Інтерв'ю "Футбол 24" із Мартіном Діце, німецьким патріотом України, який не лише вболіває за Карпати, але й заснував сайт, присвячений львівському клубу – спеціально для німецьких читачів.
Карпати – великий клуб із великими традиціями. Прикро, але останнім часом "зелено-білі" мають багато негативу як у спортивних результатах, так і в навколофутбольних справах.
Ситуацію потрібно виправляти. У першу чергу – на футбольному полі, але при цьому не забувати про інформаційну складову. Вболівальниками Карпат є дивовижні люди, які всім серцем полюбили команду.
Один із них – Мартін Діце. Німець, який мешкає у Гамбурзі, не тільки підтримує українські ідеї в Німеччині, але й палко вболіває за Карпати.
"Я сидів у кнайпі і вболівав за львів'ян проти Борусії"
– Мартіне, ви живете та працюєте в Німеччині. Звідки така цікавість до України зокрема та українського футболу взагалі?
– У мене була українська дівчина на початку 2000-х. Я тоді жив в Англії і почав самостійно вчитися української мови. Потім кохання до дівчини минуло, але залишилась любов до України. Цікавитися українським футболом було якось природно, бо сам грав (на дуже скромному рівні) і взагалі любив дивитися футбол. Коли іноді бували у Києві, знаходили час, щоб переглянути матчі київської команди на стадіоні Динамо.
– Судячи з соцмереж, ви не розлучаєтеся із символікою Карпат? Чи давно вболіваєте на львів’ян?
– Це почалося у 2002-му чи 2003-му році. Карпати грали у Дніпрі і, звичайно, програли. Рахунок – 0:2, а львів'яни ще бігали так, наче мали шанси перемогти. Це мені дуже сподобалося. Я тоді про команду ще небагато знав. Усе змінилося, коли побував у Львові на літній школі української мови.
– Чому саме Карпати, а не Динамо чи Шахтар?
– Спочатку дійсно більше цікавився киянами, бо вони були вже відомі у нас в Німеччині. Але я традиційно більше люблю “underdogs”. І коли Карпати грали проти дортмундської Борусії, я сидів у кнайпі з колегами і вболівав за львів'ян.
– Коли вперше побачили гру Карпат з трибун стадіону?
– Це був домашній матч проти Зорі у 2013-му. 0:0 – на жаль, трохи нудно було.
– Трансляцій матчів улюбленої команди не пропускаєте?
– Нечасто, але трапляється. Інколи, звичайно, буваю не вдома, коли команда грає. Але якщо маю таку можливість – завжди дивлюся.
– Чи часто буваєте на стадіоні Карпат?
– Дуже рідко, бо живу у Німеччині. Коли я у Львові, маємо з дружиною багато інших справ. На жаль, після початку війни на стадіоні завжди дуже мало вболівальників.
"Санжару буде важко – фанати проти нього"
– Як виникла ідея створення сайту про Карпати німецькою мовою? Наскільки він популярний?
– На початку 2017 року я зареєструвався на форумі сайту Transfermarkt і там часто писав про "свій" український клуб. Трохи пізніше подумав собі: якщо вже пишу усі ті репортажі, то міг би це публікувати на власному сайті. Тоді створив сайт Karpaty Lviv Nachrichten.
Тепер сайт поступово стає відомішим, хоча тема, звичайно, не дуже цікава для пересічних німців. Я знаю про декількох співвітчизників, які одружені з українками, і українців, які живуть у Німеччині. Крім того, коли пишу про легіонерів у Карпатах, то цікавляться люди з їхніх країн.
– Що про Карпати знають у Німеччині?
– Мало. Карпати стали трохи відомішими, коли грали у Лізі Європи. У 2012-му трапився випадок перед Євро в Україні і Польщі – один німецький журналіст вирішив написати про расизм в Україні, особливо серед фанатів Карпат. Львівська журналістка тоді написала статтю про своє знайомство з тим німецьким колегою. Я зробив німецький переклад матеріалу. Коли опублікували репортаж мого співвітчизника, я ще написав відповідь. На жаль, сайт про Україну, де ця відповідь була опублікована, не такий відомий, як канал DW... Сподіваюся, завдяки моєму сайту німці скоро знатимуть більше про Карпати.
