Сергій Тищенко аналізує вкрай невдалий старт бронзового призера УПЛ у новому сезоні.
Зоря провалила Лігу Європи. Хоча відбулися тільки три тури, про жодні шанси на продовження боротьби за плей-офф мова не йде. Луганці банально неконкурентоспроможні за грою.
Справи у чемпіонаті – не кращі. Якщо у минулому сезоні Зоря боролася за друге місце та путівку в ЛЧ, то зараз, після 9 матчів, у підопічних Скрипника лише дві перемоги. Поки не дуже зрозуміло, завдяки чому команда може підійматися вище у турнірній таблиці. Грати двічі на тиждень вони просто не можуть. Причому ні в УПЛ, ні в ЛЄ немає результату – не скажеш, що зробили ставку на якийсь один турнір.
Перед стартом сезону у мене були сподівання, що Зоря зможе себе проявити. Власне, тому й не хотілося, щоб Скрипник покидав Зорю, не виступивши у єврокубках. Думав, що тренерський хист Віктора Анатолійовича дасть можливість якщо не боротися за вихід із групи, то принаймні стабільно набирати очки, що розкриються якісь нові футболісти. Ліга Європи – це не ЛЧ. Ставлення грандів до цього турніру дає можливість маленьким командам про себе гучно заявляти. Свого часу це вдавалося Юрію Вернидубу, який двічі грав на стадії групового турніру. Зоря пролітала повз плей-офф, але залишала своєю грою хороше враження, не ставши "солодкою булочкою" для суперників.
То що трапилося зараз? Виокремлю кілька ключових проблем Зорі у поточному сезоні.
1. Провал трансферної кампанії
Влітку Зоря втратила кількох провідних виконавців. Пішли Євген Чеберко, Богдан Михайліченко, Олександр Тимчик, Богдан Лєднєв. Завершив кар’єру капітан Микита Каменюка. Як мінімум, четверо гравців були ключовими для команди у попередньому сезоні. Тимчик та Михайліченко виступали оплотом флангів оборони. Чеберко – основний центральний захисник. Лєднєв – найкращий бомбардир команди.
Чеберко, можливо, був не найнадійнішим оборонцем, але розпочинав атаки, брав участь у переході від захисту, побудові пресингу. Тимчик та Михайліченко давали не тільки надійність позаду, але й швидкість попереду. Лєднєв допомагав конструювати атаки, багато забивав. Каменюка вже не був тією вагомою одиницею на полі, але його присутність робила колектив сильнішим. Зараз такого лідера немає.
Натомість прийшли люди, які й близько не дотягують до заданого рівня і не мають потенціалу його досягти. Я розумію, що Зоря – небагата команда, але ЛЄ – це вітрина. Якщо ти засвітиш футболіста, на цьому можна заробити. Таким чином Зоря змогла продати Юрі, Луніна, Караваєва, Бонавентуре тощо. Агенти такі речі відчувають дуже добре.
Але ніяких серйозних новачків не виявилось. Не вдалося закрити навіть проблемні позиції. Дійшло до абсурду, коли півзахисник Хомченовський грає на флангах оборони, а опорник Цвєк діє як центрбек. З цих позицій Зоря пропускає дуже багато м’ячів. Попри путівку в єврокубки, клуб не захотів чи не зміг посилити склад.
Денис Фаворов – хороший гравець на рівні УПЛ, але не більше. Успішним він був тільки в одній команді. При тому, що йому вже 29 років. У єврокубках він не може дати ні класу, ні перспектив подальшого продажу.
Хто такі Жунінью та Максим Гречкін – я досі не зрозумів. Але це точно не ті люди, які спроможні замінити Тимчика та Михайличенка і грати на рівні ЛЄ.
У Зорю прийшли два силові центрфорварди – Олександр Гладкий та Аллах'яр Сайядманеш. Я щось прогавив той момент, коли Віктор Скрипрник почав грати із силовим нападником. Минулого сезону він використовував схему із двома швидкими форвардами. До того ж, українцеві вже 33 роки, а іранець орендований у Фенербахче. Заробити на них Зоря не зможе. Тож вибір цих футболістів дуже дивний.
Отримавши можливість виступати в ЛЄ, Зоря не стала сильнішою. Команда втратила гравців, яким заміну не знайшла. При цьому залишилися кадрові проблеми минулого сезону. Зрозуміло, що граючи в чемпіонаті та єврокубках, потрібно розширювати лавку запасних, адже інтенсивність матчів буде серйозною. Не тільки молодь, яку можна засвітити та продати, але й футболісти в "самому соку", які здатні підняти рівень команди. Вдалі виступи не тільки компенсували б ці витрати, але й дозволили заробити.
Минулого сезону Скрипник показав себе як тренер, який вміє шукати цікавих гравців – Юрченко, Іванісеня, Абу Ханна. Зараз же складається враження, що головний тренер цього разу не мав ніякого відношення до комплектації команди.
Немає грошей на трансфери – візьміть в оренду. Думаю, що з тим же Динамо можна було домовитися щодо молодих гравців. Умовні Вівчаренко, Русин, Білошевський, Кравченко, Смирний, Надольський, Сухоручко допомогли б, як мінімум, у плані довжини складу.
