"Динамо виглядало конкурентно, але Шахтар – найбагатший": Циганик про Футбол 24 Awards, чим схоже на "Золотий м'яч"

– Ігоре, почнімо з головної номінації – "Гравець сезону". Ви обрали Дмитра Різника, тоді як переможцем за результатами голосування вболівальників та експертів став Матвій Пономаренко. Чим зумовлений ваш вибір?

– Стабільністю. Я вважаю, що він набагато стабільніше провів цей сезон, ніж будь-який інший футболіст. І це стосується не тільки внутрішнього чемпіонату, а й єврокубків. Взагалі я вважаю, що цей футболіст заслуговує на те, щоб бути першим номером національної збірної України. Зараз тренер обирає Трубіна – це його право. Щодо Пономаренка можу сказати, що його обрали найкращим футболістом, але я вважаю – це трохи аванс. Він відіграв другу частину сезону дуже непогано, але стабільнішим, як на мене, був саме Різник.

– У вас бразилець Педро Віктор опинився на першій позиції серед легіонерів. Що цікаво, Юрій Вірт при виборі зазначав, що він його поставив би приблизно на 48 місце. Тож як обґрунтуєте цю свою думку?

– У кожного своє бачення. Я люблю таких футболістів. Він креативний гравець, який може придумати щось нестандартне. У нас взагалі в УПЛ не так багато таких виконавців. Це футболіст, який робить яскраві моменти, у нього були ефектні голи. Я люблю нестандартних гравців, їх в Україні зараз небагато, і він один із них.

– А чим все ж таки кращий Педро Віктор за Глейкера Мендосу, якого вважають №1 у цій номінації?

– Глейкер Мендоса – хороший футболіст, але не того рівня, щоб говорити про нього як про майбутню суперзірку, я так думаю. Тепер побачимо в Шахтарі. Мені здається, що він доволі нестабільний: може видати сильний матч, а потім десь зіграти невдало. Якщо брати навіть його найуспішніший поєдинок проти Динамо, то там йому частково пощастило. Молодий Коробов десь не впорався, Бражко перед грою зламався, а в другому таймі, коли вийшов Караваєв, його практично повністю закрили.

Тому я кажу: в моєму розумінні він хороший футболіст, але не той, від якого можна чекати якихось певних див.

– У категорії тренера сезону ви віддали перевагу Арді Турану...

– Я вважаю, що в нього був дуже складний період восени, коли йому доводилося грати на два фронти, і це було непросто. До того ж команді довелося перебудовуватися після продажу двох лідерів – Кевіна та Судакова. По ходу сезону було складно одразу формувати оцю нову історію команди.

Я б сказав, що він навіть певною мірою ризикував, адже іноді виставляв другий склад у матчах Ліги конференцій. Але команда дійшла до півфіналу, і це серйозний результат. І загалом по чемпіонату команда стабілізувалася. Йому вдалося пройти цю турбулентність, переїзди, переїзди – і врешті все стало на свої місця. Команда спокійно виграла УПЛ.

– Шахтар ви назвали найкращою командою сезону. Чим саме?

– Вони на голову сильніші за інших. По якості футболістів я розумію, що можливості Шахтаря зараз не можна співставити з іншими командами, і в цьому теж є своя правда. Об’єктивно дуже складно оцінювати рівень конкуренції, коли команда настільки сильніша, тому що купуються якісніші, дорогі футболісти – вони вміють це робити, і все таке.

Тому, в принципі, це дуже суб’єктивна історія. Якби прибрати цю суб’єктивність – гроші й ефект – я не знаю, чи був би Шахтар у мене на першому місці. Там треба було б думати, шукати. Були цікаві моменти: той самий ЛНЗ, навіть те ж Динамо виглядало доволі конкурентно. Але Шахтар – найбагатший, і цим виділяється.

– "Відкриттям сезону" ви обрали Матвія Пономаренка. Його статистика говорить сама за себе, але що ще вплинуло на ваше рішення, окрім цього?

– У моєму розумінні відкриття сезону – це те, що було несподівано у сезоні. Те, на що перед початком сезону ніхто не сподівався, але воно сталося. Те, що Пономаренко може бути дуже хорошим форвардом, говорили давно, але ніхто не думав, що він дасть оцю серію. І якби не суддівські моменти, я думаю, він зміг би побити оці рекорди за кількістю забитих м’ячів поспіль.

Тому, в принципі, те, що було неочікувано, воно і є відкриттям. Пономаренко – футболіст, за яким зараз приємно стежити. Він забив, зокрема, і за національну збірну. Це той гравець, на якого можна звернути увагу і з огляду на наступний сезон дивитися, як він буде розвиватися. Для мене це неочевидний момент, який стався, але він стався, і це – головне відкриття сезону.

– Назар Домчак нав'язав серйозну конкуренцію Матвію. Чого, на вашу думку, йому не вистачило, щоб перемогти?

– Знаєте, Домчак… Якби можна було поставити знак "дорівнює", я, мабуть, обом віддав би перемогу – і Домчаку, і Пономаренку. Тому що Домчак для мене теж відкриття. Він із першого матчу з Поліссям вийшов і виглядав абсолютно стабільно. Те, що Карпати не посипалися в певний момент, – велика заслуга цього молодого хлопця. І всі ці звитяги, які отримували Карпати – це, насамперед, несподіваність від гри Домчака.

Тому його теж можна вважати відкриттям чемпіонату. Але, знаєте, Пономаренко і Домчак – це трохи схоже на ситуацію із "Золотим м’ячем": як би не грав захисник чи воротар, нагороду віддають нападнику.