Інтерв’ю "Футбол 24" із Денисом Безбородьком – найкращим бомбардиром УПЛ прямо зараз.
Поки новий сезон лише набирає обертів, Десна вже серйозно взялася до справи. Чотири перемоги у чотирьох матчах команді Рябоконя гарантував 27-річний нападник Денис Безбородько, без влучних ударів якого не було б звитяг над Маріуполем, Інгульцем та СК Дніпро-1.
Із чотирма голами він поділяє першу сходинку бомбардирського рейтингу зі ще двома нападниками – Артемом Довбиком і Русланом Степанюком. А в наступному турі Десна зіграє проти київського Динамо – головна подія українського вікенду!
"Рябоконь не особливо щедрий на компліменти"
– Денисе, Десна – лідер сезону, а ви – очолюєте бомбардирські перегони. Які емоції?
– Приємні. Але, знову ж таки, я вже казав на флеш-інтерв’ю, що не варто зациклюватися на цьому. Чемпіонат лише розпочався, минуло чотири тури. Потрібно продовжувати працювати, а там подивимося, як воно буде.
– У тих чотирьох турах ви жодного разу не зіграли повного матчу. На поле виходите, як джокер. При цьому, для дубля у ворота Інгульця вам вистачило п'яти хвилин. Поділіться секретом: як ефективно використовувати свій обмежений ігровий час?
– Скоріш за все, мені десь трішки підфартило. Плюс – майстерність партнерів по команді. Калітвінцев кидає м'ячі, наче рукою – тільки голову підставити. Тотовицький виводить сам на сам із воротарем – залишається лише обіграти. Виходжу на заміну, знаючи, що момент буде – і треба його використати. Раніше не вдавалося, зараз – вдається. Дай Боже, щоб так було й надалі.
– Вам комфортно у теперішньому статусі? Чи хочеться грати всі 90+ хвилин?
– Завжди хочеться грати повні матчі, футбол – моє улюблене заняття. Але тут уже всі запитання до головного тренера. Він обирає тактику і склад на гру. Тож я не зациклююся на замінах. Головне – вийти і допомогти команді, що мені й вдається останнім часом.
– Олександр Рябоконь щедрий на компліменти для вас після результативних матчів?
– (Сміється) Якщо чесно, то не особливо. Я вже багато років знаю Олександра Дмитровича, тому все добре. Вірю, що в глибині душі він радіє ще сильніше, ніж ми. Але, з огляду на свій вік і досвід, цього не показує.
– Не хвалить, щоб ви не зазнавалися?
– Так, звичайно. Не хоче перехвалити і тому подібне. Це нормальні речі. У кожного тренера – по-різному. Хтось на руках носить, а хтось – слова не скаже, але помітно по людині, що він порадів у душі.
– Що вам подобається у Рябоконі?
– Складне запитання. (Після паузи) Не сказав би, що Дмитрович тримає усе в єжових рукавицях, але прагне, щоб дисципліна була на першому місці. Вимогливий.
– Кажуть, він у своєму житті дуже багато книжок прочитав.
– Так, це правда. Чи заохочує нас до читання? Ні, у кожного ж різні смаки та вподобання. Хтось любить почитати, хтось – зайнятися іншими справами. Змушувати не варто. Але скажу, що чимало моїх одноклубників читають.
– А ви?
– Я також. Це ж пожива для мізків.
– Які завдання ставить тренер перед командою на цей сезон?
– Ну дивіться, прямо-таки глобальних цілей не було. Важкий час пережив Чернігів. Завдання, скоріше, на кожен матч – виходити і перемагати. А далі подивимося, як усе складатиметься.
"Обіграти Хачеріді – нереально"
– Найближчого вікенду у вас битва з Динамо за перше місце – центральний матч туру. Підготовка до такого суперника – особлива?
– Все, як зазвичай. Готуємося до Динамо, як робили це в попередніх сезонах. Можливо, трішки інший тренувальний процес, але загалом нічого надзвичайного не робимо.
– Десна перемагала Динамо і в Києві, і в Чернігові. Можете повторити?
– Будемо старатись – це ж футбол. Можна мати 100 моментів, але наприкінці пропустити і програти – 0:1. Ось тому футбол цікавий і посідає перше місце у світі. Ти можеш перемогти, навіть маючи 15 відсотків володіння м'ячем та два удари у площину. Подивимося.
– Киянам ви ще не забивали ніколи. Маєте особисті амбіції на цей поєдинок?
– Справді, Динамо ще не забивав. Дуже хочеться це зробити. Я так на кожен матч виходжу: хочеться забити, хочеться забити, а у підсумку вдається не завжди. Десь не щастить. Але якщо є моменти – це вже добре. А якщо ти їх використовуєш – приємніше вдвічі.
– Як, на вашу думку, змінилося Динамо з приходом Луческу? Ви помітили різницю?
– Ну звичайно! Вони ж одразу чемпіонами стали. Людина прийшла і з ходу зробила чемпіонську команду. Попереднього разу Динамо брало золото ще при Реброві. Не скажу, що їхня команда глобально змінилася, але грати почали по-іншому. Помітно, що тренер – з колосальним досвідом. Знає і вміє знайти підхід до кожного футболіста. Ось тому Динамо так грає останнім часом (розмова відбулася до матчу киян проти Інгульця, – Футбол 24).
