримали зовсім небагато ігрового часу. Чому, на вашу думку, тоді не вдалося закріпитися в першій команді?

– У команді була велика конкуренція, я грав поруч із сильними футболістами. Тоді я ще був молодим і, можливо, просто не був готовий до рівня вищої ліги Словенії. Думаю, причина була саме в мені й моїй готовності.

– Чи були у вас відверті розмови з тренерським штабом? Яке пояснення саме від них ви отримували щодо того, чому не граєте?

– Ми спілкувалися. Але я не запитував, чому не граю. Навпаки, питав, що потрібно покращити, аби отримати свій шанс. Дякую тренерському штабу, що завжди йшов назустріч і все пояснював. Просто мені не вдалося достатньо швидко додати в цих компонентах, щоб закріпитися.

– Після переходу в Олімпію ситуація фактично повторилася: за першу команду ви майже не грали, хоча контракт залишався чинним. Чому, на вашу думку, вдруге не вдалося закріпитися вже в одному з найсильніших клубів Словенії?

– Це топ-клуб Словенії з великими амбіціями, який ставить перед собою завдання грати в єврокубках. Для цього рівня потрібно бути повністю готовим. До того ж була дуже висока конкуренція. Думаю, саме це й стало головною причиною.

– Якщо озирнутися назад, як самі пояснюєте словенський етап кар’єри? Можливо, просто не ваш чемпіонат?

– Вважаю, що пройшов цей етап із високо піднятою головою. Не можу сказати, що це був не мій чемпіонат. На молодіжному рівні мені вдалося багато чого показати, я прогресував і саме там зробив важливий крок у своєму розвитку.

– Як у вашій кар’єрі з’явився Гандзасар? Були й інші варіанти чи саме цей клуб здавався найкращою можливістю отримати стабільну практику?

– Взимку з’явилася можливість поїхати до Вірменії. Мені зателефонував агент, і двох днів вистачило, щоб ухвалити рішення. Ще трохи часу пішло на узгодження деталей орендної угоди – і я поїхав. Чесно кажучи, довго не думав. Просто хотів грати й довести, що можу виступати на хорошому рівні. Команда грала у вищій лізі, тож це була чудова можливість. Як на мене, я провів хороші матчі.

– Коли погоджувалися на оренду до Вірменії, сприймали це як крок назад чи як шанс перезапустити кар’єру?

– Я сприймав це як можливість довести, що можу грати на дорослому рівні. І вважаю, що мені це вдалося.

– Саме у Гандзасарі ви вперше регулярно зіграли на дорослому рівні. Чи можете сказати, що без цього етапу не було б такої якості гри на чемпіонаті Європи U-19?

– Цей чемпіонат дав мені великий поштовх. Я відчув, що таке дорослий футбол: багато хороших гравців, висока інтенсивність і дуже бойовий чемпіонат. Чи було б без цього таким Євро? Важко сказати. Але точно знаю, що цей етап дуже сильно вплинув на мою гру.

– Ви провели на Євро всі матчі без замін. Чи очікували настільки великої довіри від Дмитра Михайленка?

– Я просто виконував свою роботу й дякую тренеру, що повірив у мене. Чесно, нічого не очікував. Їхав на турнір із думкою, що маю віддаватися в кожному матчі. Скільки мені дадуть зіграти – стільки й маю провести на максимум.

– У чому, на вашу думку, полягала головна сила саме цієї збірної України U-19, яка дійшла до півфіналу?

– Як на мене, наша головна сила була в характері. І тренерський штаб, і гравці чітко розуміли, що потрібно робити. Хлопці чудово знали вимоги тренера, розуміли його ідеї, і саме це допомогло нам досягти такого результату.

– Потрапляння до символічної збірної турніру – велике особисте визнання. У який момент зрозуміли, що після Євро інтерес до вас різко зріс?

– Дуже приємно потрапити до символічної збірної, але без партнерів цього б не сталося. Я ж не сам грав – нас було одинадцять на полі. Щодо інтересу, то, чесно, я цього особливо не відчув. Просто радів і дякував Богу за можливість зіграти на цьому турнірі та потрапити до символічної збірної.

– Якби не чемпіонат Європи U-19, як вважаєте, трансфер до Лехії відбувся б уже цього літа?

– Чесно, не можу відповісти на це запитання, адже ніколи не знаєш наперед, як усе складеться. Але, найімовірніше, Євро також зіграло свою роль.

– Після Євро вами цікавилися й українські клуби, зокрема Карпати. Чому вирішили не повертатися до УПЛ?

– Так, інтерес був. Можу сказати, що цікавилися кілька клубів, але до конкретики справа не дійшла.

– Що стало визначальним аргументом на користь Лехії? Яке перше враження клуб справив ще до підписання контракту?

– Найважливішим було те, що в клубі справді хотіли мене бачити. Для мене це головний фактор. Якщо клуб зацікавлений у мені й бачить мене частиною своєї команди, це завжди буде моїм пріоритетом.

– Наскільки важливим фактором став прихід Владислава Лупашка? Чи спілкувалися з ним до переходу?

– Добре, що команду очолює український тренер. Мені буде легше розуміти його вимоги, ідеї та те, чого він очікує від мене. Тому, безумовно, це також вплинуло на моє рішення.

– У команді вже виступають Богдан В’юнник та Іван Желізко. Чи спілкувалися з ними перед переходом і наскільки важливо для вас, що поруч будуть українці?

– До переходу не спілкувався ні з Богданом, ні з Іваном. Але добре, що в команді є українці – адаптуватися буде трохи легше.

– Лехія розпочинає новий етап після вильоту з Екстракляси. Наскільки вас мотивує стати частиною команди, яка прагне якнайшвидше повернутися до еліти польського футболу?

– На жаль, команда вилетіла з Екстракляси, але наше завдання на цей сезон – повернутися туди. Мотивація максимальна. Дуже хочу грати й допомогти клубу. Хочу в кожному матчі показувати свій максимум, щоб наші вболівальники раділи перемогам і отримували задоволення від нашої гри.

– Які особисті цілі ставите перед собою на найближчий сезон?

– Передусім хочу допомогти команді повернутися до Екстракляси – це головне завдання. А особисто для себе ставлю за мету в кожному матчі віддаватися на максимум, щоб людям було також приємно дивитися конкретно на мою гру й отримувати від неї задоволення.