– Десять років тому Карпати грали у Лізі Європи. Зараз пасуть задніх в УПЛ. У чому причина такої ситуації?
– Так буває. Карпати не такого рівня, як Динамо чи Шахтар. 10 років тому у Львові була дуже сильна команда, а ключові гравці, такі як Федецький і Кожанов, грали тільки на правах оренди, тож згодом покинули "зелено-білих".
Крім того, є фінансові аспекти. Наскільки я розумію, тоді було більше грошей від президента, а стадіон був заповнений. Останніми роками, на мою думку, рішення менеджменту не завжди були ідеальними. Так також буває...
– Донедавна командою керував Олег Смалійчук. Як оціните період його роботи?
– Коли почали з новою стратегією – "Лос Карпатос" – говорили про місце у першій шістці. А було зрозуміло, що це нереально із зовсім новою командою і з тими дуже молодими гравцями. Тепер знаємо, що ще одним важливим аспектом була фінансова консолідація клубу. Адже є багато відомих клубів, які вже припинили існування – взагалі чи просто в УПЛ. Тож думаю, що результат Карпат попередніх двох років був не таким поганим.
– Чи стежите за колишніми гравцями Карпат, які грають у Європі?
– Не дуже активно. Я перебуваю в контакті з іншими сайтами чи просто фанатами нових клубів, у яких опиняються наші колишні гравці. Звичайно, я задоволений бачити, коли, наприклад, Костевич, Пластун, Кравець та Лебеденко досягають успіху у своїх нових клубах. А інколи мені трохи шкода, що їх задешево продали, зважаючи на те, яка там тепер ринкова вартість.
– Хто був найкращим тренером Карпат за останні 10 років?
– Я не дуже спроможний коментувати тренерське питання до Зайцева, бо тоді нечасто дивився матчі і не надто аналізував те, що бачив. Упродовж останніх 4 років мені найбільше подобався Мораіш.
Він був реалістом, працював дуже систематично, без амбіцій, яким не відповідала кваліфікація команди, і дав молодим гравцям – як от Лебеденкові – шанс. Я переконаний: якби він залишився у Карпатах на триваліший період, команда закінчила б минулий сезон на вищій позиції.
– Чому не вдалося втримати цього тренера?
– Дуже просто – він був занадто хорошим тренером для такої команди, якою були Карпати. Якщо у тебе амбіції, навіщо залишатися у клубі без грошей, який бореться у другій шістці? Це звучить негарно, але такі реалії сьогоднішньої УПЛ.
– Як сприймаєте призначення Романа Санжара?
– Зараз ще зарано щось говорити. Здається, що він добре працював в Олімпіку. А у Львові буде важко – фанати проти нього. Він мусить швидко показати, що під його керівництвом команда стала кращою, ніж була з Чижевським. Тиск – дуже великий.
– У якому напрямку повинен рухатися клуб Карпати? Це має бути бізнес-модель, чи все ж ставка – на результат?
– На мою думку, одне неможливе без іншого. Клуб мусить вчитися самостійно заробляти гроші, які потрібні для того, щоб покращити команду.
"Дружина – українка, живемо з двома котами"
– З висоти свого досвіду життя в Європі скажіть, чому українські гравці так важко адаптуються до європейських чемпіонатів?
– Я – не експерт. Але мені здається, що українським легіонерам потрібна сім’я – люди, які підтримують, коли щось не так. За кордоном – важко. Особливо, коли людина не дуже добре володіє іноземними мовами. Я пригадую, як Юрій Ткачук після повернення з Іспанії сказав, що мова була однією з основних проблем.
– Якими ви бачите Карпати через десять років?
