Непризначений пенальті на Ярмоленку, відсутність вилучення для Джеймса та випадковий автогол принесли Уельсу перемогу над Україною в фінальному матчі відбору до ЧС-2022. Звіт читайте на "Футбол 24".
Матч проти збірної Шотландії довів, що Україна здатна демонструвати не тільки потужний, а й дуже інтенсивний і тактично складний футбол – з грамотним контролем м'яча й крутою позиційною структурою. Принаймні, в своєму основному складі й проти суперника рівня скоттів. Збірна Уельсу мало чим відрізняється від "тартанової армії", тож Олександр Петраков не став нічого вигадувати. На вирішальний поєдинок за право зіграти на ЧС-2022 "синьо-жовті" вийшли у тому ж складі, що і чотири дні тому.
Валлійці теж не здивували. Роб Пейдж прогнозовано випустив у старті всіх лідерів. Примітним став хіба що вихід Мура в основі – британські ЗМІ очікували, що тренерський штаб довірить одну з трьох позицій в атаці Гаррі Вілсону (11 голів і 21 асист у Чемпіоншипі), однак його залишили в запасі. Мур спеціалізується на грі в повітрі, тож тактичний план господарів був очевидним. Уельс збирався працювати через довгі закидання, стандарти та подачі. Як завжди.
Матч виявився складнішим в тактичному плані, ніж чотири дні тому
В тактичному плані обійшлося без несподіванок. Україна з перших же хвилин почала встановлювати контроль над м'ячем і розігрувати м'яч в трикутниках.Фулбеки при розіграшах підіймалися високо, Зінченко й Маліновський опускались, Ярмоленко та Циганков відкривалися у напівфланзі, Яремчук підігрував. Велика ставка робилася на контрпресинг і боротьбу за підбирання. Уельс, своєю чергою, відмовився від високого пресингу, обороняючись середнім блоком з перекриванням простору в центрі, а в атаки господарі виходили через лонгболи та ривки по флангах.
В обох команд все пішло не так круто, як вони задумали. Через рясний дощ у Кардіффі зросла кількість єдиноборств, що було на руку валлійцям. З розпасовками також стало складніше, адже м'яч було важче контролювати. Валлійці при цьому досить часто змушували українців сідати нижче, захищаючись проти закидань в глибину й класно працюючи на підбираннях – особливо після стандартів. Втім, їх було не так і багато, а компактний блок в центрі не рятував від шикарних відкривань "синьо-жовтих" у ключових зонах.
Україна домінувала, але не без нервів
Загалом, Україна в перші 30-35 хвилин виглядала набагато цікавіше за Уельс, якісно розігруючи м'яч і створюючи топові моменти після фірмових відкривань і перепасовок. Просто в Кардіффі було важче, ніж у Шотландії
Вже на 4-й хвилині наші футболісти провели перший удар у площину – це Маліновський вирішив перевірити Хенессі прямим ударом зі стандарту. Уейн зафіксував м'яч, однак не дуже впевнено, тож надалі "синьо-жовті" не гребували лонгшотами. Зокрема, всього через 5 хвилин Циганков, опинившись на правому фланзі, змістився до карного майданчика й бахнув у ближній кут. Хенессі парирував. На 12-й же спрацювало вмикання Забарного з проникним пасом на Яремчука. Роман вивалився прямо на голкіпера й потужно пробив, але Хеннесі врятував Уельс.
Після цього валлійці дещо заспокоїли гру, однак в середині першого тайму сталася нова серія моментів. Так, на 22-й хвилині Караваєв прийняв простріл Циганкова у штрафному, однак невдало обробив передачу, пробивши у захисника. На 29-й та 31-й же шикарна комбінація завершилась скидками Яремчука під вихід Циганкову віч-на-віч – втім, у першому випадку Вітя пробив повз ворота (і заліз в офсайд), а в другому Хенессі встиг випередити хавбека. Між цими епізодами був хороший постріл Зінченка, який теж став здобиччю воротаря.
За весь цей період Уельс не продемонстрував нічого по-справжньому небезпечного. Так, на певних відрізках господарям вдавалося перевести гру в купу єдиноборств. Так, у них були стандарти, після яких було лячно, а в одному з епізодів Бущан навіть отримав пошкодження. Втім, моментів у Уельса не було – лишень кілька неточних або кволих дальніх ударів.
Випадковість змінює все
Нічого не віщувало біди, аж поки на 33-й хвилині Маліновський не збив Джеймса в метрах 24-х від власних воріт. Матеу Лаос призначив штрафний, а до м'яча підійшов Бейл. Багато хто очікував на прямий удар, однак Гарет виконав подачу в район лінії воротарського – а Ярмоленко в спробі її вибити підрізав м'яч у власні ворота... 1:0.
