Український футболіст Євген Кононенко, який пройшов серйозну школу грецького футболу, а нині перейшов із швейцарського клубу в німецький, розповів сайту «Футбол 24» про особливості чемпіонатів цих країн.
Наш сайт уже повідомляв про те, що 22-річний уродженець Донецька Євген Кононенко змінив швейцарський клуб на німецький. Історія цього українського гравця, який виріс у Греції й може вважатися вихованцем місцевого футболу, видалася нам особливо цікавою. Свого часу він подавав надії у клубі «Платаніас», а пізніше грав за «Єпіскопі» із острова Крит, на якому й провів свою грецьку частину кар’єри. Але коли у Греції почалася криза, зважився на радикальні зміни у своїй кар’єрі: минулий сезон Євген провів у клубі «Кройцлінген» у другій міжрегіональній лізі Швейцарії, а з цього літа буде виступати за німецький клуб «Зінген», котрий грає в одному із нижчих німецьких дивізіонів у краї Зюдбаден.
У розмові із Євгеном ми поговорили про кризу в Греції, феномен швейцарського футбольного мультикультуралізму, який дав новий приток талантів місцевій збірній, а також – різницю між глибинним футболом Швейцарії та Німеччини. Звідки беруться майбутні Мехмеді, Шакірі, Родрігеси та Дрмичі? Чий низовий футбол найпрестижніший? Як воно – бути гравцем нижчолігових клубів благополучних західноєвропейських країн? Про все це Кононенко розповів в інтерв’ю сайту «Футбол 24».
«У Швейцарії вперше зіткнувся з тим, що місце визначалося не голами, а кількістю карток»
– Євгене, ваша швейцарська команда – «Кройцлінген» – минулого сезону до останнього туру боролася за перемогу в місцевій другій міжрегіональній лізі. Маючи стільки ж очок, як конкуренти і навіть кращу різницю м’ячів, ви все ж фінішували на другому місці…
– Останню гру сезону ми виграли з рахунком 4:2 у одного з конкурентів – «Фрауенфельда». Але тут, у Швейцарії, своя власна особлива система – напередодні останнього туру у нас було порівну очок із двома командами з Цюріха, але коли ми всі виграли, вступив в силу додатковий пункт. Тут, як виявилося, при рівності очок звертають увагу в першу чергу не на різницю голів, а на картки. Коли почали рахувати попередження, вилучення – наш «Кройцлінген» фінішував другим, а клуб «Косова» (Цюріх) – першим, хоча різниця у нього була аж на 12 м’ячів гіршою. Статистики підрахували, що у них було на дві жовті картки менше, тож підвищилася в класі «Косова», а «Кройцлінген» залишився у цій же лізі.
– Коли переглядав заявки клубів вашої ліги, побачив неймовірну кількість турків, косовських албанців, хорватів із сербами. На фоні такої яскравої компанії і ви, можливо, себе легіонером не відчували?
– Так, тут, у Швейцарії, дуже багато іноземців. Є такі, що давно живуть, виросли тут, мають швейцарський паспорт. Але не можу сказати, що не відчував себе легіонером. Все-таки хай вони албанці чи хорвати, але вони тут уже свої. А мені доводилося все починати спочатку.
– Свого часу доводилося від одного нашого гравця (до речі, володаря Кубка Швейцарії) чути потрясаючу фразу: «Ти можеш приїхати в Швейцарію юним, прожити тут все життя, але для місцевих все одно будеш іноземцем. І діти твої – також. Хіба що внуків визнають швейцарцями».
– Мабуть, погоджуся. Все саме так. Швейцарців, так би мовити, «корінних» тут уже не так багато – іноземців, здається, більше. Місцеві тримаються разом, а вихідці з інших країн більше спілкуються з земляками. Вони, емігранти, дуже мотивовані – бачать, що етнічні албанці, хорвати, серби, турки пробиваються в збірну Швейцарії, переходять у сильні клуби, стають шанованими й багатими людьми. Можна сказати, що для емігрантів футбол – професія №1.
– У Греції ви встигли пограти в кількох командах і маєте з чим порівнювати. Порівняно з тамтешнім футболом, чим вирізняється швейцарський?
