Головний редактор Sports.ru пояснює "Футболу 24" причини провалу збірної Росії на Мундіалі, окреслює темпи підготовки своєї країни до ЧС-2018, а також ділиться емоціями щодо військового конфлікту між росіянами та українцями.
Юрію Дудю лише 27 років, однак він у своїй кар’єрі вже встиг досягнути немало: диригує роботою одного з найпопулярніших спортивних інтернет-ресурсів пострадянського простору, а ще встиг «засвітитися» на телебаченні – ведучим футбольного шоу «Удар головою». Свої досягнення коментує скромно: «Якщо багато працювати, успіх - за рідкісним винятком - неминучий. Сподіваюся, в моєму випадку це коли-небудь теж спрацює - бо до того, що я вважаю професійним успіхом, мені ще як до Буковеля пішки». Курорт у Карпатах Дудь згадав невипадково. Він – чистокровний українець із Хмельниччини. Під час бесіди пригадує, як «у сільський клуб приїжджала молодь із сусіднього - вже тернопільського - села бити нас».
«Капелло загородив збірну колючим дротом»
- Зараз навколо збірної Росії - очікувана істерія. Депутат Пахолков, наприклад, обурюється, що російська команда – «збірна карликів». Жириновський хоче викликати Капелло «на килим» у Думу. Заслужили?
- Ви маєте на увазі, чи заслужив російський народ таких депутатів? Ну, якщо за них проголосувала більшість, то, зрозуміло, заслужив. Фабіо Капелло варто критикувати, але зовсім не в тій стилістиці, що дозволяють собі люди, які - так вийшло - творять закони нашої країни.
- А як справи з критикою в журналістському середовищі? Ходили чутки, що журналістам заборонили писати негативно про ігри збірної на Мундіалі. Це правда?
- Це ви де таку хрєнь почули? В Україні існує програма "Вести недели с Дмитрием Кисилевым", тільки навпаки? І багато там розповідають про спорт? А хто ведучий? Такий же харизматичний чоловік?
Ті російські медіа, які потрапляють на радари моєї уваги (тобто майже всі), писали про збірну все, що хотіли. Зокрема про відставку Капелло, яка, на думку багатьох моїх колег, була б найбільш правильним наслідком чемпіонату світу.
- Чому команда Капелло провалилася, перебуваючи у далеко не найсильнішій групі? Яка ваша особиста думка?
- Моя думка полягає в тому, що збірна Росії була занадто переляканою, щоб вийти хоча б із власної кімнати, не те що з групи. А такою вона була рівно з двох причин. Перша - рівень і середовище перебування футболістів. Гравці збірної Росії - це на сто відсотків гравці російської прем'єр-ліги, турніру, в якому, якщо судити з позиції ідеального світу, кар'єру треба починати чи закінчувати. Проводити тут найкращі роки означає впиратися в стелю і поступово деградувати - як у спортивному плані, так і в ментальному.
Причина номер два - надто консервативний підхід до підготовки команди з боку Фабіо Капелло. Він загородив її колючим дротом від зовнішнього світу, при цьому тримався осторонь від самих футболістів. Розкріпачити, підтримати, правильно налаштувати - все це входить в обов'язки тренера, з усім цим Капелло, на мій погляд, не впорався.
- Ваш колега Олексій Андронов зауважив, що в чвертьфінал Кубка світу виходили, наприклад, збірні України, Камеруну, США, Японії. А ось Росія навіть в 1/8 ніколи не кваліфікувалася. У чому корінь проблеми? Адже були часи, коли кістяк команди складали зіркові легіонери…
- Ну-у-у, кожен провал - це різна історія. Якщо спробувати зачесати їх під щось одне, то можна сформулювати так: збірна Росії відмінно справляється з тим, щоб знайти проблеми на свою дупу напередодні великих турнірів.
- У зв'язку з відомими подіями тотальна більшість українців вболівала на цьому чемпіонаті проти Росії. Вам, як російському журналісту, прикро усвідомлювати це? Особисто ви можете зрозуміти почуття громадян України?
- Зрозуміти - звичайно, можу. Сприйняти - ні. На чемпіонаті світу-2006, куди ви хвацько прорвалися, а ми бездарно не потрапили, я пересувався між містами з двома шарфами, пов'язаними на рюкзаку - Росії та України. Відносини наших країн трусило і тоді, але ні це, ні навіть дуже своєрідний тренерський геній Олега Блохіна не перешкоджав мені від душі вболівати за Україну на всіх турнірах, де вона грала. Причина нашої нинішньої сварки - політика. А я занадто не довіряю (будь-яким) політикам, щоб через них перестати любити країну, ближчої за яку для Росії не було, немає і не буде.