Після цього господарі не провели жодного небезпечного епізоду, однак до самого кінця першого тайму їм вдалося затягнути Україну в футбол, який був вигідний Уельсу. Купа єдиноборств, виноси, лонгболи, хаос, контратаки – все це сильно било по контролю м'яча з боку України. Підопічним Олександра Петракова дійсно стало важко. Втім, навіть у такій грі "синьо-жовті" мали забивати. Якби не Матеу Лаос.
Арбітр захистив Уельс у першому таймі
Призначення Матеу Лаоса не подобається жодній команді в світі. Занадто це своєрідний арбітр. Проблеми з ним виникли вже на 3-й хвилині, коли Україні не зарахували гол зі штрафного – Зінченко пробив у правий нижній кут, скориставшись тим, що валлійці не очікували на удар. Втім, Лаос дав зрозуміти, що бити будуть тільки після свистка.
На 41-й хвилині стався ключовий епізод – Аллен у власному карному майданчику наступив на ногу Ярмоленко. На повторах це було чітко помітно, але Матеу Лаос віддав епізод на розсуд VAR. Його асистенти переглянули відео і... призначили кутовий замість пенальті!
Крім того, на 42-й хвилині Деніел Джеймс міг отримати вилучення за удар ліктем у Караваєва. Лаос за такі моменти одразу давав жовту картку, однак Деніела він пожалкував. Між тим, у валлійця вже була одна жовта.
Гойдалки в другому таймі
На початку другого тайму українські вболівальники схопилися за серце, адже "дракони" мали забивати другий гол. Джеймс протягнув м'яч по флангу й запустив передачу на Мура, той прострілив у центр штрафного на Ремзі, а Аарон пробив у дотик – повз дальній кут! Пронесло.
Цей епізод започаткував гойдалки в перші 20 хвилин другого тайму. Україна більше тримала м'яч і загалом тиснула, не відходячи від власного стилю, але моменти виникали біля обох воріт. Зокрема, на 55-й хвилині Циганков замкнув простріл Миколенка ударом з кількох метрів, однак Хеннесі якимось дивом парирував. Яремчук добивав, але неточно. Уельс відповів на 62-й ударом Джеймса з меж карного майданчика – його накрили, але відскок пішов за комірець Бущану. Георгій в останню мить перевів сферу над поперечкою.
На 66-й хвилині героєм України міг стати Маліновський, який несподівано вистрілив з дальньої дистанції. Хенессі не очікував на лонгшот, однак м'яч по-зрадницьки пройшов поруч з правою стійкою. Після цього пішли заміни – Маліновський і Степаненко покинули поле, Сидорчук і Шапаренко зайшли. Роб Пейдж, своєю чергою, замінив Джеймса на Джонса.
Новаий розмін моментами стався на 70-х хвилинах. Лячно було вболівальникам обох команд. Україну надзвичайно сильно пронесло на 75-й та 76-й: спочатку Джонсон отримав переведення на лівий край і бахнув у ліву стійку, а потім Бейл спокійно прийняв навіс на 11 метрів, потужно вистріливши низом – Бущан виручив! Олександр Петраков у відповідь кинув у бій Мудрика й Довбика, знявши Циганкова й Яремчука. Цей хід міг врятувати вже за хвилину: Мудрик відгукнувся на навіс від Зінченка, знайшов пасом Довбика, а той п'яткою скинув м'яч Ярмоленку – Андрій, однак, пробив у захисника, а Караваєв на добиванні зіграв невдало.
Фантастичний момент стався на 84-й хвилині, коли Довбик зависнув у центрі карного майданчика й пробив головою в дальню дев'ятку (Миколенко подавав) – Хенессі у карколомному стрибку дістав м'яч, а з добиванням у нас не склалося. На 87-й же з дистанції класно приклався Миколенко, однак і тут Хенессі виручив Уельс. У компенсований же час Ярмоленко міг перевести гру в овертайм, пробивши під поперечку. Хенессі і тут був на висоті.
Зрештою, фінальний свисток зафіксував перемогу збірної Уельса. На жаль, після 16 років відсутності на ЧС-2022 збірна України не змогла кваліфікуватись на Мундіаль. Уельс зіграє там замість нас. Вперше за 64 роки.