– Якщо б вдалося досягнути стабільності та вибудувати довгострокову і реалістичну стратегію, клуб мав би потенціал стати третьою силою в Україні. Але з таким хаосом, який ми спостерігали останніми роками, прогрес неможливий.
– Чи слідкуєте за іншими українськими командами хоча б у єврокубках?
– Коли транслюють на телебаченні, інколи дивлюся, але не систематично.
– Хто з гравців Карпат є вашим найулюбленішим футболістом?
– Я не дуже вболіваю за гравців. До того ж, тепер взагалі важко, бо особливо цікавих футболістів, як, наприклад, Лебеденко, який мені завжди дуже подобався, продали. У сьогоднішній команді мені найбільше цікавий Роман Підківка. Радію, що він повернувся, що на воротах стоїть рідний "карпатівець".
– Який досвід німецького футболу ви б порадили Карпатам та українському футболу загалом?
– Важко сказати. У німецькому футболі є гроші, в українському – майже немає. Німецький професіоналізм не з дешевих – потрібні скаутинг, тренери, які професіонально працюють вже з дітьми. Це все коштує грошей. І, чесно кажучи, я дуже мало знаю про українську систему плекання молодих гравців. Моя перспектива просто інакша: бачу те, що є, і ціную те, що варто цінувати.
– У Німеччині стадіони заповнені. Чому в Україні вони порожні?
– Я пригадую, що перед 2014-м стадіони були набагато повніші. Очевидно, один з аспектів – війна і економічна криза. А ще я бачу, що рівень футболу вже не такий, як тоді. Наскільки розумію, колись власники клубів платили багато грошей за дорогих (іноземних) гравців. На жаль, український футбол багатьом людям вже не такий цікавий.
– За які команди ви грали і на якій позиції?
– Захист, на правому фланзі. Грав на рівні аматорів.
– Які ваші симпатії у німецькому та європейському футболі?
– Я вже давно є фанатом англійського Саутгемптона. Німецьким футболом не дуже цікавлюся, бо там щороку виграє той клуб, який я (як і більшість моїх співвітчизників) дуже не люблю – Баварія. Іноді йду на стадіон свого місцевого клубу – Санкт-Паулі, який грає у другій Бундеслізі.
– Стежите за збірною України?
– Так, звичайно. За традицією я був більшим патріотом української збірної, ніж німецької, бо німці завжди такі сильні, що аж нудно. Це трохи змінилося минулого року (Усміхається).
– Ви маєте докторський ступінь. Навчалися в Англії. Чого ще про вас не знаємо?
– Я вивчав комп’ютерні науки у Німеччині. Пізніше писав докторську роботу у Бакінгемі, Англія. Працюю на фірмі у проектах, часто буваю за кордоном. Крім роботи я займаюся музикою – є керівником хору в одній із церков Гамбурга. А ще я – голова Німецько-Українського культурного товариства. Це група людей, яка організовує різні події, що пропагують українську культуру в Німеччині.
– Розкажіть про свою сім'ю.
– Дружина – українка, живемо з двома котами у Гамбурзі. Батьки, слава Богу, ще є.
– Судячи з вашої сторінки у Facebook, вас можна назвати німецьким українцем. Ви носите футболку із зображенням Олега Сенцова. Яким є ваше життя в українському просторі?
– Моя активна роль в українській діаспорі тут, у Гамбурзі, почалася з того, що я став керівником хору в українській церкві. Після певного часу, проведеного у Львові, мені просто хотілося мати контакт із українцями. Тож я приїхав до церкви, де знадобилися моя музична освіта і досвід хорового співу.
Після Євромайдану ми бачили, як ефективно тут, у Німеччині, працює російська пропаганда. Ми усвідомлювали, що пересічні німці не мали жодного уявлення про Україну та українців, тож були готові повірити всьому, що їм сказали. Отож ми вирішили створити товариство і показувати німцям Україну через її культуру – організували авторські вечори українських письменників, майстер-класи писанки, хоровий воркшоп українських колядок тощо.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24