Сержант української армії, спортивний журналіст - про футбольних "заробітчан" в Росії, відношення на фронті до футболу, "проблеми" українських клубів і ролі "ультрас" під час війни і миру.
Про "там" і "тут"
З Сергієм Берови ми зустрілися в кафе біля станції метро "Лівобережна" у Києві. Пили зелений чай. Мій співрозмовник зрідка (але все ж помітно) реагував на веселий сміх, що доносився від сусідніх столиків.
- Відрізняються відчуття між "там" і "тут"?
- Не те слово. Це - два світи. Дивно, наскільки все відрізняється. Дехто замислюється над цим серйозно, мовляв, "ми там в пилу, в грязюці, а ви тут..." Але так ніяких нервів не вистачить. Відчуття того "звіздєца", який там діється, тут геть відсутнє. Воно навіть в більш-менш великих містах відсутнє, які ближчі до лінії фронту.
В Києві у відгулі
- Це злить, розчаровує?
- Ніяких емоцій. Намагаюся відійти від порівняння, кажу ж: нервів не вистачить. Є нюанси, які просто обминаєш. Наприклад, я займався оформленням статусу учасника бойових дій для своєї частини. Заходиш в маршрутку - один водій тобі каже: "Звичайно, так, чувак, сідай, "корочку" покажи і ти - мій гість". Інші просто відвертаються. Мовляв, "ось, пільговик зайшов, ще один". Я намагаюся менше навіть думати про це, не хочу нерви собі псувати.
В армії є кому стріляти
- Чим зараз зайнятий, який твій статус?
- Військовослужбовець. Покликаний за мобілізацією, як і багато інших. Пройшов вишкіл, потрапив у війська. З вересня 2015 року ми увійшли в зону АТО. Пробули там 5 місяців, поміняли кілька позицій і повернулися на переформатування батальйону і узгодження з 10-ю гірничо-штурмовою бригадою. Ми увійшли до складу цього підрозділу. У Києві я брав бойову техніку для нашого батальйону.
- Ти проходив військову кафедру?
- Ні, я проходив строкову службу в будбаті. Навчався в технікумі, але в 1995-му, батько, який був тоді головним редактором газети "Команда", запропонував влітку попрацювати - перекладати тексти. Так я на 18 років затримався в "Команді". Починав з перекладача, а закінчував головним редактором сайту. Заодно армійську службу пройшов.
- Зараз у тебе яка спеціальність і звання?
- Звання таке ж, як і було: я - сержант. А рід занять я поміняв кардинально. Мене попереджали, що люди на строковій службі були одними (скажімо, водіями), потім у вишколі їх перенавчали на стрільців, а, потрапляючи в регулярну армію, вони могли бути... кухарями. Все умовно. Я був будівельником, теслею деревообробки, а у вишколі я був в якості діловода. Тому що робота з комп'ютером потрібна, як виявилося, не тільки в цивільних спеціальностях, а й у військових. В армії стріляти є кому... Нікому працювати з технікою, з технологіями сучасними. Я, коли прийшов, дуже хотів потрапити в бойовий підрозділ, але не склалося. Мені відразу сказали: "Ні, не мрій!"
Попасна
- Але, якщо бойова тривога, ти теж, як і всі, зобов'язаний реагувати?
- Безумовно, ким би не була людина, в Зоні вона повинен бути готовою до всього. Там події відбуваються дуже стрімко. Доводилося бігати зі зброєю і в касці. Теж було страшно.
На ешелоні - в зону АТО
- Де ви були в АТО?
- Стояли в районі Попасної (Луганська область). Ми не тримали лінію фронту, але робили іншу роботу, і робили її дуже якісно. Всі ті бригади, у підпорядкуванні в яких ми були, ставилися до нашої роботи шанобливо і дякували.
Наприклад, наш підрозділ тримав висоту в Луганській області, яку німці під час Великої Вітчизняної примудрилися тримати тоді, коли лінія фронту вже була біля Львова. Не те, щоб архіважлива висота, але взяти її штурмом нереально. Тому що абсолютно все прострілюється.
