Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Максимом Цвіренком, екс-захисником Металіста 1925 і Гірника-Спорту, кар'єра якого несподівано змінилась на 180 градусів.
У суботу в Рівному видали феєрію Верес та Металіст 1925. Команди на двох забили сім м’ячів, рефері на 9-й хвилині вилучив гравця харків’ян, ініціатива у рахунку змінювалася чотири рази, усе вирішив гол на 90-й хвилині, хоча на 8-й компенсованій хвилині Металіст 1925 небезпідставно претендував на пенальті. І ще один факт наостанок – командою гостей із технічної зони керував 24-річний тренер-аналітик Максим Цвіренко.
Історія наймолодшого тренера українського футболу у його розповіді для Футбол 24.
"Голодюк управляв процесом по навушнику"
– Максиме, дебютний матч запам’ятовується назавжди. Особливо, якщо він такий, як був у Рівному.
– Так, це було дуже емоційно, своєрідні американські гірки. Не скажу, що хвилювався напередодні. Якщо чесно, то навпаки – відчував додатковий інтерес. Та коли на 10-й хвилині твоя команда залишається вдесятьох – це, м'яко кажучи, не дуже приємно. Нестандартна ситуація. Проте я був на зв’язку з Олегом Голодюком – по навушнику він управляв процесом, підказував.
– Офіційно обов'язки головного тренера виконував Сергій Вольваков.
– Ми завчасно все обговорили. Я комунікував з Олегом Юрійовичем і керував з бровки, а Сергій Вольваков виконував звичну функцію тренера воротарів. Щодо підказок під час матчу, то чогось надзвичайного не відбувалося, ми працювали за погодженим планом. Виникали моменти, коли слід було дещо підказати. Наприклад, коли треба вище тримати лінію в обороні або ж змінити розташування в атаці.
– Вас кілька разів вихоплювала камера – і кожного разу ви були дуже запальним.
– Команді інколи треба давати емоцію – футболістам ця енергія передається. А взагалі я буваю різним, усе залежить від ситуації. Загалом же футбол я дивлюся спокійно, з холодною головою. Просто зверху ти бачиш всю картину, а з тренерської лави кут огляду не такий хороший.
– У старті Металіста 1925 лише двоє футболістів молодші за вас. Як ви почувалися у діалогах з дядьками українського футболу на кшталт обидвох Ткачуків, Мартинюка, Курила чи Юсова?
– У нас чудовий колектив, жодних непорозумінь. Маю чудові стосунки і з молодшими, і зі старшими футболістами. Звичайно, спочатку хлопці з посмішкою це сприйняли, трохи жартували, що я керуватиму командою з технічної зони. Має значення інше – у нашого тренерського штабу є спільна ідея і не важливо, хто передаватиме її гравцям.
"На рівень Першої чи Другої ліги я міг би повернутися"
– Коли ви вперше задумалися про те, що хочете стати тренером?
– Як ви знаєте, у мене є молодший брат Олександр, який грає за Металіст у Першій лізі. Я працював з ним змалечку, був для нього своєрідним індивідуальним тренером протягом усього життя. Паралельно я теж навчався і здобував досвід – фактично я став тренером для свого брата. Тривалий час я грав за Металіст 1925, потім перейшов у Гірник-Спорт і там по-іншому почав дивитися на футбол. Виокремив для себе позитив та недоліки, з якими зустрічався раніше. Все більше почав задумуватися про тренерство роки два тому. А потім мені запропонували попрацювати у Металісті 1925 і я закінчив кар'єру футболіста.
– Зараз ви кажете, що закінчили кар’єру. Та у січні, коли усе це трапилося, ви заявили, що призупиняєте її. Щось змінилося?
– Мене більше тягне у тренерство. Зрештою, хтось із мудрих людей казав – здається, Йохан Кройф – перше найкраще заняття у світі це грати у футбол, а друге – тренувати у футболі. Футбол – це мій наркотик. У деяких наших тренуваннях я беру участь, тому тримаю себе у формі. Звичайно, я активно не бігаю, збори не проходжу, але у будь-який момент на рівень Першої чи Другої ліги я міг би повернутися. Проте я ухвалив рішення і ще жодного разу не шкодував про це.
– До нього вас підштовхнула зовсім не травма, як це часто буває?
– У мене була одна операція минулого року. Утім це не було настільки серйозне ушкодження, щоб з футболом закінчувати. Так, це рішення – зважене, обмірковане. На даний момент серце більше лежить до тренерства.
"Найґрунтовніші знання отримав у Демченка та Кривенцова"
– Який тренер мав найбільший вплив на вас?