Отож, панове Фоменко, Ярмоленко, П'ятов та інші хлопці, успіхів вам у боротьбі за Євро-2016 - щиро і від душі. Із задоволенням на ньому з вами зустрінуся.
- Як там, до речі, Васілій Уткін? Вже постригся?
- На жаль – уявлення не маю. Упродовж останнього місяця я Васілія регулярно чую (у рекламі банку) і читаю (в твіттері), але не бачу.
«Об'єднаний чемпіонат – маячня і дурість»
- Об'єднаний чемпіонат. Чи не поховали політичні події останніх місяців надію Газзаєва і його однодумців на цей турнір?
- Надію Валерія Газзаєва, думаю, не поховали. Хоча б тому, що він продовжує працювати в оргкомітеті турніру і, наскільки я розумію, отримувати за це зарплату. А ось люди, які мислять тверезо і безкоштовно, чудово розуміють: ніякого Об'єднаного чемпіонату в найближчі десятиліття не трапиться. З точки зору самого факту - це класно; Об'єднаний чемпіонат - маячня і дурість. З точки зору причини - велика біда.
- "Крым наш". А як бути з кримськими клубами, яких практично не залишилося серед живих? В якій за рангом російській лізі знайдеться місце для "Таврії", на ваш погляд? І чи будуть в такому випадку санкції від УЄФА?
- Де вони розпочнуть свої виступи і що за це буде від УЄФА, я не маю уявлення. А от якщо вони зникнуть, це погано, скажу я вам, одягаючи на плечі погони капітана Очевидність.
- Росія готується прийняти наступний Кубок світу. Що вже зроблено в цьому напрямку?
- Майже побудований стадіон «Спартака» - восени будемо розпивати шампанське з нагоди відкриття. Побудований, але досі не введений в експлуатацію стадіон у Казані. Здається, все.
- Які три головні проблеми в підготовці об'єктів?
- Будівництво. Будівництво. І контрольний - будівництво.
- Все частіше Росії погрожують санкціями і міжнародною ізоляцією. Як вважаєте, чи можуть в перспективі відібрати у вас право приймати Кубок світу?
- Якщо все залишиться на тій же точці, що і безпосередньо зараз - тобто 2 липня 2014 - то чемпіонат світу пройде у нас з вірогідністю в 100 відсотків.
- Чи можливі в Росії такі акції протесту проти Мундіалю, як у Бразилії? Адже соціальних проблем, напевно, вистачає...
- Не пам'ятаю таких. Та й чомусь все скрутніше в Росії з акціями протесту...
«Тьома, ти що, дурень?»
- Якось у Твіттері ви написали, що ваша рідня чи то з Польщі, чи то із Західної України. Можна детальніше?
- Я чистокровний українець, вся моя рідня - з Хмельницької області, а саме з тієї її частини, де вона впирається в Тернопільську. Майже кожне літо я проводив у родичів, тому добре розумію українську мову і через пару днів тренувань можу перейти на цілком якісний суржик. Досі з ностальгією згадую, як по вихідних у сільський клуб приїжджала молодь із сусіднього - вже тернопільського - села бити нас, тому що 1) міські, 2) москалі; у половини при цьому було таке ж прізвище - Дудь.
По крові я українець, але майже все життя прожив у Москві, тому відчуваю себе росіянином. Тим сильніше я переживаю той п*здець, який відбувається між нашими країнами в останні півроку. Я, як і будь-яка нормальна людина, не люблю бандерівщину, але, за моєю інформацією, її в нинішній Україні в тисячі разів менше, ніж це показують на федеральних каналах моєї країни. Сподіваюся, моя інформація не застаріла.
- Незважаючи на молодий вік, Ви є головним редактором такого потужного ресурсу, як Sports.ru. Назвіть складові вашого професійного успіху.
- Пощастило із вчителями - я про Стаса Гридасова, Євгена Зуєнка і меншою мірою Ігоря Порошина. Ну і рано почав: з юних років дуже хотілося заробляти гроші. Я з не найбагатшої сім'ї, якій в один час доводилося переживати майже що бідність, тому мені хотілося якомога швидше отримати те прикольне, чого у мене не було в дитинстві. Щоб отримати щось прикольне, треба багато працювати. А якщо багато працювати, успіх - за рідкісним винятком - неминучий. Сподіваюся, в моєму випадку це коли-небудь теж спрацює - бо до того, що я вважаю професійним успіхом, мені ще як до Буковеля пішки.