Німці здали ту висоту, тому що у них провіант скінчився. А інтенсивність цієї війни і Великої Вітчизняної, м'яко скажемо, ні в яке порівняння не йде.
Ми ж, після виконання завдань, пішли укомплектовуватися. Не те, щоб новою технікою, але тією, яка хоча би їздить.
Бійці чекали на бій Кличко-Ф'юрі і… заснули
- Спорт, зокрема, футбол, тебе зараз цікавить? Чіпляє якось?
- Навіть люди, які не побували в реальних "замісах", до яких належу і я, багато речей переосмислили. Щось стає більш, щось менш важливим. Футбол? Напевно, пацани і можуть собі дозволити пограти самі або подивитися якийсь матч...
Єдина в моїй пам'яті спортивна подія, на яку люди дійсно чекали, це був боксерський поєдинок між Володимиром Кличком і Тайсоном Ф'юрі. Який Володя, на жаль, програв. Я сам налаштовував телевізор і супутникову антену, щоб люди бокс подивилися. Години 4 з антеною промучився, але, врешті-решт, поставив, налаштував. Запустив телевізор... Дивлюся: а пацани-то... заснули!
Український футбол: врятувати чи дати спокійно померти?
- У нас "страшна трагедія" в футболі. Гравцям, які раніше отримували захмарні гонорари, нині не виплачують вчасно зарплати. При тому, що їх рівень майстерності не надто відповідає їхнім зарплатам. Сарказм, звичайно...
- Слухай, хворе має саме відмерти! Якщо воно "народилося" хворим (це не щодо людей, зрозумій правильно! Це я - про проекти ("прожекти"), які нічим не були виправдані) - воно повинно померти, тому що народилося неправильно.
- Але при цьому збірна вийшла на Євро. Це добре?
- Чудово, звичайно! Хлопці - молодці.
- Футболісти, навіть нижчих ліг, свято вірять в те, що їхні зарплати в кілька десятків тисяч гривень на місяць, маленькі. А якщо виплати ще і затримують, то це - взагалі беззаконня! На їхню думку.
- Звісно, маленькі зарплати. Тому що кожна людина так вважає, скільки б вона не отримувала. Думаю, навіть Білл Гейтс мислить так в якийсь момент. Рівень зарплати визначає рівень витрат. Безперервна біганина за спробою зрівняти зарплати і витрати - це біг по колу.
З іншого боку, було б непогано, щоб рівень зарплат відповідав рівню умінь щось робити. Але це - проблема, в першу чергу, власників клубів.
"Годувати сім'ю" - найгірше із можливих пояснень
- Євген Селезньов взимку перейшов із "Дніпра" в російську "Кубань". Твоє ставлення до цього? Він сказав, що не цікавиться політикою, ні на що не впливає, а просто поїхав годувати сім'ю.
- Ні, це не правда. Навіть якщо ти політикою не цікавишся, ти ж живеш навколо людей, люди навколо тебе теж живуть? Є такі речі, які неможливо не помічати. А, якщо таке відбувається, це означає, що у людини просто совість відсутня.
- Те, що він поїхав в Краснодар, за великим рахунком, його особиста справа. Але за збірну України він має моральне право грати?
- Здоровий глузд говорить, що, якщо він настільки хороший, що без нього ніяк не обійтися, то, напевно, може...
Розумієш, коли людина приймає для себе якесь рішення, вона знайде тисячі причин, щоб себе і його (рішення) виправдати. Навіть якщо воно неправильне. І Селезньов знайде мільйон причин. Він скаже, що артисти їздять кудись, але мені здається, що це неправильно. Як на мене, з Росією ми вже розійшлися остаточно і безповоротно.
З дружиною Поліною
- Ті, хто туди виїхали, майже в один голос кажуть, що їм "треба годувати сім'ю"...
