Футбольна література в Україні розвивається дуже слабко. "Футбол 24" спробував з'ясувати головні причини.
Раз по раз у соцмережах виринають пости зі скаргами на переклад іноземних футбольних книг. Ось десятки помилок видавництва "Старого Лева" в біографії Мессі. Ось кров з очей через книгу "Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол" від Yakaboo Publishing. Нижче претензії до видавництва "Наш формат" стосовно біографії Юргена Клоппа.
Відповідь видавництв у більшості випадків шаблонна. Дякують за зауваження, обіцяють врахувати помилки в майбутньому та запрошують невдоволеного читача до співпраці.
Як бачимо, неякісний переклад футбольної літератури стосується не якогось конкретного видавництва, а всієї індустрії. І знайти винного не так просто.
Перекладачі стають заручниками ситуації. Їм платять мізерні гроші та встановлюють жорсткі часові рамки. І якщо про аргентинське місто Росаріо чи те, що у футболі тайми, а не періоди, повинен знати кожен, то українську назву турніру Carling Cup чи правильну транслітерацію Carles Rexach – ні. Людина не може розбиратися в усіх темах – від економіки до футболу.
Потрібні профільні перекладачі або запрошені консультанти. Однак їм доведеться доплачувати. А чим більша вартість виробництва, тим вища ціна книги, тим менший попит на неї. Звичайно, є й інший варіант. Все можна самому перевірити в гуглі, але на це йде дуже багато часу. А в перекладачів він обмежений.
"У видавництв є звичка встановлювати залізні терміни здачі тексту і не радитися з самими перекладачами про те, скільки знадобиться часу для якісної роботи. Або продовжувати наполягати на своєму навіть після отриманих аргументів.
З власного досвіду знаю, що видавництва оцінюють роботу перекладача вузькопрофільної літератури в 6-10 тисяч гривень – за повну книгу. Хто погодиться на такі умови? Звичайно, тільки ентузіасти", – пояснює для "Футбол 24" журналіст Микита Черняк, який в останні роки займається випуском книг про Гвардіолу.
Він працював над перекладом "Пеп: конфіденційно" і "Еволюція Гвардіоли" (на російську мову). Там про залізні дедлайни не йшлося, тому вдалося уникнути великої кількості помилок (друга книга вийшла взагалі без помарок). До речі, завдяки магії жеребу Ліги чемпіонів каталонський тренер часто приїжджав у Харків на матчі з Шахтарем, і йому презентували книжки. Микита отримав іменні автографи від Пепа (з першим трапився курйоз).
У цьому році вийшла третя книга про Гвардіолу – "Pep's City" (вже українською). Цього разу Черняк виступав у ролі консультанта і мусив вичитувати переклад в умовах палаючих дедлайнів від видавництва "Фоліо" (випустило й дві попередні книги). Це призвело до падіння якості читва: змістові помилки, русизми, хибодруки.
"Чесно кажучи, під час роботи над перекладом "Pep's City" я стикнувся з цим вперше. Тому книга про манчестерський період роботи Гвардіоли вийшла з великою кількістю неточностей і помилок, що дуже засмучує. Саме тому рекомендував би читати книгу в електронному варіанті, яку можна завантажити безкоштовно. Там всі помилки виправлені", – додає Микита.
Він виділяє 3 типи помилок: помилки в тексті через поспіх ("штрафна площадка" замість "штрафний майданчик", "доля Зінченко" замість "доля Зінченка", "Вотфорт" замість "Вотфорд"), помилки самих іспанських авторів (фінал Кубка ліги відбувався у лютому, а в книзі написали, що в травні) та помилки, які виникли після редактури видавництва (Мануель Пеллегріні перетворився зі "спеціаліста" на "футболіста").
Жорсткі дедлайни підставляють навіть кваліфікованих перекладачів-ентузіастів. "Pep's City" перекладали люди, які розбираються у футболі. Христина Домбровська допомагала Манчестер Сіті з історією про Зінченка, особисто спілкувалася з Гвардіолою, а про вихід книги дізналася від перекладача Пепа. Яна Дашковська давно пише про італійський футбол і прекрасно знає всі ігрові нюанси. Однак вони не могли працювати в нормальному режимі.
"Видавництво "Фоліо" поставило жорсткі часові рамки для перекладу книги. Перед тим, як укласти угоду із видавництвом, ми з Микитою вже працювали над перекладом іспаномовного оригіналу, щоб пришвидшити процес. Потім з'ясувалось, що українське видавництво отримало права тільки на англомовну версію.
На той час ми зробили майже половину перекладу, а нам кажуть (точніше ставлять перед фактом) – перекладати англійською. У вас є декілька місяців, або це виконують інші перекладачі. Після перемовин з "Фоліо" нам дозволили залишити переклад з іспанської… усе інше від початку. Тому довелось "працювати на знос", аби завершити розпочате. Перекладала декілька глав на тиждень!" – розповідає "Футбол 24" журналіст Христина Домбровська.
"У підсумку ми зробили фактично унікальну книгу про Пепа, де зібрано багато цікавих деталей з англійської та іспанської книжок (наприклад, в іспанському оригіналі не було глави про Олександра Зінченка, яка з'явилася в англійському варіанті видання, – прим ред). Добре, що погодилась допомогти із перекладом Яна Дашковська. Ми запросили її одразу, коли у "Фоліо" виставили ті умови", – додає Христина.
