"Футбол 24" представляє найколоритніші цитати хавбека "Динамо" 1990-2000-х, білоруса із українським серцем.
Спочатку я займався хокеєм – через бідність. Мої батьки в той час не могли дозволити собі купити ковзани і ключку, а коли приходиш в хокейну секцію, там видають все необхідне.
Грали якось всім двором. Старші поставили мене на ворота. І тут – пам! Чую: "Молодець, малий! Відбив". А у мене все обличчя вже в крові. Прямо в перенісся влучило. Зате тиждень у школу не ходив, поки синці не зійшли. Хоч якась користь від хокею.
Індійські фільми завжди показували по дві серії. Купиш собі лимонаду, булочок, насіння – і три години кайфуєш замість школи.
Я жив у середній суворості. Пам'ятаю, найбільше адреналін підвищувався, коли повертався у свій двір з чужого і дізнавався, що мене, виявляється, шукала мама. Ось це була емоція! Справжня! Такого ні в одному кіно не покажуть. Невідомість цілковита, тільки трусишся і думаєш: "Що ж зараз буде?"
Я не був знайомий із ременем. Батя міг дати чарівного пенделя, але не більше.
Був варіант із московським "Спартаком". Якось приходжу додому – на кухні сидять двоє людей кавказької національності. Дружина з жахом: "Якщо ти не підпишеш контракт з московським "Спартаком", можуть виникнути серйозні проблеми". Я зв'язався з адміністратором "Динамо" Олександром Чубаровим, той повідомив про все Григорію Михайловичу. На наступний день всі питання були закриті, і ці люди більше не з'являлися навіть близько біля моєї сім'ї.
З віком стаєш розумнішим, грамотнішим і розумієш: без тієї роботи, яку давав нам Лобановський, ми не змогли б чогось досягти.
Льоша Герасименко. Каже одного разу: "Так, треба хліба купити, поїхали в перукарню". – "Куди?" – "Ну, в перукарню". – "Льоха, це парикмахерская російською, там не продають хліб". – "А, йо-майо, я думав, це пекарня".
Їдемо машиною по Києву. Раптом Каха (Каладзе, – "Футбол 24") кладе мені руку на коліно і каже: "Ты сэгодня адын?" Я, чесно кажучи, трохи отетерів. Все життя думав, що грузини великі фахівці по жінках, а тут така історія. "З дружиною взагалі-то", – кажу. Тут Каха засміявся. Виявилося, неправильно висловився.
Один грузин в команді – добре, два – це вже проблема, а три – починаються танці і шашлики.
Лужний міг в роздягальні і по печінці дати, коли треба.
Валерій Васильович Лобановський навчив мене дисципліни. Кожен гравець київського "Динамо" виконував на полі саме те, чого від нього вимагав тренер. Валерій Васильович часом міг навіть нічого не казати в роздягальні. Просто виразно дивився, і ставало зрозуміло, що ти неправий.
Менi було важко покидати "Динамо" пiсля восьми проведених років.
Я жив у Тяньцзіні. Всього 80 кілометрів від Пекіна. Село на 12 мільйонів мешканців. І всі на велосипедах. Правил дорожнього руху немає. Постійний туман. О п'ятій ранку бабусі і дідусі виходять в парк займатися ушу.
З рішенням закінчити грати допоміг Володимир Михайлович Маковський... Зламав мені ключицю.
Якщо чесно, я не люблю щось вирішувати по телефону. І телефонні інтерв'ю теж не даю. Мені потрібно бачити реальну людину. Спостерігати за її мімікою, позою, жестами. Це цікаво.
Тільки не треба з порога кричати мені: "Здоров, фізрук, слухай, як треба робити!" А ось адекватну людину я завжди послухаю.
У футболіста може бути своя думка. Але тренер ні під кого не повинен підлаштовуватися. Особливо, коли є роками пророблені напрямок і результат.
Може, у мене старомодні погляди, але я не читаю коментарі в інтернеті. Одного разу спробував. Мене призначили головним тренером дубля київського "Динамо". Стала цікавою думка громадськості. Почитав. Вистачило.
Подобаються футболістам журналісти чи ні, вони все одно повинні спілкуватися. Це робиться не для журналістів, а для вболівальників.
Мені дивно, що люди на футболі займаються казна-чим: обс***ють чужу команду, свою команду, розмовляють про політику.
Алкоголь присутній в житті будь-якої людини.
Можна випити склянку віскаря, а можна пляшку – і це дві різні історії.
Розповідають, що Просінечкі дозволялося курити прямо в роздягальні. Поганий був футболіст? А наш Серьога Рутенко – поганий гандболіст? Ні і ні. Цигарки – особиста справа спортсменів.
При нашому менталітеті курити в роздягальні абсолютно точно не можна. Якщо я дозволю хлопцям покурити в роздягальні, потім вони скажуть мені: "Давайте, Миколайовичу, пива поп'ємо", а потім попросять дівчаток запросити.
Белькевич – найбільша втрата в моєму житті.
Я, здається, за два дні всі сльози виплакав, потім знову не стримався. Найважчий момент був, коли закрили труну і робили коло пошани по стадіону "Динамо". І потім на кладовищі, коли поцілував Валіка востаннє.
Дев’ятнадцять років, проведених в Україні, навчили бути впевненішим і вільнішим.
Я однозначно за неподільну Україну. Дуже люблю цю країну. Останні події додали українцям патріотизму.
Мешканці Білорусі, якщо порівнювати з Україною, більш затиснуті. Якісь всі в собі. Плюс – існує певна кількість тем, на які ніхто не висловлюється вільно. Люди чи то соромляться, чи то не хочуть говорити про, наприклад, президента країни.
Кiлька рокiв тому ми зустрiлися з Лукашенком. Були на його хокейному матчi, пiсля того був фуршет, на якому ми познайомилися. Спiлкувалися близько години. Одразу помiтно, що вiн людина спортивна.
Мій молодший син навчається у British school. І там вивчає дві основні мови. Перша, зрозуміло, англійська. Друга – українська.
У нас міцна сім'я, в якій люблять приказку "Що менше зустрічей, то міцніша дружба". Я часто перебуваю в роз'їздах. Тому наші зустрічі з дружиною завжди дуже яскраві.
Якщо людина не робить помилок в молодості, вона може зробити їх трохи пізніше. І я вдячний в першу чергу сім'ї, своїй дружині за те, що вона мене свого часу витерпіла, і допомогла, і зберегла те, що ми маємо.
"Міг і по печінці дати, і голову відірвати". 11 характеристик залізного капітана Олега Лужного