Дуже прикро – Україна була набагато кращою за Уельс
Звісно, у будь-якої поразки є причини – навіть у тих випадках, коли для перемоги все було зроблено на максимально можливому рівні. Поразку завжди можна пояснити, та і загалом говорити про несправедливість у футболі неправильно. Навряд чи ми б про неї кричали, якби замість Хенессі феєрив Бущан, а Україна вийшла б на ЧС завдяки випадковому автоголу.
На жаль, в тактичному плані з нашого боку не все вийшло, як слід (про це поговоримо нижче), але будемо відверті – навіть у найкращих команд матчі не є безпомилковими. Навіть найкращі тренери в топ-поєдинках часто не вгадують зі своїми рішеннями. Тим не менш, висококласний колектив все одно створюватиме моменти й виглядатиме при цьому цілісно та керовано. Україна була саме такою.
Ви самі все бачили, а ми лишень підкріпимо візуальне враження статистикою. 68% володіння м'ячем, 22-10 за ударами, 9-3 за влучаннями в площину, 2,1 vs 0,6 за очікуваними голами, 84-70 за відсотком точності передач – все це було на нашу користь. Навіть у єдиноборствах українці були на дещицю успішнішими, хоча цей аспект мав би залишитись за Уельсом (15-12 у повітрі, 42-41 на землі). Додайте до цього залізобетонний пенальті, який не призначили на Ярмоленку.
І все це не було наслідком випадкових лонгшотів чи бездумного розміну контратаками. "Синьо-жовті" впевнено розкривали середній блок і здорово розбивали міцний захист валлійців через відкривання Яремчука в недодачу з подальшими вриваннями вінгерів із глибини. Україна шикарно комбінувала й виходила на ударні позиції в гострих зонах, 11 разів пробивши з меж карного майданчика. Між тим, добитись такої якості під дуже сильним дощем у Кардіффі було ой як непросто.
Весь світ бачив, що Україна зіграла на дві голови краще за простенький (але дуже організований та ефективний) Уельс. Моментів було дуже багато, чого не скажеш про нашого суперника. Можна довго шукати якісь тактичні проблеми, однак ключовим фактором провалу став банальний нефарт – м'яч просто не йшов у ворота. Як не крути. Таке трапляється. Згадайте той же Ліверпуль у фіналі Ліги чемпіонів.
Скаржитись тут ні на кого. Ні на себе, ні на валлійців. Варто лише подякувати футболістам та тренерському штабу – всі бачили, що команда виклалась на повну й навіть більше. Всі бачили, що команда грає у сучасний якісний футбол. Всі дуже старалися, всі дуже хотіли, але сталося те, що сталося. Прикро, однак треба рухатись далі.
Уельс пройшов не випадково
Разом з тим, не варто думати, що доля до нас несправедлива, а Уельс нічого не зробив для своєї перемоги. Ні, "дракони" теж мали свої козирі, а Україна має шукати причини невдачі не тільки у нефарті. Були й інші чинники.
Перш за все варто відзначити, що всі ми недооцінили Уельс. Це питання не до футболістів, а до наших очікувань – виявилось, що у своїй простоті підопічні Роба Пейджа значно раціональніші, ніж шотландці. Їхня збірна відкинула усе зайве, зосередившись на тому, що їй вдається найкраще.
Найкраще валлійцям вдається давати високу динаміку, компактно закривати основні канали для передач, нав'язувати єдиноборства й боротись за нічийні м'ячі з подальшим виходом у контратаку (а гравці там виявились дуже серйозними). Хитрі схеми білд-апу, якісь особливі тригери для пресингу, гра на третього – Уельс не заморочувався з такими складними речами.
Наш суперник при цьому проявив досить пристойну організацію. Україна по-різному намагалася розхитати блок "драконів" – Зінченко та Маліновський опускалися на власну третину поля для початку атак, фулбеки й вінгери намагалися давати ширину, Забарний тягнув м'яч, а Степаненко навіть зміщувався вліво й грав латераля. Найкраще працювала відтяжка Яремчука й забігання вінгерів за спину.
Уельс ковтав гострі відкривання й пропускав моменти, але не дозволяв Україні створити чисельну більшість на окремій ділянці поля. Як "синьо-жовті" не перевантажували зони, а в більшості частіше залишались саме господарі. Валлійці встигали перебудовуватись і закривати простір.
При цьому вони дуже щільно працювали по Маліновському – йому довелося дати аж 19 єдиноборств (11 переможних). У матчі з Шотландією хавбек Аталанти теж лідирував за їхньою кількістю, однак тоді не було дощу й програних нічийних м'ячів, за які треба вступати у відбирання по всьому полю. Як наслідок, українець підзавівся й сфолив не там, де потрібно.