– Він – більш технічний, у той час, як у Греції люблять більше побігати, поборотися. Тут, у Швейцарії, ми на тренуваннях дуже багато працюємо з м’ячем, а у Греції – більше фітнесу, атлетики, силової підготовки. Та й у тій лізі, де я грав у Швейцарії, дуже багато індивідуально сильних, технічних гравців, які можуть обіграти, оббігти, включити дриблінг.
– Пам’ятаю вас як правого захисника чи півзахисника. На яких позиціях довелося пограти в «Кройцлінгені»?
– Окрім правого флангу, ще й діяв опорним півзахисником – №6, як-то кажуть. Встиг пограти на трьох позиціях – мені було цікаво, та й для команди корисно, що я міг закрити те місце, яке було потрібно.
– Що таке – швейцарський нижчоліговий футбол? Звідси реально потрапити у вищу лігу?
– Як вам сказати… Дійсно, буває, що гравці переходять вище. За цей сезон, що я тут, таке бувало. Але загалом від міста, де я живу, буквально за кількадесят кілометрів – Німеччина. Там футбол багатший, туди багато хто їздить на роботу. І у мене виник варіант з місцевим клубом.
«У Німеччині все трішки професіональніше, ніж у Швейцарії»
– Цікаво. Розкажіть, будь-ласка.
– Ми з моїм менеджером знайшли один варіант у Німеччині. Мені це було цікаво, бо я дуже хотів спробувати себе у німецькому футболі, який значно сильніший за швейцарський. Тож на наступний сезон я підписав контракт з німецьким клубом «Зінген». Ми на початку липня вже почали роботу.
– І що за клуб – «Зінген»?
– Мені сюди переходити зручно – я можу залишатися жити у швейцарському Кройцлінгені, але при цьому їздити грати й тренуватися туди. Щоб ви розуміли: швейцарське місто Кройцлінген знаходиться по один бік великого Боденського озера, а неподалік, кілометрів за 60 – німецьке місто Зінген.
ФК «Зінген» минулого року фінішував у своїй лізі на третьому місці, відставши від першого всього на пару очок. Наступного сезону хочуть обов’язково перейти у більш високу лігу – в клубі уже встигли побудувати новий стадіон, а тепер підбирають новачків, щоб стати кращими в регіоні Зюдбаден.
– І які відмінності між німецькою і швейцарською футбольними «низинами» ви помітили?
– У Німеччині, як мені здається, все трішки професіональніше. Я провів тут кілька тренувань і відразу ж зрозумів, що всі гравці від воротаря до центрфорварда значно вище за класом, ніж мої колишні швейцарські одноклубники. Тут у клубі повний тренерський штаб – і головний тренер, і асистенти по воротарях, фізпідготовці, є масажисти, медики, є фітнес-клуб. Словом, це справжній футбольний клуб. Ще тут явно більший глядацький ажіотаж. Дуже приємно, коли футболом цікавляться, коли на матчах є підтримка вболівальників. Тож у Швейцарію можна їхати на будь-які роботи, але якщо ти футболіст – краще, звісно, пробувати сили саме в Німеччині.
– Давайте ще кілька слів про Швейцарію. Як ви тут опинилися? Все-таки не так часто із Греції перебираються саме у місцевий чемпіонат…
– Я грав за друголігову грецьку команду «Єпіскопі», але ви, мабуть, уже чули, яка ситуація склалася у цій країні. Було, правду кажучи, важкувато в фінансовому плані, і я сказав собі, що спробую що-небудь нове. У мене був знайомий менеджер, який працював у Греції, але мав хороших бізнес-партнерів у Швейцарії. Через нього я й отримав такий варіант, як «Кройцлінген».
– Гравець нижчолігової команди у Швейцарії може дозволити собі жити тільки з футболу? Чи ви десь ще підробляли?
– Ні, я підробляв на звичайній роботі, тому що у цій країні дуже дороге життя. Якщо по правді, то з футболу тут може жити хіба що гравець місцевої першої (називається «Челлендж-ліга») або вищої ліги («Супер-ліга»). Наша ліга – так звана «Друга інтеррегіональна ліга» – десь п’ята за статусом. Тут хіба що в найкращих командах можна займатися лише футболом. А ось у Німеччині навіть в аналогічних лігах контракти у гравців достатні, щоб жити суто футбольним життям.
– Як би там не було, але між Кройцлінгеном та Зінгеном – кордон. Це відчувається? Немає таких історій, як у легендарному фільмі «Закон є закон» із Фернанделем та Тото?
