У Лаціо, Вест Хемі, Селтіку, Ювентусі, Мілані, Наполі та деяких інших клубах ще не забули феноменальні голи і вибуховий характер цього італійського форварда. У Сандерленді ж неохоче пригадують Ді Каніо-тренера. Сьогодні у Паоло – День народження.
Я прокидався вранці і все, що я хотів зробити – вийти на вулицю і грати у футбол. Це було першим, про що я думав. У шкільні роки я повертався додому приблизно о першій дня, швидко щось їв і проводив час на вулиці, поки не стемніє.
"Ми перетворили зацементований майданчик у власну версію "Сан-Сіро". Топ-10 правил дворового футболу
Своїм успіхом я зобов’язаний батькові, який навчив мене всьому. Але він навчав не словами, а прикладами. І саме такі уроки відкладалися у моїй свідомості найкраще. Він ніколи не розповідав, як потрібно робити, а просто показував. Для мене це – найвище мистецтво, яким повинен володіти батько. У цьому вся суть: вміти передати сімейні цінності своїй дитині, готуючи його чи її до реального життя.
Я з тих, хто розуміє, що в житті потрібно не просто пробувати і надіятися, а досягати всього самотужки.
Я завжди вірив, що я – найкращий тренер у світі.
Знаєте, іноді я заходжу в супермаркет і довго стою біля прилавку з макаронами. Люди навколо думають, що я збожеволів. Та в цей момент я просто думаю про футбол… Він як наркотик, але я не хочу від нього лікуватися.
Якщо хтось прийде на тренувальне поле з мобільним телефоном, нехай навіть залишить його в сумці, я візьму цю трубку і викину її у Північне море.
Якщо мені не вдасться зберегти клубу місце у Прем’єр-лізі, можете сміливо казати: "Ді Каніо, ти – віслюк, бувай, бувай!" Але я впевнений, що Ді Каніо – жеребець, а не віслюк.
Якщо Моурінью – Особливий, то я – Унікальний.
Я не хочу сказати, що у суддів є якісь інструкції, і що вони спеціально проявляють більшу прихильність до певних команд чи гравців. Але вони дійсно дозволяють впливати на себе. Звідси – "психологічна покора".
Суарес не зміг мене обігнати – мене дискваліфікували на 11 матчів. Жартую, звичайно. Я тоді вчинив дуже погано і тупо. Але в цьому не було жорстокості, я просто штовхнув суддю, як штовхають один одного в дитинстві. Та все ж це був поганий вчинок. Можу зрозуміти Зідана. Я його не виправдовую. Проте якщо вас відверто ображають у вічі та ще й згадують вашу матір і дружину, то неважко втратити контроль над собою. У випадку зі Суаресом (10 матчів дискваліфікації за укус Браніслава Івановіча, – Футбол 24), я не здогадуюсь, що могло трапитись. Виглядає дивно, адже це – незвичний вчинок.
Я ставлюсь до своїх футболістів так, як до молодших братів. Для мене це природно, якщо хтось робить помилку, то я поговорю з ним так, ніби це мій брат: "Мені хочеться вдарити тебе по обличчю, тому що я знаю – у тебе є потенціал і ти здатен на більше".
Я знаю, що 2 тисячі років тому сюди прийшли римляни і пробули тут 100 років. Можливо, через 2 місяці роботи в Сандерленді мені скажуть: "Іди нах*й, Ді Каніо, до побачення". Однак я впевнений, що цього не станеться.
Раніше футбол ніколи не був бізнесом, футбол – це пристрасть.
Ні, футболісти не бояться мене. Я ж їх не вбиваю, а даю тренуватися. Вони не виглядають засмученими. Очевидно, що гравці не надто люблять мене, але це нормально. Вони повинні вірити мені і йти за мною, і тоді у нас все буде добре.
Якщо у гравця характер чихуахуа, то ротвейлера з нього не виростиш. Це може бути гордий чихуахуа, але все одно – чихуахуа.
Я думаю, що знаю ціну грошам. Я знаю, що футболісти неймовірно щасливі лише тому, що можуть заробляти, присвячуючи себе грі, яку люблять. І все ж потрібно пам’ятати, що неможливість забезпечити свою сім’ю – найгірше, що може статися з чоловіком. Таке трапляється і з футболістами. Ми живемо у матеріальному світі. Нас оцінюють по тому, що у нас є, чим ми володіємо. Можливо, це неправильно, але це правда.
Вдячність у футболі – це розкіш.
Я не відмовлюсь від того, щоб мої штани щовікенду рвались під час святкування перемоги. Я не проти витратити всі свої гроші на костюми.
Люблю британську погоду, адже вона така непередбачувана.
Я дійсно вірю, що потрібно працювати, працювати і ще раз працювати. Мої стандарти занадто високі для людей без амбіцій. Паоло Ді Каніо цікавий тим, у кого присутні амбіції.
Обіцяю працювати по 26 годин на добу, щоб виправити становище Сандерленда. Але для цього гравцям доведеться покидати поле не лише у поту, але і в крові.
Я не відчуваю тиску, я відчуваю лише відповідальність. Я хочу стати найкращим і виграти якийсь трофей, щоб увійти в історію цього клубу.
Всім зрозуміло, що я хороший хлопець, хто б що не говорив, я – хороший. У мене дві доньки, вони навчаються, а я плачу податки. Я часто казав те, що думаю, але ні разу нікого й пальцем не чіпав. Нікому не приніс ніяких неприємностей. Мої вчинки говорять самі за себе.
Мені подобається шопінг. Можливо, я повинен був народитися жінкою.
Що б не сталося, я сподіваюся продовжувати жити без жалю. Я зрозумів, що немає сенсу гадати, як все могло б статися, особливо, якщо задоволений існуючим станом речей.
Найважливіше – ставлення до справи. Звичайно, талант теж потрібен, але без правильного ставлення він нічого не вартий.
Ви не повинні стримувати свою енергію, якщо хочете досягнути вершини. Не знаю, чи досягну я її сам, але це – моя мрія. Ця робота зводить мене з розуму, але вона ж і робить мене щасливим.
Софія Дорощук, спеціально для Футбол 24
"Я відірвався від копів, розігнавшись до 325 кілометрів". Правила життя Златана Ібрагімовіча