Президент ФСК Маріуполь (колишній Яруд) Олександр Ярошенко "пройшовся" по екс-гравцях Шахтаря, які охоче взялися допомагати російським агресорам.
– Що зараз у місті Маріуполь? Спілкуєтеся з кимось, хто там лишився?
– Нічого доброго. Тепла немає, світла немає. Люди купчаться там, де провели світло. Я особливо не цікавлюсь, бо мені боляче питати за Маріуполь.
Мені часто пишуть, коли хтось із футболістів засвітився на матчі в Криму чи Курську: "Саничу, як же так? Потрібно розібратися". З чим розібратися? Їх навіть не росія цікавить, а матеріальні блага. Дали їм три копійки, сфотографували і повернулися до холодних квартир. Вони навіть не розуміють, що чинять як зрадники.
– Що зараз із футбольною інфраструктурою у Маріуполі?
– Наскільки я знаю, будівля Федерації футболу, наша база та ФК Маріуполь розгромлені. І вони всі [ті, хто співпрацює з окупаційною владою], як таргани, побігли на Іллічівець. Вони там понадували щоки, вмикають світло, бігають, тренуються щодня. За України вони навіть не могли підійти до цього комплексу.
– Ви допомагали евакуюватись із Маріуполя Володимиру Яксманицькому. Здивувалися, коли дізналися, що він повернувся до міста і грає у футбол із окупантами?
– Загалом не здивувався. Потрібно ще зі школи виховувати любити свою країну та команду. Я його особисто не знаю. Знаю, що він був хорошим футболістом Шахтаря, а хто був керівником прес-служби "гірників" усім відомо (Руслан Мармазов, відомий своєю прорашистською позицією, – прим. автора).
Там же не лише Яксманицький залишився у Маріуполі, а й тренери академій Шахтаря та ФК Маріуполь, Бойко, який працював начальником команди у Маріуполі, Микола Чеснаков. Я не можу засуджувати нікого, хто там лишився. Що від них можна вимагати? Я впевнений, що якщо завтра прийдемо ми, вони відразу надягнуть український прапор.
– Коли Яксманицький евакуювався, у нього виявлялися "ватні" погляди? Як він поводився взагалі?
– При нас вони були в оболонці, а зараз її зняли. Тоді вони не показували своєї сутності, нічого не говорили, боялися.
– А чи був хтось, хто прямо звинувачував у всьому Україну і казав, що Росія прийшла нас захищати?
– У тих колах, де я спілкувався, такого не чув. Таких дискусій не було. Хтось боявся, а хтось просто чекав свого часу, як той самий Муравйов (колишній український футболіст та арбітр, який почав співпрацювати з окупантами після повномасштабного вторгнення, – прим. автора). Зараз він обіймає там якусь посаду, хоча я не розумію, чим там можна займатися.
– Яксманицький виїхав із Маріуполя, розповідав українським ЗМІ про пережиті там жахіття під час бомбардування міста росіянами. То чому він повернувся до окупованого Маріуполя?
– Можливо, він не мав грошей, а жити за щось треба, а в Маріуполі в нього залишалося якесь житло. Якщо чесно, не знаю, я з ним близько не знайомий і не хочу спілкуватися. Знаю, що нічого розумного від нього не почую. Навіть виправдань. Такі люди вважають це нормальним.
– Думаю, Яксманицький міг знайти роботу тренером на підконтрольній території.
– Напевне, так. Але він вибрав повернутись. Його рівень мислення – залишитись там.
– Але Яксманицького окупанти використовують у пропагандистських цілях: ветеранські матчі, поїздки до росії, фотографії. Невже він цього не розуміє?
– Якби Яксманицький був щирим українцем, то ніколи б не повернувся. Хто винен, що він не щирий українець?
– Під час війни ще дуже неприємно здивував колишній гравець та тренер Шахтаря Геннадій Зубов, який влаштувався працювати у російський клуб.
– Як вам пояснити. 90 відсотків Шахтаря тих часів дивиться на той бік.
– Чому в Шахтарі так багато "ватників"?
– Вони всі так виховувалися, це не їхня вина. Гроші до Шахтаря на той час заходили з росії. Хто платить, той замовляє музику. Усі гроші, які були у Донецьку під цей проект – із Москви. Це розпиляні кримінальні гроші Кобзона.
Людині дали гроші, які вона мала повернути. Під це все й будувалося, тож ніхто не воював до певного часу. А сьогодні, звісно, всі стали патріотами. Але гроші під СКМ та Метінвест заходили російські.
– Але ж Ахметов під час війни залишився в Україні.
– Тому що зараз його вже нічого з росією не пов'язує, і ніхто нікому нічого не винен. Але зараз і Шахтар інший. Там грають молоді пацани 2002-03 року, які виховувалися зовсім інакше. Той же Мудрик говорить українською. Я не проти Шахтаря та Ахметова. Дай Боже, щоб усі були патріотами. Чим більше вони патріоти України, тим ближча наша перемога, – резюмував Ярошенко в інтерв'ю FanDay.