– Мені довелося попрацювати з багатьма хорошими фахівцями. Насамперед відзначу Андрія Демченка та Валерія Кривенцова – від них отримав найґрунтовніші знання. Хоча і Горяїнов, і Валяєв, і Жабченко теж навчили мене цінним речам.
– У Металісті 1925 ви асистуєте 35-річному Олегу Голодюку, наймолодшому тренеру УПЛ. Чого встигли навчитися від нього?
– Олег Юрійович вміє згуртувати колектив, об’єднати людей навколо себе. Він продовжує справу Едмара – зараз команда залишається єдиним цілим. Це один з наймолодших тренерів, з яким доводилося працювати, і я помітив його велике бажання розвиватися. Голодюк багато читає, цікавиться новими знаннями. Ще одна його чеснота – солідність, це людина слова.
– Останній тренер Цвіренка-футболіста – Ігор Жабченко, який має величезний стаж роботи. Це навпаки тренер старої формації?
– Коли я тільки прийшов у Гірник-Спорт після Металіста 1925, то подивився на футбол іншими очима. Жабченко вимагав від нас більш простий та вертикальний футбол. Мені було складно перелаштуватися. Спершу я сприймав це з певним протиріччям. Пізніше перебудувався і усвідомив, що вимоги Ігоря Валентиновича також можуть бути крутими. Мені подобався його підхід – ми намагалися створювати тиск на сильніші команди, вчилися грати один в один. Так, це ризиковано, але цікаво і корисно. Я залишався наодинці з нападниками і як центральний захисник розвивався, навчився грати на відкритому просторі. У Жабченка я отримав хороший індивідуальний буст.
"У 5 років обожнював Буффона, згодом фанатів від Террі і ван Дейка"
– Полюбити футбол вас змусив батько, який чимало грав на аматорському рівні. На кого ви рівнялися у дитинстві?
– Ви маєте рацію – мій батько займався футболом, хоч і не професійно, та я багато з ним їздив і полюбив цю справу. У мене ніколи не було кумира, але я мав безліч футболістів, якими захоплювався. Пригадую, у 5 років обожнював Буффона. Коли став захисником, фанатів від Джона Террі, а потім від ван Дейка.
– Після завершення навчання в академії Металіста ви потрапляєте у щойно створений Металіст 1925 і берете участь у першому історичному поєдинку клубу ще на аматорському рівні. Могли тоді повірити, що команда так швидко виконає мету і опиниться в УПЛ?
– Все ж я був 17-річним хлопцем і більше думав про футбол, свій розвиток і перші кроки. Проте дійсно відчувався особливий поштовх від керівників клубу. Металіст 1925 жив мрією про Прем'єр-лігу. Кожен у клубі робив все задля цього. І як потім показав час, ми подолали цю дорогу дуже швидко.
– Ви були символом команди, однак в еліті так і не дебютували. Було образливо зупинитися за крок від УПЛ?
– Тоді мені пропонували продовжити контракт на певних умовах. Утім я вважав, що є більш важливим гравцем для команди з огляду на кількість зіграних хвилин у Першій лізі. Проте тренерський штаб бачив цю ситуацію дещо по-іншому. Зараз, коли я аналізую ту ситуацію з точки зору тренера, я розумію тренерів. Деяких потрібних їм якостей у мене не було. Я міг залишатися, та водночас хотів грати, тому й пішов у Гірник-Спорт. Чи важко було? Безперечно, я залишав рідний клуб, рідний Харків. Зате у Горішніх Плавнях я подивився на футбол під іншим кутом. Зіграти в УПЛ? Це не так важливо. Скоріше, для мене як символічна галочка. Ну зіграв би я одну чи дві гри… Мені завжди хотілося зробити внесок в український футбол. Не думаю, що мені це вдалося б у якості футболіста.
"Монтував відео на фрілансі в американській біржі"
– Одне з ваших хобі – шахи. Воно допомагає вам у контексті розуміння футболу?
– Як на мене, кожна людина має схильність до певних речей. Шахи – це своєрідний фундамент і не лише для спорту. Вони дійсно сприяють інтенсивнішій роботі мозку, допомагають продумувати деякі ходи. У шахах, до речі, теж є оборона і атака. Додам, що кіберспорт також може бути корисним. Зараз багато хто може прочитати це і посміятися. Але є ігри, стратегії, на кшталт шахів, де ще більше варіантів і ти повинен у процесі гри продумувати кожен з них, реагувати на події, і при цьому ще керувати клавіатурою та мишкою, на відміну від шахів, де ти просто переставляєш спокійно фігуру. Я проводжу багато паралелей між однією грою зі світу кіберспорту та футболом. І як би дивно це не звучало, я багато для себе запозичив.