"Я підключилася до перекладу останньою саме тому, що дуже швидко потрібно було завершити роботу над книгою. Оскільки я працюю, то спочатку перекладала ввечері та на вихідних, але так робота йшла не дуже швидко. Завершувала я переклад на різдвяних канікулах – у середньому виходило по главі в день.
Звісно, це багато і надто швидко. Матеріал не встиг відлежатися, вичитувати остаточний текст доводилося в авральному режимі, що, на жаль, не могло не позначитися на якості", – каже Яна Дашковська.
Якість перекладу – це лише одна складова проблеми футбольної літератури в Україні. Микита Черняк розповідає про труднощі випуску першої книги про Гвардіолу:
"Парадокс полягав у тому, що жодне з українських видавництв не було зацікавлене в уже готовому перекладі (переклад оплачував Юрій Сьомін, який дуже хотів прочитати книгу зрозумілою йому мовою і купував поступово перекладені глави, – прим ред). Наша команда була готова надати видавництву переклад безкоштовно – аби хоч наймізерніший тираж цієї книги побачив світ. Однак всі електронні листи до великих і середніх видавництв так і залишалися без відповіді.
Пам'ятаю, що "Фоліо" зацікавилося завдяки тому, що хтось тегнув харківське видавництво у Facebook під постом про пошуки притулку для "Пеп: конфіденційно". Причому зацікавився за однієї умови: мені потрібно було самому знайти спонсора під видання книги. Нехай, спонсор – букмекерська компанія – знайшовся. Якби цього не сталося, текст досі припадав би пилом десь на флешці".
"Якісна футбольна література в Україні в останні роки (біографія Миколи Павлова під редакцією Артура Валерка і Анатолія Янголя, "Копаний м'яч" Дениса Мандзюка, "Повна історія Ель Класіко" Володимира Миленка, перекладні книги хлопців з підпільного видавництва "Вундертім") випускається виключно завдяки ентузіастам", – підкреслює Микита Черняк.
Видавництва не зацікавлені у футбольних книгах. І мова не тільки про переклад іноземних творів. Відомий український журналіст Володимир Миленко пише авторську футбольну літературу та випускає її власним коштом. Для першої книги – "Повна історія Ель Класіко" – йому довелося продати колекцію пивних етикеток.
Видавництва не готові звертати увагу на нішові теми.
"У свій час я писав і у ВСЛ, і "Нашому формату" щодо своєї "Повної історії Ель Класіко". У ВСЛ просто відморозилися, мовляв, у нас портфель повний, не до тебе. А людина, яка на той момент була співвласником "НФ", написала красивіше – та-а-а, мовляв, якби от про Мессі чи Роналду, а це (типу, кому воно буде цікаве)", – розповідав у своєму блозі Миленко.
А букмекери – головні спонсори у футбольній сфері – також залишилися осторонь.
"Були розмови із людьми, скажемо так, дотичними до букмекерів. Відповідь була – зараз не на часі (знов-таки, криза ж), може, якби у кращий час", – додає Володимир, який наразі працює над серією книг про єврофінали. Перше видання про Реал/Барселону вже побачило світ. Звичайно, коштом самого Миленка.
Можна зрозуміти, чому видавництва дуже мало платять перекладачам і не хочуть випускати книги наших авторів. В Україні немає великого інтересу до літератури про футбол. Ця тема все-таки цікава обмеженій кількості людей, а віддати кілька сотень гривень готові одиниці. Ми не футбольна країна, ми не звикли стабільно споживати футбольний контент (у будь-якому вигляді) і платити за нього.
У нас навіть книги про Валерія Лобановського не рвуть топи популярності. Про інтерес до іноземного футболу годі говорити. Тому видавництва орієнтуються хіба що на культових персон. Мессі, Роналду, Гвардіола, Клопп. Все інше обділене увагою широкої авдиторії. Видання книги російською мовою ще може розширити ринок в кілька разів інтересом з-за кордону, а от серйозно заробити на україномовній футбольній літературі майже неможливо.
"От чому в нас відносно багато футбольної літератури про український чи навіть регіональний футбол? У мене в бібліотеці (а я не фанат, не ганяюся і не шукаю, мене, можна сказати, ці книжки самі знайшли) є три книжки – про львівський, уманський і мелітопольський футбол. Тому що люди відчувають, розуміють – що оце моє, оце мене цікавить (і людей навколо мене), про оце я напишу.
А кого у нас серйозно цікавить іспанський футбол? Ні, ну я продав через свою ФБ-сторінку 300 примірників "Повної історії Ель Класіко", але що це в рамках країни (чи навіть мого ФБ, де майже 4000 читачів, і абсолютна більшість – чоловіки, які, в принципі, цікавляться футболом)", – констатує в коментарі "Футбол 24" Володимир Миленко.
Українська футбольна література перебуває в такому становищі, що займатися нею можуть виключно ентузіасти. Для реалізації своїх задумів, для експерименту, для досвіду, але аж ніяк не для заробітку.
Роман Саврій, "Футбол 24"