– Ні, кордону як такого немає – просто їдеш по вулиці й бачиш табличку «Ви полишаєте Швейцарію», а за нею – «Вас вітає Німеччина». Звісно, інколи буває, що доводиться пройти певний контроль, але зазвичай ти просто їдеш собі, як через звичайну трасу.
– Стереотип швейцарського життя – що воно дещо провінційне, розмірене, навіть нуднувате…
– Нуднувате – це так. Точно так. Всі місцеві одне одного знають, всі між собою спілкуються. А у мене всі родичі й друзі залишилися у Греції, тож я був сам по собі. Зате мав багато часу, тому об’їздив практично всю Швейцарію. Можу сказати, що це неймовірно красива країна! І хоча я раніше бачив красоти Греції, Швейцарія мене вразила до глибини душі. Саме тому, навіть підписавши контракт із німецьким клубом, я хотів би продовжити жити саме у Кройцлінгені.
«У німецькій провінції кубкового жереба чекають, наче виграшу в «джек-пот»
– Гаразд, якщо говорити про німецький низовий футбол. Є шанси звідси пробитися, скажімо, у Бундеслігу?
– Кажуть, що так. Але я поки що зосереджений винятково на справах «Зінгена». Так от, у них є Кубок Німеччини – і для них він набагато серйозніший, важливіший, ніж навіть у чемпіонат. Якщо «Зінген» вдало пройде у своєму регіональному кубку, то після семи ігор тут на наступний рік ми потрапляємо у загальнонімецький кубок, де за жеребом можемо вийти на «Баварію», «Байєр», «Борусію» чи будь-яку іншу команду.
У німецькій провінції це неймовірний стимул. Як кажуть мені в клубі, вони чекають такого щастя, як «джек-поту». Адже коли ти, провінційна нижчолігова команда, потрапляєш на «Баварію», то до тебе приїжджає телебачення, купують всі білети й право показу матчу, піднімається ажіотаж. Президент кілька років будував новий стадіон і тепер чекає, коли ж на нього приїде визначна команда.
– Тутешній чемпіонат – це десь шоста німецька ліга. Що говорять одноклубники про його рівень?
– Мене вже налаштовують, що в кожному матчі доведеться грати тільки на перемогу. Буде багато конкурентів. Так що це буде важка, але цікава робота. Не скажу – мені дуже подобалося грати й за «Кройцлінген»: ми були одними із лідерів, вигравали практично в кожному турі – сподіваюся, уже в наступному році команда перейде до більш високої ліги. Але все-таки ажіотаж більший у Німеччині, і рівень – також.
– Про лігу можна судити за кількома факторами – рівень конкуренції, активність вболівальників та справедливість суддів. Зрівняєте за цими показниками Швейцарію та Німеччину?
– Давайте спробуємо.
Щодо вболівальників – я, коли сюди їхав, думав, що у Швейцарії більше люблять футбол. Тут, на жаль, часто доводилося грати при незаповненому стадіоні. А коли нема хорошої атмосфери – футболісту важко. У Німеччині люди активніше ходять на стадіон. Із того, що я бачив і чув, у «Зінгена» значно більше фанів. Приємно дивитися на трибуни й бачити, що місця заповнені. По 300-500 чоловік ходять щотуру, а на провідні матчі – й того більше.
Щодо суддів – я вам уже казав, що швейцарський футбол більш технічний, тому порівняно з грецьким для мене було багато незвичного. У Швейцарії гравець упав – і суддя відразу тягнеться за карткою. А в Німеччині з перших же матчів я зрозумів, що боротьба буде навіть жорсткішою, ніж у Греції. Мені, як футболісту, це подобається.
Конкуренція? Ну, ось у Швейцарії ми до останнього туру мали 2-3 конкурентів у боротьбі за медалі. Скільки не граю у футбол – такого не бачив, щоб чотири команди практично весь сезон і до самого фінішу йшли з різницею 1-2 очка. Кажуть, у Німеччині все приблизно так само.
– Чого чекаєте від наступного сезону?
– Зараз мені неймовірно цікаво. Не терпиться більше пізнати німецький футбол. Хочеться з «Зінгеном» виконати усі завдання – підвищитися в класі, виграти місцевий кубок, пробитися у загальнонімецький.
Артур Валерко
Фото надано Євгеном Кононенком