Підбирання взагалі були нашим бічем. Україні не вдавалося забирати їх так же впевнено, як на Хемпден Парк – наші центрхави через грамотну позиційну роботу валлійських нападників часто змушені були бігати туди-сюди по 20-30 метрів. Наші ж фулбеки не звикли відкриватись вузько, як це, наприклад, роблять у Реалі, тож виникали величезні розриви в районі центрального кола. Уельс покривав вільний простір дуже швидко, забираючи нічийні м'ячі після різноманітних виносів чи єдиноборств.
Після автогола Ярмоленка підопічним Роба Пейджа повільно, але методично вдалося втягнути українців у той футбол, який потрібен саме Уельсу. Наші гравці довго намагалися розкачати блок валлійців, втягувалися на чужу половину, рано чи пізно помилялися і залишали шанс для контратак. Цього потрібно було уникати, проте вже в першому таймі все скотилося до небезпечного клатчу.
Такий футбол витягував з "синьо-жовтих" усі сили. Як наслідок, в середині другого тайму, після наростання втоми, підопічні Олександра Петракова допустили ряд неприємних втрат, за які нас ледь не покарали другим голом. Тим не менш, навіть за невигідного сценарію гри українці вели матч, створюючи купу гострих моментів і працюючи з м'ячем значно розумніше. Ми мали забивати. Перевага в класі й тактичній виучці була дуже помітною.
Проблема в тому, що Уельс зумів нівелювати цю перевагу, наскільки це взагалі було можливо. Нашим футболістам довелося втрачати колосальну кількість енергії й демонструвати титанічний характер під рясним дощем. Сил у Уельса було більше, а характером валлійці не поступаються. От і отримали те, що отримали. Прикро, але це футбол.
"Дракони" відскочили, але відскочили не випадково.
Олександр Петраков мав кращі варіанти для замін, але не треба вішати фіаско на нього
Майже всім здалося, що із замінами в другому таймі Олександр Петраков не впорався. Звичайні вболівальники не дуже зрозуміли вихід Сидорчука, а відхід Маліновського багатьом здавався занадто раннім. Тактичні аналітики більше дивувалися, чому не змінилася структура гри – якщо за 70 хвилин стара тактика не спрацювала, то треба перебудовуватись. Звучить логічно.
Найбільш суперечливим рішенням виглядає заміна Яремчука на Довбика. Багато хто вважає, що гра з двома форвардами в останні 20 хвилин була б набагато перспективнішою – і з цим важко не погодитись. Яремчук круто витягував на себе захисників, ламаючи оборонну лінію, відкриваючи шпарини для ривків у штрафний і виконуючи своєчасні скидки. Довбик міг би ідеально доповнити Романа. Атака України стала б варіативнішою, однак після заміни ми і топового "стовба" втратили, і спектр взаємодій з форвардом звузили лишень до кросів.
Вихід Мудрика за 68% володіння м'ячем теж виглядав так собі, адже Михайло заточений під зовсім інший футбол. Йому потрібен простір, розмін атаками, відкривання партнерів на лінії офсайду, тощо. Для більш тонкої взаємодії в перевантажених зонах використовують Циганкова, однак Віктора замінили. Михайло ж в умовах стартової структури та вузької гри прогнозовано розчинився.
Якщо згадати попередні матчі під керівництвом Олександра Петракова, то практично в кожній грі можна було констатувати – після замін не ставало краще. А досить часто було навіть гірше. Це можна трактувати як вирок гейм-менеджерським здібностям головного тренера збірної, однак не хотілося б бути таким радикальним..
По-перше, ми озброєні заднім розумом. Забив би Довбик на 87-й хвилині – і всі ці розмови про невдалі заміни залишились би нікому не потрібною "заміткою на полях".
По-друге, можна було перейти на два нападники й залишити Циганкова, або вигадати ще щось, однак Україна не мала часу нормально відпрацювати альтернативні тактичні ходи. Офіційних поєдинків не було, а замість п'яти спарингів отримали два з половиною. Експромт же у матчах такої важливості – штука неоднозначна. Все або вигорить, або зламається за 20 хвилин до кінця зустрічі.
Так, десь Олександру Петракову не вистачає досвіду топ-матчів на дорослому рівні. Десь він не може знайти необхідний баланс. Він не з тих тренерів, які готові приймати нетривіальні й ризиковані рішення по ходу складних поєдинків. Питань до головного тренера протягом відбору було вдосталь, тож рішення по його майбутньому в збірній дійсно треба предметно обдумати.
Але не зараз. Зараз варто лишень подякувати за чесну та якісну працю у дуже скрутних умовах. За збірну не було соромно. Ні у Кардіффі, ні загалом.