Кучерявий балагур: жив у трейлері, поставив Бельгію на карту світу, підкорив Баварію

Вже декілька поколінь футбольних уболівальників Бельгії, а також найдосвідченіші фанати мюнхенської Баварії, з піднесенням та усмішкою згадують Жана-Марі Пфаффа, якому зараз 72 роки. Проте він не виглядає на свій вік. І не в останнє через те, що мав та зберігає досі позитивне мислення і добре почуття гумору. Втім, його життя не було радісним та спокійним. Скоріше, воно було скрізь вкрите колючками троянд.

Пфафф народився 4 грудня 1953 року в бельгійському Леббеке. Його родина була надзвичайно плодючою – шестеро братів та шестеро сестер. Жан-Марі до свого одруження жив разом із сім'єю у трейлері (каравані). Про це він пізніше неодноразово згадував без сорому, а навіть із теплотою.

"Люди в кемпінгу були чудові. Ми з братами та сестрами почувалися там щасливими. У таких місцях люди спілкуються один з одним, проводять час разом. Затишок, любов, дружба, спільна праця, спільне життя, спільні ігри, турбота один про одного... Ми всі були однією великою й щасливою родиною", – розповів якось Пфафф.

Коли Жану-Марі було лише 11 років, від раку помер його батько Оноре, який заробляв на життя продажем килимів та тканин. Хлопець після цього був змушений почати працювати. Спочатку він працював на пошті, а потім – на текстильній фабриці. Паралельно з роботою тренувався у школі футбольного клубу Беверен, бо мав обіцянку стати воротарем найвищого рівня. Заради тренувань Жан-Марі майже щодня долав велосипедом близько 25 кілометрів, щоб всюди встигнути. Такі навантаження додавали юнаку фізичної сили, яка потім стала йому у пригоді.

У 1974-му, коли Пфаффу виповнився 21 рік, він одружився на дівчині Кармен, з якою розпочав керувати магазином спортивних товарів. Одночасно Жан-Марі поступово рухався до статусу першого номера у Беверені. У такому поєднанні не було чогось дивного, бо тоді переважна більшість футболістів, які не входили до еліти, мали десь ще працювати – контракти з клубами не могли фінансово їх забезпечити. У 1978 році Пфафф із Бевереном виграв Кубок Бельгії, а за рік команда стала чемпіоном країни. Того ж 1978-го Жана-Марі визнали найкращим футболістом Бельгії.

На той час Пфафф вже був воротарем національної збірної. У її лавах він дебютував у 1976-му, а за чотири роки, на Євро-1980 в Італії, відзначився з партнерами сенсаційним виходом у фінал, де сталася поразка 1:2 від збірної ФРН, тобто – Німеччини. Пфафф захищав ворота бельгійців у вирішальній грі турніру. Бельгія на 75-й хвилині рахунок зрівняла (1:1), але на 88-й Хорст Грубеш оформив дубль та приніс німцям чемпіонський трофей.

"Саме ми поставили збірну Бельгії на футбольну карту світу", – любив повторювати Жан-Марі після віце-чемпіонства.

За два роки після "італійської казки" Пфафф став гравцем мюнхенської Баварії. У босів баварського клубу дуже сильні позитивні емоції викликала гра Жана-Марі на чемпіонаті Європи та особливо проти Бундестім у фіналі. Ставка Баварії на Пфаффа себе повністю виправдала – він на довгі шість років став гравцем основного складу мюнхенців. За той час тричі вигравали чемпіонат Німеччини, двічі – Кубок країни, а у сезоні 1986/87 дійшли до фіналу Кубка європейських чемпіонів (теперішня Ліга чемпіонів), де поступилися Порту.

Втім, свою історію в Баварії Пфафф розпочав із неймовірного казусу, який стався з ним у першій грі. Жан-Марі відзначився автоголом у матчі проти Бремена. Можливо, голкіпер тоді просто дуже сильно хвилювався.

Згодом бельгієць заявив, що той автогол йому дуже сильно допоміг у Баварії. Якби його не було, то, за словами Жана-Марі, він не зміг би стати з мюнхенцами тим, ким став. У чомусь Пфафф мав рацію, бо дуже швидко він став улюбленцем уболівальників команди, які навіть називали його новим Зеппом Майєром. Для столиці Баварії то була дуже потужна характеристика.

Пфафф, як гравець Баварії, у 1986 році зіграв у Мексиці на чемпіонаті світу та разом з партнерами здійснив справжній фурор. Якщо відверто, він став продовженням феєрії, яку створила команда на Євро-1980. Бельгія на тому Мундіалі дійшла до півфіналу, перегравши в 1/4 фіналу, до слова, потужну збірну Іспанії на чолі з неймовірним Еміліо Бутрагеньйо. І саме Пфафф став головним героєм зустрічі з іспанцями, бо допоміг партнерам у серії післяматчевих 11-метрових.

