Інтерв'ю "Футбол 24" із голкіпером футбольного клубу Львів, який переписує історію українських чемпіонатів.
У матчі 23 туру УПЛ проти Карпат він парирував вже шостий пенальті упродовж одного сезону. За цим показником Сарнавський наздогнав абсолютного лідера – Валерія Воробйова, який у далеких 1993-94 роках шість разів убезпечив ворота Кривбаса від ударів з 11-метрової позначки.
Попереду – ще дев'ять турів, тож Сарнавський має всі шанси стати новим одноосібним рекордсменом елітного дивізіону.
"Парирувані пенальті – не ознака майстерності"
– Богдане, я помітив, що ти мало спілкуєшся з пресою. Невже принципово уникаєш журналістів?
– Ні, принципово я нікого не уникаю. Якщо зателефонують – дам інтерв’ю. Але немає такого, щоб я сам цього якось шукав.
– Поділися враженнями від поновлення чемпіонату...
– Чесно кажучи, враження неоднозначні, адже хотілося б перебувати у турнірній таблиці вище. В останніх двох іграх з Карпатами – дві нічиї, проте як мінімум в останньому матчі ми повинні були здобувати три очки. Поки для вирішення завдання – потрапити у зону плей-офф єврокубків – нам очок не вистачає, але тішить те, що в команди є малюнок гри.
– Відбивши три пенальті поспіль, ти став одним із небагатьох голкіперів в історії нашого чемпіонату, кому це вдавалося. Готовий до рекорду?
– Я навіть не знав про це. От лише з телевізора почув, що можу побити рекорд. Ну, знаєш, із тим, як нам ставлять пенальті, може й вдасться (Сміється).
– Хтось із голкіперів сказав, що не існує ніяких розрахунків чи технологій при відбитті 11-метрового – просто потрібно обрати кут і стрибнути. Погоджуєшся?
– Так і є! Я вже також казав, що це лише справа інтуїції. Воротарське ремесло таке, що сьогодні ти відбив, а завтра – ні. Просто, мабуть, Бог винагороджує за виконану роботу. Парирувані пенальті – не ознака майстерності.
– Але така вражаюча персональна статистика вже грає на твою користь?
– Складно сказати, це запитання скоріше до суперників. Але якщо є така статистика, то, можливо, десь і впливають цифри (Сміється).
– Тобі вони додають більше впевненості?
– Та ні. Я ж кажу, тут вся справа у везінні.
"На Шахтар – жодних образ"
– Пригадай свої враження від роботи у донецькому Шахтарі. Наприклад, Степаненко і Кривцов згадували, що на перших тренуваннях навіть м’яча не торкалися...
– Враження були надзвичайними, адже я міг власними очима бачити роботу справжніх майстрів футболу. Там існувала чудова робоча атмосфера, плюс – я тренувався з класними виконавцями. Той же Пятов займався поруч зі мною. Хоча Андрій ще грає, він вже легенда.
– Чигринський нещодавно зізнався, що виявився неготовим до переходу в Барселону через молодість. У тебе з Шахтарем було так само?
– Може й так. Я вже неодноразово казав, що конкурувати з Пятовим було складно. А для голкіпера ігрова практика – дуже важлива. Якщо не граєш – втрачаєш відчуття гри. Я не шкодую, що пішов у Шахтар, але там втратив роки.
– Образа на Шахтар залишилась?
– Та ні, жодних образ. У мене все тільки починається, адже 25 років для голкіпера – це небагато.
– У чому феномен Андрія Пятова?
– Він вже багато років грає на одному рівні. Тобто, піднявши колись для себе планку, Андрій її досі не опускає. Він щодня доводить на полі та поза ним, що є найкращим голкіпером країни.
– Українська школа воротарів – на рівні?
– В Україні завжди були класні воротарські школи. Дніпро, Київ, Запоріжжя, Донецьк – всі ці міста мали сильні школи голкіперів завдяки хорошим тренерам. Ти ж розумієш, що для молодого кіпера дуже важливо мати хорошого вчителя. Не буває так, що хлопець стає в "рамку" і починає все одразу відбивати. Його спочатку навчають цього.
– Хто для тебе став таким доленосним тренером?
