У місці, де Сава впадає в могутній Дунай, на перехресті рівнин Панонії та гір Балканського півострова, розкинувся Белград – найбільше місто Сербії, її столиця й серце історичних подій. Його пагорби пам'ятають ще кельтів і римлян, а на Калемегдані – давній фортеці, що здіймається над злиттям річок, вітри часу досі перегортають сторінки багатовікової історії.
У повоєнному Белграді, на хвилі нового життя й соціалістичних ідеалів, 4 жовтня 1945 року з'явився футбольний клуб Партизан – майбутній символ непохитності та спортивного духу. Разом із Црвеною Звездою він сформував одне з найзапекліших дербі-протистоянь Європи, яке виростало не лише з футбольного суперництва, а й з ідеологічних протилежностей. У добу Югославії "чорно-білі" стали однією з найтитулованіших команд країни, поступаючись лише своїм "червоно-білим" сусідам.
Але не тільки трофеї визначають значущість Партизана. Клуб став кузнею талантів для збірної Югославії, яка з його представниками у складі доходила до фінальної частини чемпіонату світу 1962 року, а також зупинялась за крок до золота на чемпіонатах Європи 1960 і 1968 років.
Утім, ще в ті часи Партизан вирізнявся яскравими спалахами. Перші чемпіонства команда здобула наприкінці 40-х, далі тріумфувала в середині 60-х, знову нагадала про себе наприкінці 70-х, а чергову золоту серію видала вже у 80-х. Така хвилеподібність результатів збереглася як в період малої Югославії, так і в епоху сербського футболу. Хоча в 2008-17 роках Партизан здобув вісім титулів за десять сезонів, після цього гегемонію захопила Црвена Звезда, яка відтоді не поступалася першістю.
На європейській арені "біло-чорні" ніколи не належали до топів, однак мали свої зіркові моменти. Найвидатнішим став сезон 1965/66, коли белградці дійшли до фіналу Кубка чемпіонів. На шляху туди вони пройшли серйозних суперників – Нант, Вердер, Спарту і навіть Манчестер Юнайтед. Та у вирішальному матчі поступилися Реалу. В епоху Ліги чемпіонів Партизан лише двічі пробивався до групового етапу, де обидва рази фінішував останнім.
Цікаво, що Партизан досить часто стикався з українськими командами на європейській арені. Впродовж часу в єврокубках відбулося дванадцять матчів із Динамо, Шахтарем та Дніпром. Українські клуби здобули 9 перемог, зазнали 2 поразки, а ще один матч завершився внічию. Різниця забитих і пропущених м'ячів – 31:10 на нашу користь. Якщо ж виокремити лише поєдинки проти Динамо, оскільки саме з киянами було найбільше зустрічей, то столичний клуб здобув перемогу в усіх шести матчах із загальним рахунком 21:5.
Найефектнішою виявилася минулорічна зустріч, де у другому раунді кваліфікації Ліги чемпіонів кияни ефектно пройшли друзів Росії з рахунком 9:2. "Братушкі" перед тим брали участь у товариському турнірі на болотах. До речі, зовсім нещодавно, у березні цього року, Партизан знову "прославився" ганебним епізодом – серби зіграли товариський матч проти московського ЦСКА. Тож мотивація Олександрії має бути не менш особливою, ніж у торік у команди Шовковського.
Олександрія – Партизан: анонс матчу кваліфікації Ліги конференцій
Цього ж сезону Партизан стартував у кваліфікації Ліги Європи, однак протистояння з кіпрським АЕК Ларнака виявилося невдалим – "чорно-білі" поступилися в першому матчі з рахунком 0:1, а в матчі-відповіді вилетіли після серії пенальті. У підсумку белградці опустилися до Ліги конференцій, де їх вже чекала Олександрія.
Тепер – головні дійові особи. Загальна вартість складу Партизана нині становить 17,75 мільйона євро. Цього разу український колектив дешевший за опонентів (9,93 млн), і якщо раніше для порівняння вартості вистачало одного гравця клубу УПЛ, то нині все не так.
Команда налічує дуже багато національностей, але хоч Партизан і "братствуєт" з російськими клубами – футболістів "сосєдєй" у команді, на диво, немає.
Найдорожчим гравцем у складі Партизана вважається Ібрагім Зубайру – 21-річний вінгер із Гани, чию трансферну вартість оцінюють у 2,5 мільйони євро. У сербському клубі він виступає вже рік, хоча його кар’єра поки не виглядає особливо насиченою – цілком закономірно з огляду на вік, але й без відчутних проривів. Починав Зубайру у клубі Кінг Файсал із Гани, звідки у 2022 році перебрався до Сербії у статусі вільного агента, однак ще не до Партизана. До белградського гранда він приєднався лише у 2024-му, і за нього навіть заплатили 500 тисяч євро. Минулого сезону Ібрагім провів за клуб 34 матчі, у яких забив 11 м’ячів та відзначився 4 результативними передачами.
Варто додати, що наприкінці минулої кампанії він зазнав серйозної травми – перелому щиколотки. Терміни відновлення невідомі, тож у матчі проти Олександрії його участь малоймовірна.
Капітан у Партизана неабиякий. Бібрас Натхо – 36-річний хавбек із подвійним громадянством: ізраїльським та сербським. Саме в Ізраїлі він робив перші кроки у футболі, а далі – знайома болотяна історія. У 2010 році перебрався до Рубіна, звідки його занесло до грецького ПАОКа, але там він затримався ненадовго – і попереду був московський ЦСКА. Чотири роки на Росії, після яких – Олімпіакос і, зрештою, у 2019-му перехід до Партизана вільним агентом. З того часу він безумовний лідер команди. Також тривалий час Бібрас був капітаном збірної Ізраїлю, у складі якої провів 88 матчів і забив 4 голи. Втім, його міжнародна кар'єра вже позаду.
У перший день 2025 року клуб призначив нового наставника – ним став 52-річний Срджан Благоєвіч. У його тренерському резюме переважають сербські команди, серед яких навряд чи щось привертає увагу. Єдині згадки поза межами Сербії – Астана та Каспій з Казахстану і Дебрецен із Угорщини. Із тренерських здобутків Благоєвіча вирізняється хіба промоція з командою Інджія – у сезоні 2018/19 він вивів клуб до сербської Суперліги. Це сталося під час його другого приходу у команду, який припав на осінь 2017-го.
Завершимо, як завжди, стадіоном. Домівкою Партизана є однойменна арена в Белграді – стадіон Партизана, що колись носив назву "Стадіон ЮНА" на честь Югославської народної армії. Відкритий 9 жовтня 1949 року матчем збірних Югославії та Франції, він упродовж десятиліть був не лише спортивним об'єктом, а й місцем урочистих подій, зокрема парадів на День молоді. До впровадження нових норм безпеки УЄФА трибуни вміщували 55 тисяч глядачів, однак після реконструкції 1998 року ця цифра скоротилася до 29 775 місць.