– З вами тренується колишній динамівець Євген Хачеріді. Ваші враження? У якій він формі?
– Неймовірний досвід у чоловіка! Важко з ним на тренуваннях: обіграти "один на один" практично нереально. І це при тому, що, за його словами, 5-6 останніх місяців він не грав у футбол. Вважаю, Хачеріді стане для Десни колосальним підсиленням. Ми будемо тільки раді, якщо він залишиться з нами.
– Ви народилися і виростали у Чернігові. На домашніх матчах персональна група підтримки – гарантована?
– Так, маю величезну групу підтримки. Прес-аташе Десни вже не знає, куди від мене ховатися (Усміхається). Постійно випрошую максимальну кількість квитків. Знайомі, друзі, родичі – всі просять про перепустки на матч. Вони приходять, а для мене це додаткова мотивація, щоб не впасти перед ними обличчям у болото.
"Дубль Шахтаря – як "бременські музиканти"
– Кар'єру ви розпочинали у Донецьку, регулярно забивали за Шахтар-3. Чим для вас була корисною Друга ліга?
– Я максимально задоволений, що мені поталанило там зіграти. Мені було 18, доводилося виходити проти дорослих мужиків. Досвід здобув колосальний. Як на мене, це значно краще, ніж виступати у чемпіонатах U-19 чи U-21.
– З першою командою Шахтаря пощастило потренуватись?
– Так, Луческу запрошував кілька разів на товариські матчі, коли збірники роз’їжджалися по національних командах. Тоді найбільше враження на мене справив Алекс Тейшейра. Гравець світового рівня! Хоча, пам’ятаю, коли він тільки перейшов у Шахтар і виступав за дубль, то нічим не виділявся навіть серед молодих пацанів. Але минув час, пройшла адаптація – і я був у шоці від його гри. Реально топовий футболіст.
– Ви застали початок війни на Донбасі весною 2014-го. Що бачили, що думали і що відчували у той період?
– Бачив, як на площі Леніна ходили оті всі люди з російськими прапорами. Я вже перейшов у дубль Шахтаря і, пам’ятаю, як ми поїхали по Україні – шукати собі місце. Як "бременські музиканти". Були у Нікополі, Полтаві… Зрештою, облаштувалися на базі СК Полтава. Десь рік я провів у такому "підвішеному" стані.
– Не боялися, що ця пошесть може перекинутися і на ваш рідний Чернігів?
– Тоді якось над цим не замислювався. Був переконаний, що до такого не дійде. Але бачите, у що це вилилось? Скільки вже років триває.
"Ого, нічого собі! Куди я потрапив?"
– Потім ви пограли за Маріуполь…
– Так, Валерій Кривенцов запросив мене.
– І знову – небезпека? Адже місто – впритул із зоною бойових дій.
– Був такий період, коли виходимо на ранкове тренування – і розпочинаються вибухи, наче за будильником. На відстані 20-30 кілометрів стріляли "Градом". Від несподіванки ми спочатку пригиналися, але згодом звикли.
Або лежимо, відпочиваємо у кімнаті на базі. Вечір. А пластикові вікна ходором ходять від вибухів. І двері – також. Страшнувато було, не без цього. Проте люди переживають значно страшніші ситуації – на передовій, наприклад.
– Згодом Маріуполь став для вас чи не улюбленим суперником. Ви забили азовцям у новому сезоні, а ще ж був переможний дубль із шедевральним голом у Чернігові. Старі друзі не ображаються?
– Та ні, це ж футбол. На полі можемо один одному "галікі" перебити, але потім обіймаємося, жартуємо і тому подібне. Ніяких образ немає. Гол, про який ви згадали, вважаю поки що найкрасивішим у своїй кар’єрі.
– У складі Зорі ви зіграли в єврокубках і навіть виходили проти Манчестер Юнайтед. Чим вас вразив англійський гранд?
– Футболістами (Усміхається). Зірки світового рівня. Стояв у підтрибунці і не розумів, що взагалі відбувається. Поруч стояли Ібрагімовіч, Руні і далі за списком. А ось і Моурінью проходить. Думаю: "Ого, нічого собі! Куди я потрапив?"
– Вам – 27. Ви спробували на зуб єврокубки, пограли проти закордонних команд. В іноземний чемпіонат хочеться?
– Так, дуже хочеться. Півтора року тому не зрослося з Туреччиною – існував інтерес від Сівасспора. Останній день трансферного вікна, не вистачило часу, щоб оформити угоду. Було образливо. У Туреччині, гадаю, дуже цікаво. Їхній чемпіонат – ого-го! Але нічого, сильно не переймаюся. Треба прагнути і працювати надалі, щоб привертати увагу.
– А як щодо збірної України? Новий тренерський штаб – це завжди нові можливості.
– Маю таку амбіцію. Звісно, що хотілося б зіграти за національну команду. Збірна – це вершина будь-якої кар’єри. Працюватиму над цим. Найголовніше – постійно давати тренерському штабу поживу для роздумів (Усміхається).