– Гребенюк Тарас Олександрович. Він був зі мною ще з часів київського Арсенала, потім перетинались у Вересі та ФК Львів. Зараз він працює в клубі Рух. Це один із найкращих спеціалістів країни.
– Це він тебе до Вереса запрошував?
– Так, правильно. Тоді саме Гребенюк запросив мене в команду. А взагалі всім, що я можу у воротах, завдячую йому.
– Історія із трансформацією Вереса в ФК Львів не викликала побоювань?
– Розумієш, я йшов у Верес, де тоді був зібраний боєздатний склад. Просто зараз ситуація вже трохи змінилась.
"У кожному колективі є "дурник", цей "дурник" – голкіпер"
– Твоя версія топ-трійки українських голкіперів?
– Андрій Пятов, Рустам Худжамов та Олександр Шовковський.
– Чому в тебе не склалося у Ворсклі?
– У Полтаві так вийшло, що тренер просто зробив ставку на більш досвідченого голкіпера – от і все. Взагалі, там була дивна ситуація, навіть згадувати не хочу.
– Історія про те, що воротарі – це окрема каста, більше веселить чи ображає?
– Знаєш, у будь-якому колективі є "дурник", і от цей "дурник" – голкіпер (Сміється). Мене це лише веселить, тому що треба вміти сміятись, перш за все, над собою.
– Які мінуси у професії голкіпера?
– Найголовніший мінус у тому, що ти можеш видати п’ять сейвів за матч і витягнути гру з "того світу", а тобі цього ніхто й не згадає. Зате якщо десь помилишся, всі звинуватять виключно тебе.
Воротарі – на останньому рубежі, тому наші помилки набагато помітніші, ніж будь-якого іншого гравця. Нападник не заб’є з вбивчої позиції, йому скажуть: "Ну нічого, гарно відкривався, наступного разу заб’єш". Натомість голкіпер почує: "Так, брате, давай завтра вже без тебе будемо грати". Ось і вся різниця.
– Чи існує дружба між голкіперами-одноклубниками?
– Ти знаєш, мені в цьому плані пощастило. Мої конкуренти – Пятов, Микита Шевченко, Шуст, Каніболоцький, а зараз Герман Пеньков – класні хлопці. Ми досі спілкуємось.
– Регулярні виклики до юнацьких та молодіжних збірних за часів перебування у Шахтарі тебе мотивували?
– Аякже! Будь-яка ігрова практика – це прекрасно.
– Капітанська пов'язка у "молодіжці" також додавала сил?
– Тут навіть без варіантів. Ти ж сам розумієш, що таке вийти з пов'язкою у збірній. Там ти репрезентуєш всю країну – це вже добряче мотивує. А якщо ти ще й капітан, то взагалі немає слів!
"Дивлюсь тренування Аліссона"
– Розкажи про роботу з Єгіше Мелікяном у Львові.
– Мабуть, завдячуючи щоденному мотивуванню та вірі тренера, ми зараз набираємо очки. Він – класний спеціаліст, та й узагалі весь тренерський штаб працює на результат. Більше того, Мелікян працює над психологією деяких хлопців. Завдяки цьому команда потихеньку підіймається.
– Якби у Шахтарі була така людина, яка могла попрацювати над твоєю психологією, все могло б скластися по-іншому?
– Звичайно, що цього не вистачало. Адже якщо в людину вірити, вона може абсолютно все. Це стосується не лише футболу, а й життя узагалі. Якщо у тебе вірять, ти навіть ходиш по-іншому (Сміється). Було б круто надалі потрапити до команди, де тренер повністю тобі довірятиме.
– У якому з топ-чемпіонатів ти хотів би пограти?
– Іспанія. Там красивий футбол, ніжками грають, здалеку б'ють (Сміється).
– Можливо, підглядаєш за тренуваннями когось із європейських воротарів?
– Так, буває, що дивлюсь тренування Аліссона та Браво. Подобається гра цих воротарів.
– Уявімо: ти – скаут, який присутній на матчі 14-річного Богдана Сарнавського. Що б ти написав про цього гравця у досьє?
– Навіть не знаю. Я у ворота став відносно пізно, а до того грав у полі. Тому всі й відзначають мою гру ногами. Мабуть, саме цю чесноту вніс би до записника.
Євген Біленький, спеціально для Футбол 24