Головний тренер Реала Карло Анчелотті має особливу історію протистоянь з Ліверпулем. "Футбол 24" розповідає, як італієць мстив за програні фінали Ліги чемпіонів.
Кажуть, що помста – це страва, яку подають холодною. Якби вам довелося знайти авторитетного спікера, щоб обговорити цю догму, сміливо запрошуйте Карло Анчелотті. Італієць дуже полюбляє смачно попоїсти. Навіть зізнався, що саме це його головна пристрасть. Дивно, що з такими уподобаннями справою усього його життя став футбол, де він досяг неабияких успіхів.
Анчелотті тренує понад три десятиліття без значних перерв. З легкістю приймав все нові виклики – змінював клуби та чемпіонати. Попри постійні переїзди, поруч із Карло завжди був Ліверпуль. Він навіть міг його очолити: "Розмови з Ліверпулем були – це велика честь. Я безперечно був зацікавлений, але не розчарувався, коли мене не призначили". Боси клубу зупинили вибір на Юргені Клоппі, про що точно не шкодують. Відтак, з італійцем вони залишилися лише суперниками. Дуже особливими суперниками.
Усе почалося не в Стамбулі
Безумовно, ви пам'ятаєте фінал Ліги чемпіонів, який відбувся в травні 2005 року. Навіть, якщо тоді ще не цікавилися футболом чи не бачили гру з інших причин. Легендарний матч, у якому Мілан під керівництвом Анчелотті знищив Ліверпуль до перерви, але після перепочинку відбулося те, що тепер іменують словом диво. Карло знову втратив шанс завоювати заповітний трофей через мерсисайдців.
Знову, бо за 21 рік до того Анчелотті вже одного разу на власні очі бачив, як "вухатий" кубок дістається цьому супернику. Італієць тоді ще був гравцем, лідером Роми, яка дійшла до фіналу Кубка європейських чемпіонів-1984. Матч проходив на римському Стадіо Олімпіко. Це був єдиний випадок, коли нинішній тренер Реала міг зіграти з Ліверпулем у статусі футболіста. Зрештою, Карло залишився осторонь через травму коліна. Його одноклубники звели ігровий час поєдинку з англійцями до нічиєї (1:1), але поступилися в серії пенальті.
Через багато років "футбольна лотерея" також все вирішила не на користь Анчелотті – вже тренера, який прагнув вдруге зробити Мілан найсильнішою командою континенту. Фатальним став удар нашого Андрія Шевченка, який не зміг переграти Єжи Дудека.
Шанс на вендету з'явився дуже швидко
Невдовзі "россонері" вже рухалися до нового протистояння з Ліверпулем у найважливішому матчі клубного футболу Європи. Анчелотті, як і його підопічні, почувався ошуканим і жадав помсти. Але це не була ненависть. Футболісти Мілана ніколи не бажали мерсисайдцям невдач. Навпаки – на цілий сезон стали їхніми палкими уболівальниками.
"У той рік я тренував дві команди! Офіційно Мілан, але серцем – Ліверпуль! Я підтримував нас та їх. Постійно. Одне око на Мілан, інше на Ліверпуль. Тридцять маніяків – ми усі перед телевізором, коли вони грали свій півфінальний матч. Ми скандували "Ліверпуль!" і посилали Челсі до біса. Співали "You'll Never Walk Alone". "Ми перемогли", – такими були наші думки, коли Ліверпуль вийшов у фінал", – пригадував Анчелотті.
В Афінах все було аж надто просто, навіть буденно. Легка перемога Мілана з дублем Піппо Індзагі. Карло Анчелотті відчув смак помсти за Стамбул і не планував зупинятися.
Завжди кращий, ніж Ліверпуль
Перший період італійського фахівця в Англії припав на не найкращі часи для мерсисайдців. У дебютному сезоні на чолі Челсі Анчелотті виграв АПЛ, попутно двічі бивши "червоних" (обидва рази по 2:0). У наступній кампанії Ліверпуль зумів взяти реванш в очних матчах. Цих очок лондонцям дуже не вистачило в боротьбі за чемпіонство. Боси клубу не пробачили Карло другого місця й запросили замість нього Андре Віллаша-Боаша...
Наступної серії протистоянь довелося чекати, поки Ліверпуль повернеться у Лігу чемпіонів. У цьому турнірі рівних Карло Анчелотті просто немає. Він єдиний, хто п'ять разів виводив свої команди до фіналу і єдиний серед тренерів, хто здобув чотири кубки (по два – з Міланом та Реалом). Саме з Мадридом італієць продовжив дошкуляти "червоним" – дві перемоги в групі ЛЧ восени 2014. Коли ж фахівець перебрався в Наполі, то був у одному квартеті за Ліверпулем два сезони поспіль, де також здобув позитивний баланс проти команди Юргена Клоппа (2=1-1).
Згодом Анчелотті вирішив дати бій мерсисайдцям на їхній території. Карло не просто повернувся в АПЛ – він очолив Евертон. Хоча цей період його кар'єри був не дуже тривалим, він встиг провести чотири дербі проти Ліверпуля. Навіть значно слабша команда не завадила італійцю й тут стати кращим. "Іриски" з цим менеджером зуміли перервати дві ганебні серії – обіграли Ліверпуль вперше за 11 років. Ба більше, зробили це на Енфілді, чого з Евертоном у XXI столітті не траплялося взагалі.
Є підозра, що нинішній клуб Віталія Миколенка не перебував би у такому скрутному становищі, якби не довелося змінювати тренера. Однак Анчелотті повернувся в Мадрид за черговим тріумфом. Карло легко переналаштував механізми Реала і відразу ж взяв низку трофеїв – чемпіонат і Суперкубок Іспанії та, що головне, чергову Лігу чемпіонів. Торік у паризькому фіналі беззаперечним фаворитом букмекерів був Ліверпуль, але на футбольному полі все вирішують гравці, а не розрахунки аналітиків. Італієць, ймовірно, найкращий тренер у світі, коли йдеться про те, щоб змусити низку зірок сяяти, граючи разом. Тож мерсисайдці знову програли Реалу, знову програли Анчелотті.
Майстер перемагати
Чергова зустріч Ліверпуля та Мадрида відкриває нову главу в протистояннях англійців з уродженцем Реджо-Емілії. Раніше вони ніколи не грали в матчах плей-офф Ліги чемпіонів – лише у групі або фіналах. Зате така дуель у Карло Анчелотті була з Юргеном Клоппом. Весною 2014 року Реал вибив дортмундську Борусію в чвертьфіналі (3:0, 0:2). За підсумками того сезону Королівський клуб нарешті зняв прокляття, завоювавши таку довгоочікувану Десіму.
Карло Анчелотті давно не має, чого доводити. Ні Ліверпулю, ні будь-кому іншому. Він уже за все давно з мерсисайдцями розрахувався, навіть неодноразово. Довів, що цього суперника він любить і вміє перемагати, навіть коли має у своєму розпорядженні слабших футболістів. Звісно, жодної системи та закономірності тут бути не може. Просто у цьому весь Анчелотті. Він не здійснює революцій і, на перший погляд, взагалі не робить нічого особливого. Він не залишить за собою масу послідовників, як це вдалося Юргену Клоппу та Пепу Гвардіолі. Ось вони здатні змінити футбол, а у Карло інша надздібність – здобувати трофеї. У цьому він найкращий у світі, якщо взагалі не за всю історію гри.