- Ваші інтерв'ю майже ніколи не залишають читача байдужим. Хто з зірок виявився найбільш приємним співрозмовником, а хто був справжньою сволотою?
- Для багатьох колег приємний співрозмовник - це той, хто мило тобі посміхався, чемно відповідав на запитання і міцно тиснув руку при прощанні. Для мене приємний співрозмовник - той, хто цікаво розповідає. Як він це робить - неохоче, відчуваючи агресію щодо мене, сякаючись в рукав або забуваючи речення на середині фрази - неважливо. Головне - що на виході отримають читачі; заради них я готовий потерпіти і душ із помиїв, і розмову під Радіо Шансон. З тих, хто і цікаво розповідає, і не вантажить при цьому, абсолютний чемпіон, звичайно, головний тренер ЦСКА Леонід Слуцький. Наскільки я можу судити, він читає досить багато медіа і прекрасно розуміє, що таке хороше інтерв'ю, а що - погане, тому сам завжди зацікавлений у тому, щоб воно було хорошим.
З тих, із ким ми перетиналися тільки одного разу, треба прокричати пару фраз про Олега Тинькова - власника дансько-російської велокоманди і віднедавна доларового мільярдера. Він дуже крутий шоумен, що, загалом, нескладно зрозуміти, поколупавшись в його твіттері або фейсбуці.
А, ну і власник «Краснодара» Сергій Галицький, звичайно. На відміну від більшості колег, я намагаюся не говорити про нього добре зайвий раз - це зараз роблять всі, а бути в мейнстрімі мені не хочеться. Але навіть я не можу не визнати: каже він настільки переконливо, потужно і в більшості випадків по ділу, що насилу стримуєш себе, щоб не продати після інтерв'ю квартиру і не купити на виручені гроші пару тисяч акцій його головної компанії - «Магніт».
Падлюк не було. Бували ватяні персонажі, яких я з пам'яті намагаюся видаляти. З тих, кого не вдалося, - хіба що Антон Шунін, колишній воротар збірної Росії. Я вперше зіткнувся з тим, що за дорослого хлопця інтерв'ю завіряв його батько. Причому адекватність правок, які в це інтерв'ю вносилися, була за межею. Коли я намагався вирішити питання через Антона, він тихесенько усунувся. Не сперечаюся: батьки - це святе. Але не впевнений, що воротарі, яким вдалося зробити велику кар'єру, живуть за такою ж субординацією.
Журналісти "Євроспорту" грають із Дудем в асоціації
- В інтерв'ю для вас, таке враження, не існує табу. Які неприємності виникали внаслідок цього?
- Ну що означає не існує табу? Просто в російській журналістиці не прийнято, спілкуючись з людиною, яку позаочі називають геєм, запитувати - досить тактовно - а що ви з цього приводу думаєте.
Табу є і їх багато. Наприклад, запитувати про особисте життя, на мій погляд, можна і потрібно. Але не про все. Цікавитися у футболістів або тренерів про колишніх партнерів їхніх нинішніх дружин або наречених - а враховуючи, як все переплетено у футбольному світі, таке буває і це багатьом цікаво, - цілком собі табу. Хоча б із чоловічої солідарності.
Ну і взагалі для багатьох запитань мені ще не вистачає і класу, і просто відваги. Скажімо, про одну людину з російського футбольного світу давно говорять: розважається білим порошком, і порошок цей - зовсім не «Тайд». Я, коли з цією людиною зустрічався, навіть про «Тайд» не запитав. Скажу чесно: засцяв.
- З ким із українських зірок вам би хотілося поговорити «по душах»?
- З Артемом Мілевським. Коли я був у Києві в травні минулого року і робив серію інтерв'ю для нашого українського сайту - Tribuna.com - я майже вмовив його на зустріч, але все ж не до кінця. Відтоді бажання побачитися не відпало. «Тьома, ти що, дурень? Я був у Кельні на матчі 1/8 фіналу чемпіонату світу, де ти закидав панєнку швейцарському воротарю. Я аплодував тобі і кричав від захоплення. Я був упевнений, що ти будеш грати якщо не в топ-клубах, то в топ-лігах. Як?! Як і чому ти просрав свій талант? »- приблизно цьому я хотів би присвятити інтерв'ю.
Тьома, якщо прочитаєш інтерв'ю, знайди мене у фейсбуці. Щоб поговорити з тобою, готовий приїхати в будь-яку точку Європи.
Олег Бабій, Футбол 24
Twitter автора - @Gullit_87