– Як про футбольного блогера про вас вперше заговорили після того, як ваші тактичні розбори почали збирати десятки тисяч переглядів у YouTube та TikTok. Зараз на це часу менше?
– Після 24 лютого у футболі виникла пауза, на життя треба було заробляти, тож я почав активно монтувати відео не лише для себе, а й на фрілансі в американській біржі. Більше працював для клієнтів, на власні проекти часу не залишалося. Пізніше чемпіонат в Україні відновився, вільного часу стало ще менше. Окрім основної роботи у Металісті 1925, переглядаю матчі іноземних чемпіонатів. Коли щось помічаю цікаве, хочеться цим ділитися. Сподіваюся, у відпустці відновлю активність у YouTube та оновлю Telegram-канал.
– У своїх тактичних блогах ви відповідали не лише за наповнення, а й за обгортку. Графіка, монтаж відео – де ви цьому навчилися?
– Усім людям раджу заходити на YouTube – це найбільша бібліотека знань. Там є все. Якщо хочеться чогось навчитися, просто напишіть це звичайними словами. І YouTube обов'язково щось підкине. Просто треба вміти правильно шукати інформацію.
"Прокидаюся о 5-6 ранку. Вже о 7-й можу почати перегляд матчів"
– Назвіть своїх трьох улюблених тренерів.
– Номер один – це Гвардіола. У Пепа баланс у всіх фазах гри. Треба відзначити, що його успіх – результат роботи всього клубу, який мислить у спільному напрямку. Якщо ми говоримо про вихід з оборони, то захоплююся Де Дзербі. Я багато запитую про Роберто у хлопців, які з ним працювали у Шахтарі. У контексті атакувального потенціалу відзначу Юргена Клоппа. Також мені подобається гра Астон Вілли у середньому блоці, де підопічні Емері діють компактно і швидко перебудовуються. Відзначу ще наставника Тоттенхема Постекоглу.
– Чим він особливий?
– Просто перегляньте його старі матчі. Наприклад, 2019-й рік, коли він тренував Йокогама Марінос, що зустрівся у спарингу з Манчестер Сіті. Японці не закрилися у низькому блоці, вони бігли, накривали, розігрували коротко. На фоні гранда команда Постекоглу добре виглядала, хоча різниця у трансферній вартості футболістів становила ледь не мільярд євро.
– Як багато часу ви присвячуєте футболу?
– Намагаюся тримати себе у хорошому фізичному та моральному стані. Я прокидаюся дуже рано – о 5-6 ранку. Вже о 7-й можу почати перегляд матчів. І для власного розвитку, і для роботи, коли виконую розбір суперників по УПЛ. Потім у нас тренування, а ввечері я ще можу подивитися матчі, прес-конференції, вебінари, почитати статті. Хоча я не перенасичую вільний час, прагну зберігати азарт до справи.
"Можна працювати з айпадами і дронами, але програти 3 з 4 матчів"
– В українському футболі все ще є тренери, які не бажають змінюватися і працюють за старими лекалами. Ви зустрічали таких?
– Безпосередньо я працював у штабах двох фахівців. Однак і Едмар, і Голодюк мають сучасний погляд на футбол. Вони завжди тебе вислухають, позитивно ставляться до нових технологій. Та якщо хтось таке засуджує, то це не погано. Це просто вибір людей. Результат може приносити і звичайна робота без аналітики. Вони можуть вигравати матчі і без неї. Можна виконати багато роботи з айпадами, дронами і спеціальними програмами, але програти три з чотирьох матчів. І навпаки – старими методами виграти три з чотирьох матчів. Головне у дорослому футболі – результат. Тому я не засуджую тренерів старого покоління.
– Якою є ваша мрія у футболі?
– Найбільша ціль – виграти Лігу чемпіонів. А якщо говорити про більш реальні перспективи, то прагну допомогти команді зіграти у єврокубках, закріпитися у клубі, бути корисним. Вірю, що війна завершиться перемогою України, усе в нас налагодиться і з'явиться ще більше сильних клубів. Зараз класно розвиваються Рух, Кривбас та Полісся – і це круто. СК Дніпро-1 та Чорноморець нав'язують конкуренцію. Так, Динамо з Шахтарем трохи просіли, але настануть кращі часи. Мрію, що Металіст 1925 теж боротиметься за єврокубки.
– Ваші найближчі плани, мабуть, більш приземлені. У неділю Металіст 1925 протистоятиме Шахтарю, а Олег Голодюк повертається у технічну зону.
– Важливо те, що ми хочемо взяти очки. Розуміємо різницю між нашими клубами, але це футбол. На полі всі рівні. Треба боротися за своє щастя.
"Мій сусід оформив покер у ворота Барселони": як син легенди Шахтаря тренує Динамо в Еміратах