Можливо, Бельгія на ЧС-1986 досягла б і більшого, ніж півфінал, але на її шляху постала збірна Аргентини з геніальним Дієго Марадоною. Матч проти аргентинців став фіналом другої "казки" бельгійців. Проте сам Жан-Марі завдяки фантастичному виступу у Мексиці отримав від журналістів "бонус", який став його яскравою характеристикою. Мексиканські ЗМІ прозвали голкіпера El Simpático ("Симпатяга") – за постійну усмішку, відкритість та доброзичливість. Це "ім'я" закріпилося за бельгійцем на все подальше життя.

У 1987 році Пфафф був визнаний найкращим голкіпером світу за версією IFFHS. А згодом легендарний Пеле включив Жана-Марі до списку FIFA 100 – найвидатніших гравців в історії футболу.

За рік після цього бельгієць пішов із Баварії. Його наступним клубом став Льєрс, а потім Жан-Марі ще встиг пограти за турецький Трабзонспор. Саме у складі "бордово-синіх" Пфафф повісив рукавички на цвях. Тоді йому було 36 років. До слова, коли він ухвалив рішення завершити професійну кар’єру, до народження Тібо Куртуа залишалося ще два роки.

Згодом Пфафф почав тренувати. Потужних успіхів на цій ниві він не досягнув. Зокрема, у 1997-98 роках очолював клуб Остенде – відвертого середняка бельгійського футболу. Ймовірно, посередня тренерська діяльність не дуже тішила Жана-Марі. Він всю кар’єру був яскравою особистістю на полі. Карколомні сейви, яким іноді додавав елементи шоу, деінде зухвалі дії на останньому рубежі робили Пфаффа улюбленцем вболівальників, а йому самому надавали насолоду від того, що він робить. Жан-Марі неодноразово говорив, що футбол – це шоу, а не лише монотонна гра на результат. І він це шоу робив. Робив під час професійної кар’єри та вирішив робити вже на спортивній пенсії.

У 2002 році на бельгійському каналі VTM стартувало реаліті-шоу De Pfaffs. У центрі подій був не футбол, а звичайне сімейне життя... родини Пфафф. Глядачі через камери стежили за Жаном-Марі, його дружиною Кармен, їхніми трьома доньками, зятями, онуками та тестем. В ефір потрапляли сімейні свята, ремонти, подорожі, побутові суперечки й кумедні ситуації. Сам футбол з'являвся лише епізодично.

"Ми не актори. У нас немає сценарію. Все, що ви бачите, – справжнє", – говорив тоді Жан-Марі Пфафф.

Продюсери шоу постійно наголошували на тому, що найбільшою перевагою Жана-Марі, як головного героя проєкту, була його природність. Він постійно жартував, сміявся, легко спілкувався з людьми й майже не змінювався перед камерами.

Шоу De Pfaffs виходило майже десять років – до 2011-го. За цей час відзняли понад 220 епізодів (або 227, або 232 – за різними підрахунками). Для бельгійського телебачення це був епохальний успіх. Згодом шоу показували й у Нідерландах, де воно також мало високі рейтинги. Цікаво, що De Pfaffs почало виходити ще до того, як сімейні реаліті стали світовим мейнстримом. Коли воно стартувало у 2002 році, цей жанр лише набирав популярності, тому Пфаффи стали його піонерами у континентальній Європі.

У 2024 році Пфафф в інтерв'ю нідерландському журналу Story розповів про серію сімейних потрясінь. Він тоді зізнався, що найбільше його турбує здоров'я дружини Кармен, з якою вони разом уже понад 50 років. За словами Жана-Марі, Кармен перенесла крововилив у мозок, а ще раніше стала жертвою жорстокого нападу під час пограбування. Колишній голкіпер констатував: пережити ці події було надзвичайно важко, але вони лише зміцнили їхні стосунки.

Також Пфафф розповів, що багато часу проводить із дітьми та онуками. Наприклад, він намагається особисто забирати старших онучок після вечірок, бо не хоче, щоб вони поверталися додому самі. Бельгієць залишається людиною, для якої сім'я завжди була головною цінністю.

Попри свій вік, Пфафф продовжує брати участь у різних спортивних заходах як почесний гість та намагається займатися бізнес-проєктами, пов'язаними зі спортом. На жаль, зовсім нещодавно Жан-Марі під час відпочинку в Італії невдало впав і травмувався. Після повернення до Бельгії він майже не рухався й навіть мав труднощі з прийомом їжі. За ним доглядала вся родина, а телефон, кажуть, не замовкав від дзвінків друзів і вболівальників. Всі бажали йому швидкого одужання та многая літа!