2. Демарш Скрипника
Влітку була історія з можливим переходом Віктора Скрипника у СК Дніпро-1. Ось-ось вже мали все оголосити, але угода зірвалася в останній момент. Справи у Дмитра Михайленка йшли кепсько ще з минулого сезону, тому дніпряни задумалися над зміною тренера. Маючи менші можливості у Зорі, Скрипник зробив дуже цікаву та успішну команду, тож логічно, що його хотіли переманити.
У СК Дніпро-1 є своя школа, є молоді гравці, є можливість проводити комплектацію, всі умови для тренувального процесу, команда грає першим номером через короткий пас та фланги – все виглядало закономірно. Думаю, що якби таке призначення відбулося, зараз СК перебував би серед лідерів турнірної таблиці УПЛ.
Зоря начебто не заперечувала попрощатися із головним тренером, отримавши компенсацію. Була навіть знайдена заміна в особі екс-тренера Маріуполя Олександра Бабича. Складалося враження, що під нього проводять трансферну політику: замість технічних і швидких гравців запрошують силових, які нічого спільного з футболом Скрипника не мають. Але в останній момент все зірвалося...
Я не знаю, в чому причина того, що Скрипник не пішов у СК Дніпро-1. У те, що новий шанс отримав Михайленко, я не вірю. Було помітно, що з цієї співпраці вже нічого не буде, тренер втратив контроль над командою. Скоріше – не вдалося домовитися. Припускаю, що Зоря в останній момент просто не відпустила Скрипника, вимагаючи у Дніпра повноцінну компенсацію. За повідомленнями ЗМІ, вона становила 500 тисяч. Не виключаю, що існував пункт, який дозволяв збільшувати цю суму, якщо мова йшла про українські клуби.
Тож виходить така ситуація, що Зоря не створила Скрипнику умов для успішної роботи, але й не відпустила, коли у нього була пропозиція. Тренер вирішив відповісти клубу: якщо не хочете відпускати, то звільняйте за погані результати.
3. Бардак усередині клубу
Помітно, що у Зорі не все гаразд всередині клубу. Взимку був багато в чому переломний епізод, який, схоже, змінив ставлення власника до команди. Одні з найцікавіших лотів – Богдан Михайліченко та Євген Чеберко – отримали опцію у контракті, яка дозволяла їм покинути клуб за смішні гроші (500 тисяч євро за колишнього гравця Динамо та 300 тисяч євро за Чеберка). Лише 800 тисяч за футболістів, якими можна було заробити кілька мільйонів!
Михайліченко мав за плечима школу Динамо, інтерес від Вердера, Динамо Загреб, зараз грає у збірній України. Свого часу його обміняли на одного Олександра Караваєва, за якого Київ віддав не тільки права, але й 1,5 млн доларів. Чеберко – капітан молодіжної збірної України останнього скликання... Іншими словами: клуб зсередини кинули на серйозні гроші. Зрозуміло, що це не могло відбутися без відома людей, які займалися безпосереднім управлінням команди. Відразу після цього Зорю покинув генеральний директор Сергій Рафаїлов. Висновки робіть самі.
Заробітна плата – фактор мотивації. Людина має отримувати зароблені гроші. Якщо цього не відбувається, зникає будь-яке бажання. ЗМІ неодноразово писали, що у Зорі по 4 місяці не платять зарплату. Звичайно, що у такій ситуації гравцям дуже важко. Не думаю, що там існували такі зарплати, при яких молода людина могла спокійно прожити без прибутків упродовж тривалого часу. При цьому, всі розуміють, що гроші за участь у ЛЄ – є.
Не секрет, що Зорею зараз опікується агент Вадим Шаблій. Його погляди на футбол не мають нічого спільного з тими, які є у головного тренера. Це можна зрозуміти хоча б за комплектацією команди. Приходять не гравці, які потрібні Скрипнику за стилем, а просто клієнти Шаблія. Коли у тебе багато футболістів в одному клубі, ти маєш вплив на команду.
Зазвичай, такі люди повинні працювати разом, доповнювати один одного, а не мати різні погляди. Якщо власник клубу довіряє Шаблію, то дайте йому привести не тільки гравців, але і свого тренера. Напіврішення ні до чого хорошого не призведуть.
4. Тренерські помилки
Мені було б дуже дивно, якби Мірча Луческу ліпив із Динамо другий Шахтар. Якби захотів грати у Суперкубку першим номером, чи на Камп Ноу пішов атакувати Барселону, діючи з високим захистом. Проте Луческу грає так, як дозволяє йому наявний склад. Власне, і збірна України з Андрієм Шевченком грала у відвертий "автобус" проти Іспанії, розуміючи, що іншого вибору, аби здобути позитивний результат, просто немає.
Зоря поступається класом усім суперникам у групі ЛЄ. Можливості грати першим номером немає. Це завершується провалами оборони. Якщо матч проти Лестера був серйозним дзвіночком, то гра проти Браги залишила багато запитань. Представник Португалії – дуже неприємна команда, яка грає від оборони. Виходити проти них і грати на атаку – це просто відмовитися від очок ще до стартового свистка. Аналогічна історія з АЕКом, який має італійський почерк завдяки Массімо Каррері. У тактичному плані Скрипник із тріском програв всі три тренерські дуелі.
Я не розумію: невже наставник не бачить, що він не спроможний грати першим номером із високим захистом у ЛЄ? Для цього вкрай бракує наявних можливостей. Навіщо цей театр абсурду?