"Футбол 24" - про життєву трагедію найталановитішого англійського футболіста на перетині 1980-х і 90-х.
«Не знаю, що буде далі. Але вчора я не пив, не пив сьогодні і сподіваюсь, що не питиму завтра» (Пол Гаскойн)
Час невтомно йде вперед, змінюються покоління і чемпіони. Не змінюється тільки Пол Гаскойн. Маю на увазі його закоренілі звички – алкогольного спрута, який міцно обхопив легендарного гравця і не відпускає. Тіло ж якраз змінюється – у скоцюрбленому чоловікові, якому на вигляд вже під 60, а іноді і 70, важко розпізнати футболіста, який ще 15 років тому забивав за «Евертон» у Прем’єр-лізі.
Це якийсь безкінечний день бабака! Багато років Пол прокидається з важкою втомою, наче щойно відбігав 90 хвилин за рідний «Ньюкасл». У горлі – скажена спрага. Руки тремтять, непросто їх опанувати, щоб тонкою цівкою налити у стакан рештки вмісту вчорашньої пляшки. До біса стакан! Під три чорти геть усе! Він нетерпляче п’є прямісінько з горла – і у горло втікає приємна благодать. Тіло розслабляється, розгладжуються зморшки, настрій миттєво поліпшується. Тепер можна спокійно понишпорити в кишенях штанів у пошуках кількох дрібних купюр. Далі – похід в алкомаркет і повернення з пакетом у руках. Вміст красномовно подзенькує. Отже, буде новий бенкет. І так – по замкненому колу.
«Він випивав все більше і не міг себе контролювати. Пив два літри джину в день, якщо не більше. Його холодильник був забитий пляшками. Він змішував його з Stella Artois. Міг легко випити 10-15 банок, але йому було все мало. Зупинявся лише тоді, коли вже лежав на холодній підлозі. Одного разу я його застала у ванній, коли він робив ін'єкцію кокаїну собі в ногу. Бувало, що він брав аркуш паперу з номерами і викликав повій. Але був занадто п'яний. Починав бігати по квартирі і бідкатися, що не може займатися сексом». Подробиці від такої собі Шейн Еббот, колишньої сусідки Газзи, шокують. Місіс перебільшує? Погляньте на розпухле і деформоване обличчя Гаскойна – ви зрозумієте, що вона каже правду.
Сів п'яним, мов чіп, за кермо гольфкара і перекинувся у кювет. Безсило борсався у калюжі власної крові. Випав із салону таксі і розбив собі обличчя. Англійські медіа живилися цими епізодами, як стерв’ятники.
Газза намагався подолати згубну залежність. От «чесне гаскойнівське». Він пройшов близько двох десятків лікувальних курсів, які нагадували самобичування. Ти переступаєш поріг реабілітаційної клініки суворого режиму, здаєш свій гаманець, телефон, одяг у камеру схову. Тут немає футболістів, юристів чи лордів – є розбиті вщент пацієнти, які крізь туман усвідомлюють: потрібно впоратися із внутрішніми демонами. Ніякого телевізора чи інтернету – є лише ти і медперсонал. Пол може вважатися «рецидивістом» таких добровільно-примусових «тюрем». Він щоразу повертається туди, хоча й виходив трішки кращою людиною, налаштованою жити за сухим законом.
Добрі і погані дні Газзи можна відстежувати за його активністю у мікроблогах – він створив аккаунти в Instagram і Twitter. У вересні-жовтні минулого року Гаскойн регулярно, практично щодня дописував у «Цвіркуні». Потім була пауза аж до лютого 2016-го, коли з’явився один пост. Березень – мовчанка. Квітень – три пости. Травень – один пост. В Instagram останнє фото залите ще 17 тижнів тому. Не до публічності колишньому футболісту. Можливо, він писав сюди у хвилини тверезості і просвітління. Можливо – навпаки, адже у Twitter можна відшукати таке повідомлення: «Вранці зі мною все ОК, вибачте за мої вчорашні твіти».
Пол запевняє, що зараз, от саме зараз він став на шлях праведника: «Я не пив 11 місяців. Зірвався лише один раз, і мене всі критикують. Не треба так - я справді повертаюся до нормального життя». Але ніхто вже не вірить. Не вірите й ви, правда ж? Світ так довго сперечався – виборсається Газза із дна чи ні, що вже остогидло. На людині поставили хрест.
Ситуацію ускладнює те, що Гаскойну, за великим рахунком, ніде себе реалізувати після закінчення ігрової кар'єри. Його тренерська діяльність обмежується нетривалим періодом у заштатному «Кеттерінгтоні». Експертом на кшталт Гарі Лінекера чи Джеймі Каррагера йому також не стати – надто поверхнево мислить, надто відстав від сучасних реалій, надто несерйозний за своїм складом характеру. Газзу періодично запрошують відвідати матчі рідних «Ньюкасла» чи «Тоттенхема». Він розташовується у віп-ложі, привітно махає усім ручкою, позує для селфі, а потім знову зникає кудись на тривалий час.
Чому так сталося? Навіщо Гаскойн так пристрасно прикладається до пляшки? Лише тому, що в голові – вітер?
Причин – багато. Головна із них – Газзу допікає відчуття провини. Він став винуватцем двох смертей. У дитинстві не встежив за маленьким братом свого товариша, і той потрапив під колеса автівки. Малюк помирав на руках Гаскойна. А незабаром, під час матчу «двір проти двора», від приступу астми помер двоюрідний брат Пола, якого той підмовив начхати на усі застереження лікарів і поганяти м’яч.
Ніж у спину встромила сім'я. Ставши знаменитим, Пол купує своїм батькам новенький особняк, брата і двох сестер обдаровує іномарками. Він регулярно робить їм дорогі сюрпризи, забезпечує грошима і путівками на курорти. Розлучившись із дружиною Шеріл Фейл, Газза від щирого серця відписує їй власний котедж на березі шотландського озера Ломонд. Вона ж поливає його грязюкою у пресі. А батькам Гаскойна до цього, схоже, байдуже. Їх молодість пройшла у злиднях, а раптове багатство – засліпило.
Він не виграв жодного дійсно серйозного трофею. Двічі чемпіон Шотландії із «Рейнджерс», володар Кубка Англії і двох аналогічних посудин, які здобув у Глазго. Хіба то досягнення для футболіста, який вважався головним талантом своєї країни на перетині 80-90-х? Відкорковуючи кожну нову пляшку, Газза, безперечно, думає і про це. «Востаннє я був щасливим у 7-річному віці», - якось зітхнув у відчаї.
Втомлений, зламаний, хворий. Яким сьогодні прокинувся Пол Джон Гаскойн у своїй орендованій квартирі? Чи потягнулася його рука до недопитої пляшки? Чи втримається він від спокуси зірватися у найближчий алкомаркет? А привід, щоб випити, як не крути, дуже поважний – Газзі виповнюється 49. Демони знову братимуть його у тісну облогу. Можна укласти з ними договір, або ж відбиватися з останніх сил. Здебільшого Пол обирав перший варіант. Що обере сьогодні?
"Гра є мертвою без генія дотиків". Чому Рикун не став Зіданом