- Це - найгірше з можливих пояснень. У нинішніх-то умовах! Грай, де хочеш, але в збірну України тоді не лізь. Як то кажуть, нехай щастить! Або по-іншому: нех*й шастати!
- Трохи складніший приклад: Анатолій Тимощук, який підтримував армію, провідував поранених хлопців в госпіталі, але одночасно виступав за пітерський "Зеніт". Як до цього поставитися?
- Розумію дилему. Я думаю, Тимощуку, допомагаючи української армії, було непросто перебувати там. І розмови, думаю, були присутні і з керівництвом клубу, а не тільки серед гравців. І все одно він робив це, як він робив це. Все залежить від готовності конкретної людини зробити цей демарш.
У Селезньова є теж можливість спокутувати провину - волонтерський рух буде задоволений. Було б його бажання.
В Росію? Хіба що на БМП!
- Говори, як є: ти в Росію поїхав би працювати?
- Ні.
- Відторгнення повне?
- Від Росії - так, від росіян - немає. Я сам росіянин. Є нюанси: зокрема, у мене по батьківській лінії - болгари, по материнській - поляки. Живу в Україні, за паспортом я - росіянин. У мене, фактично, повне відторгнення від Росії. До росіян? Не до всіх. Є якісь друзі і знайомі, які здійснювали подвиг, виходячи на мітинги на захист Наді Савченко, виходячи там на антивоєнні демонстрації протесту. Вони себе героями не вважають, але, з моєї точки зору, це - подвиг. Їхати в Росію на заробітки? Не знаю, як життя повернеться, але такий варіант я буду розглядати в найостаннішу чергу. І сильно сподіваюся, що мене так життя все-таки не покарає, що мені доведеться туди їхати. На БМП хіба що.
"Ультрас" виконали велику роботу. Вони були як знамено
- Футбольних фанатів, "ультрас", на фронті зустрічав?
- Ні, у мене в батальйоні таких не було. Думаю, ще зустрінемося, коли перетнемося з "Донбасом" і "Айдаром", де найвідчайдушніші - ті, хто першими почав по-справжньому воювати. Було б цікаво. А скільки ж їх полягло вже, пацанів цих...
Взагалі роль "ультрас" складно переоцінити. Вони свого часу зробили велику роботу, були як знамено. Якби їх не було, народ би зовсім погано себе почував. Одна лише пісня про "Х*йло" чого варта!
- Але є інші футбольні фанати. Ті, які вибігли на поле "Олімпійського" в фіналі Кубка України-2015 "Динамо" - "Шахтар", зламали футбольні ворота і фотографувалися на їхньому фоні... Їм адреналіну мало було?
- "Селфачі"? Мабуть. Або від надлишку адреналіну. На фронті їх енергія пригодилась би.
Крим наш?
- Екс-футболіст збірної України Денис Голайдо зараз живе в Сімферополі. Не приховує образи через відключення Україною світла в Криму. Мовляв, як вони на півострові після цього повинні до України ставитися?
- Я не маю права судити людей в їхньому виборі, але вважаю, що вибір є у всіх. Навіть з Росії можна виїхати. Але ми бачимо, що саме жорсткі кроки дають якісь результати. Ніколи ще політика задоволення агресора не принесла якоїсь користі. Чим жорсткіше відповідати нападнику, людині, яка відносно тебе застосовує якусь силу, тим більше шансів залишитися при своїх.
- Чинний футболіст збірної України Тарас Степаненко з дітьми і дружиною їздить в Крим. Каже, що для нього "Крим - це Україна". Немає протиріччя в його словах?
- Візьмемо для прикладу боксера Олександра Усика? Теж сімферополець. І у мене не виникає ніякого відторгнення до того, як він вибирає місце для житла, де він зараз хоче перебувати. Навпаки, чим більше буде таких публічних людей, тим краще для України. Маю на увазі відомих людей, які не бояться робити такі заяви. Я розумію, наскільки це важко в тих умовах. Але хтось знаходить в собі сили це робити, а хтось - ні. А говорити треба. Адже те, що сталося в Криму, на Донбасі, це - НЕ-ПРА-ВИЛЬ-НО!
