Луїс Енріке був за крок від провалу у "Барселоні", проте майстерно уникнув потрапляння карикатуристам на олівець.
«Є історії, які розповідати легко», — стверджує аргентинський письменник Едуардо Сачері в одному з оповідань. Історію тренера Луїса Енріке легко розповідати постфактум, коли його команда виграла чемпіонат й зіграє ще два фінали в інших турнірах. Початок цієї історії був приголомшливим. «Барселона» не пропускала у чемпіонаті аж до матчу з «Реалом» у дев’ятому турі. Поразка на «Бернабеу» посіяла перші сумніви. Водночас, це зрозуміло зараз, у тому самому матчі дебютував і той, хто найменші сумніви був покликаний розвіяти.
Збігтися у часі з певними гравцями теж є вдачею для тренера. Луїс Енріке очолив «Барсу», до якої прийшов Луїс Суарес. Поразка у його дебютному матчі, подальші «проблеми» самого уругвайця, котрий прагнув забити якомога скоріше, але здебільшого марнував хороші нагоди, теж могли налаштувати на негатив. Адже «Барса» привчила, що є таким собі еталоном естетики, аж раптом значно яскравішу гру почав видавати головний конкурент. Сама ж «Барселона» чергувала перемоги переконливі («Севілья», «Еспаньйол», «Кордоба») із матчами менш якісними («Альмерія», «Валенсія», «Хетафе»).
У першій половині сезону Чаві дав інтерв’ю іспанському Canal+. «За лаштунками» він сказав журналісту, що команда працює над тим, щоб повернути пресинг часів Гвардьйоли. З огляду на те, що усі дійові особи стали на кілька років старшими, завдання це не здавалося таким вже й простим. Динамізм Суареса, футбольний розум Ракитича та бажання «старої гвардії» впрягтися в роботу — фактори, що зрештою допомогли втілити на полі різні ідеї гри без м’яча. Символом цього процесу може бути колосальний прогрес у якості гри Жерара Піке у другій половині сезону. Людина, що вже все бачила і все виграла, ніби подивилася на себе та команду іншими очима.
Футболісти «Сельти» стверджують, що з Едуардо Беріццо у них трохи більше свободи у маневрах в атаці. У Луїса Енріке була жорсткіша структура, з чіткими вимогами на різні випадки. У «Барсі» є освячена часом і титулами система, яку Луїс Енріке чіпати звісно ж не збирався. Його дидактизм стосувався радше тих аспектів, які традиція записувала у слабкі сторони каталонського клубу. Стандарти, гра в обороні в цілому.
За стандарти став відповідальним Хуан Карлос Унсуе. І цього сезону «Барса» почала значно регулярніше забивати після кутових та штрафних. Спочатку усі дивувалися. Мірослав Джукіч під час своєї пристрасної прес-конференції після розгрому на «Камп Ноу» обурився: «Їм «Барса»(!) забиває після кутового(!)». А потім звикли. Навіть Мессі забив головою після кутового уперше в своїй кар’єрі.
А ще «Барса» почала забивати після контратак. Це, звичайно, траплялося і раніше. Зараз йшлося про те, що команда психологічно була готова переходити з одного режиму до іншого. Це не означало, що «Барса» зневажливо почала ставитися до тривалішого контролю м’яча. Зрештою з більшістю суперників їм все одно нічого іншого не залишається. Нюанс у тому, що були конкретні варіанти розвитку цих контрвипадів, команда мала достатню базу для імпровізацій свого нестримного атакувального тріо.
Уся ця робота могла б випасти після поразки від «Реала Сосьєдад». Швидкий автогол, Мессі на лаві запасних, одноманітна гра в атаці навіть коли Ліонель з’явився на полі. І за таких обставин можна створити якісь моменти завдяки класу окремих виконавців. Щось і створили, та не реалізували. І клуб добряче трусонуло. Несправедливе звільнення Андоні Субісаррети, «авторитетні» плітки про конфлікт між Мессі та Луїсом Енріке. Деякі журналісти вже рахували дні до відставки тренера.
Щоб там не сталося між ними, яким би чином ситуацію не вгамовували, — є простий факт. Після поразки на «Аноеті» Мессі забив вісім м’ячів у п’яти наступних матчах, й потім особливо не скидав оберти. І справа не лише у точних ударах, а й у загальному впливі на гру. У тому, що було «спеціалізацією» Суареса, поки він теж не підняв свою результативність. І до цього Луїс щедро роздавав результативні передачі, був частиною колективу. Голи зробили його розкутішим, але його внесок у гру команди сумнівів не викликав й раніше.
Усе, що сталося з «Барсою» після матчу у Сан-Себастьяні, можна назвати становленням Луїса Енріке як тренера. У «Ромі», і навіть фрагментами у «Сельті», він справляв враження допитливого хлопчика, що любить розбирати різні штуки, а коли збирає їх знову, зачудовано дивиться на «зайві» деталі.
Деякі натяки на це проскакували і у «Барсі». Йдеться насамперед про кадрові рішення. При визначенні стартового складу або ж під час матчу. Луїс Енріке зумів пройти через це й навчитися стриманості, зрозуміти, що при всій важливості ротацій є оптимальний варіант складу і саме він, якщо не завадять травми та дискваліфікації, зрештою вирішуватиме долю трофеїв у останні тижні сезону.
Багато що у Луїса Енріке було відпрацьовано ще з часів роботи у «Барсі» Б. Цього ж сезону враження справила його здатність поєднати свої теоретичні розробки з потребами кожного дня та матчу. Підлаштуватися під них, а не займатися прокрустивщиною теж неабияке вміння, особливо у «Барселоні».
Колись у іспанській гумористичній програмі Луї Ван Ґала зображували із цеглиною замість голови. Луїс Енріке був за кілька кроків від такої ж «честі», але вчасно цього уникнув і якнайкраще розібрався у кожній деталі довіреної йому махини та запустив її на повну потужність.
Дмитро Джулай