"У нас із Моурінью були кепські стосунки", - пригадує легендарний голкіпер. Це й стало причиною, чому сьогодні він зустрічає 35-й День народження не у рідному "Реалі", а в "Порту".
Моє дитинство було суворим. Батько з Авіли, отримував зарплату поліцейського, а мати була домогосподаркою, хоча і почала вивчати перукарське мистецтво.
Коли був дитиною, то думав, що виграти чемпіонат світу зі збірною Іспанії фактично неможливо.
Я - хороший студент. Але скоро почав грати, мені доводилося багато подорожувати. Все ускладнювалося. Зрештою, я закинув навчання.
Я - спортсмен, люблю перемагати, це для мене так само важливо, як дихати.
Коли Сесар Санчес отримав травму у фіналі проти «Байєра», я навіть не зміг відразу вийти на поле, тому що мені довелося терміново підрізати рукави светра. Я завжди грав із короткими рукавами, і що більше грав, то більше це для мене означало. Того разу я отримав хороший урок. Тепер я обрізаю рукави перед будь-яким матчем, тож ножиць мені шукати не треба.
Звання найкращого воротаря світу - це дуже важлива премія. Це приємно, коли тебе так оцінюють. Думаю, цей титул став результатом моєї десятирічної кар'єри у футболі. Раніше були Олівер Кан, Буффон, тепер, напевно, настала моя черга.
Мене часто запитують, у чому секрет успіху голкіпера, що парирує пенальті. А ніякого секрету немає. Швидше можна говорити про фарт.
У пресі нам дали прізвисько «Галактікос». Спочатку це був жарт, але потім воно до нас приклеїлося. Не вважаю, що це прізвисько давало нам якісь переваги, скоріше навпаки - перешкоджало. Я не «Галактіко», я просто хлопець, який прийшов у «Реал» з молодіжної команди, ось і вся моя історія.
Вся моя зарплата – «біла». Нічого не чув про різні тіньові схеми. Ну, якщо 20 євро, виграних у суперечці з товаришем, вважати доходом - то тоді так, у мене був «тіньовий дохід».
Я завжди захищав свою країну і піднімав над головою іспанський прапор, коли ми перемагали. Інші можуть приносити прапори Андалусії, Каталонії. Я почуваюся іспанцем. У збірній це не обговорювалося, кого б не підтримували – «лівих» або «правих».
Йдеться про найкращу «Барселону» в її історії, однак те, що кажуть про її гру - це мода, а мода минає.
Я не думаю, що судді сприяють «Реалу» чи «Барселоні». В якомусь матчі тобі можуть призначити пенальті, або небезпечний штрафний, якого не було. Але треба враховувати, що «Реал» і «Барселона» атакують постійно, по 30 разів входячи у штрафний майданчик суперника. При такій кількості атак у суддів високий ризик помилитися.
Нелегко бути Кріштіану: завжди в об'єктиві камер, постійний тиск...
Моурінью - ідеальний тренер. Він завжди все каже в обличчя, нічого не приховуючи. Будь-хто, кого ви запитаєте про Моурінью, відповість аналогічно.
Напруженість у відносинах між нами (з Моурінью – «Футбол 24») привела до того, що команда була розділена. Сподівався, з часом все владнається.
Анчелотті кращий за Моурінью. У нас із Моурінью були сякі-такі стосунки. Коли Моурінью тренував «Реал», я не розмовляв з ним у роздягальні.
Ситуація дійшла до того, що мені потрібно було обирати: залишатися в «Реалі» і бути маріонеткою, яку люди тицяють і колють, як ляльку вуду, або ж піти і дихати вільно. Я обрав другий варіант.
Як правило, я більше думав про «Реал», ніж про себе. Якби думав про себе - то у нас був би цирк, були б бійки кожен день, особливо в останній рік.
Чи помінявся б місцями з Кейлором Навасом? Ні, мій час в «Реалі» минув. Зараз я просто фанат. Я страждаю, коли вони програють і радію перемогам, але не більше.
Легко бути командою в хороші часи. Але необхідно бути згуртованими і в ті моменти, коли багато чого не виходить.
Вболівальники не цінували те, що ми вже виграли, вони не брали до уваги наші минулі успіхи, їм весь час хотілося більшого. В одному сезоні ми виграли Міжконтинентальний кубок, Лігу чемпіонів і Суперкубок Європи. Потім йдуть два-три сезони, коли ми не виграємо нічого, і реакція така, немов наступив кінець світу.
Востаннє я плакав, коли прощався з «Реалом», років 100 тому.
Домашня поразка ("Порту", - "Футбол 24") від київського «Динамо» виявилася занадто болючою. Це, безперечно, був найгірший наш матч у сезоні.
Не хочу, щоб все моє життя було під прицілом ЗМІ.
Я прийму рішення про завершення кар'єри, коли прийде час. Мене до цього не змусять кілька журналістів, пара неприємних відгуків і так далі.
Мені подобаються авантюри, можливо, пограв би в США. Але як тільки я втрачу мотивацію, відразу повішу рукавички на стіну.
"Тренерство? У мене ще два роки контракту – я хочу грати". Американська мрія Андреа Пірло
Хто найталановитіший футболіст, з яким довелося зіграти? Мені завжди подобалося спостерігати за грою Зінедіна Зідана.
Мені все до вподоби: міняти підгузки, давати пляшечки. Мій син називає мене «тато Ікер».
Я не дуже самозакоханий. Мені цілком комфортно в джинсах або спортивному костюмі.
"Роналду? "Барселоні" не потрібні гравці із світської хроніки". Правила життя Хаві