Війна Росії проти України
- Чемпіонат світу 2018 року відбудеться в Росії…
- ... Ой, не факт! Я бачу, що політичні процеси в Росії і Україні розвиваються набагато динамічніше, ніж можна було уявити в грудні-2013 чи березні-2014. Росії я не заздрю. Все, що відбувається у нас, здасться дитячим лепетом.
А з чемпіонатом світу в Росії я не виключаю такий варіант розвитку подій: будуть підганяти з будівництвом інфраструктури, мовляв, давайте-давайте, під це будуть виділятися гроші, а в останній момент будуть дивитися не на те, що побудовано, а на поведінку. Спорт і політика давно і настільки взаємопов'язані речі, що впевнено говорити, мовляв, ось вони намітили - і вони проведуть, я б не рекомендував. Судячи по відношенню до Росії з боку Заходу, такий варіант зовсім не виключений.
- Але справа в тому, що збірній України вже в вересні 2016 року стартувати у відбірковому турнірі до ЧС. Чи варто бойкотувати його відразу? Але є і нюанси: ще не відомо, чи пройде збірна відбір, а якщо турнір з Росії все ж буде перенесений, Україні пізно буде кидатися за "поїздом, що вже поїхав". Яке рішення правильне?
- Питання вкрай складне. Люди, які професійно цим займаються, зважать всі за і проти, і приймуть правильне рішення. Дуже сподіваюсь. Найгіршим поясненням буде, що спорт поза політикою. Найгіршим! З іншого боку, так, якщо буде прийнято рішення не проводити ЧС в Росії, то ми на турнір вже не потрапляємо. Але є речі, які вартують втрачених можливостей. І шум, піднятий в ЗМІ, може бути виправданим з точки зору значення для держави.
Відбуваються страшні речі. Війна йде. Нам можуть розповідати, що це громадянська війна, але це - війна Росії проти України. Іншого пояснення немає просто. Я хочу тобі сказати, що ополченців там уже не залишилося. Там їх немає фактично! Є якісь досвідчені пацани, які зуміли вижити в 2014-2015 роках, а такої кількості ополченців просто немає.
Проти нас під Попасною тільки ниточка з цих ополченців стояла. Для української армії це взагалі не перешкода. Навіть якби у них і було сучасне озброєння, ми просто змели б їх. За цими місцевими терористами стоїть військо донське - це добровольці з Росії. Їх більше, вони більш наглі, досвідченіші, але і це не перешкода для української армії. З тією кількістю, і тим озброєнням, яке є. А ось за ними - третя лінія. Це кадрова російська армія. Ось це вже найбільш серйозний противник. І проблеми доставляють саме російські кадри, військові, ДРГ, російська "спецура". А все інше - це просто дитячий лепет.
Грати - зубами в горлянку, як це роблять на фронті!
З Олексієм Мочановим
- На Євро-2016 Україна теоретично може перетнутися зі збірною Росії.
- Ха! Це було б цікаво!
- Грати чи не грати? Гарантію перемоги дати ніхто не може. Що робити?
- Грати, звичайно! На перемогу. Не відмовлятися ні в якому разі. І йти, як на розстріл...
(Після паузи)
... Слухай, так це все складно: сидіти в кафе і просто говорити, а з іншого боку, потрапити в таку ситуацію. Прикинь, яка це відповідальність? Я і ворогу не побажав би такого вибору. Але ж в таких нестандартних, сильних кроках і зміцнюється дух. І, я сподіваюся, що люди, які приймають рішення, приймуть правильне. Але, прийнявши його, в будь-якому випадку треба грати - зубами в горлянку, як це роблять на фронті! І грати, як останній матч у житті, здобути перемогу. Якщо таке трапиться, то це буде краще всяких демаршів.