Інтерв’ю "Футбол 24" із екс-форвардом збірної Угорщини, який упродовж чотирьох років так і не зумів закріпитися в київському "Динамо".
Пам'ятаєте його?
Йому лише 28 років, а він вже давно зник із футбольного виднокола. Гравець, якого у середині 2000-х на береги Дніпра привіз Йожеф Сабо зі словами: «Погляньте! Ось вам угорський юнак, який затьмарить Мессі», розчинився у другому за силою дивізіоні своєї країни. Причому, навіть там зірок з неба не хапає.
Чому так сталося? Куди із футболіста, який оформив хет-трик у ворота «Гамбурга» і дебютував за збірну Угорщини, вивітрилася Божа іскра? «Футбол 24» з’ясовує це безпосередньо у самого Балажа Фаркаша. До його честі, він дуже легко пішов з нами на контакт.
«Завжди хотів грати у великій команді»
- Балаже, як ваші справи?
- Дякую, що цікавитеся. Зі мною усе гаразд. Все чудово.
- Ми вас знайшли у клубі Balmazújváros. Але тут маєте нуль матчів у сезоні 2015/16. Чому?
- Статистика не обманює. Я справді пропустив великий період, але зараз готуюся з командою і незабаром повернуся на поле. (Вже перед виходом цього інтерв’ю ми отримали від Фаркаша радісне повідомлення: “Я повернувся! Ми виграли 4:1. Я змарнував хорошу нагоду для голу, але не засмучуюся. Навпаки – я щасливий, бо здоровий і готовий зіграти в наступному сезоні», - прим. "Футбол 24").
- Вам тільки 28 років. Скільки часу ще збираєтеся пограти?
- Важко сказати. Я досягнув таких висот, які в дитинстві могли здаватися нездійсненною мрією, солодким сном. Тим не менше, залишаються ще певні цілі, які хочеться реалізувати до кінця ігрової кар’єри.
- Пригадайте, будь ласка, той період, коли вас запросило «Динамо». Що ви відчували?
- Прекрасно пам’ятаю той момент. Я завжди хотів грати у складі відомої великої команди. Тому був дуже радий, коли представники «Динамо» зв'язалися зі мною. Я хвилювався, але, водночас, їхав до Києва надзвичайно мотивований.
- У Києві вами опікувався Йожеф Сабо. Чи спілкуєтеся з ним досі?
- О-о-о, так, Йожеф Сабо відіграв у моєму перебуванні в Києві ключову роль. На жаль, після того, як я пішов із «Динамо», наше спілкування перервалося. Але, сподіваюся, він читає це інтерв'ю. Я надсилаю йому щирі вітання і проміння добра. Йожефе Йожефовичу, міцного вам здоров’я!
На жаль, наша співпраця тривала лише якийсь час. Сабо дуже дбайливо опікувався мною. Він сильний і чесний чоловік, я міг би багато чого навчитися у нього. Маю надію, зараз у пана Сабо все гаразд.
- Під час зимових зборів ви забили три м’ячі у ворота «Гамбурга». Чи була після цього впевненість, що станете гравцем першої команди «Динамо»?
- Так, я сподівався, що після свого виступу на цих зборах у мене з’явиться більше можливостей, що мені нададуть реальний шанс. Але, будучи наймолодшим гравцем команди, не все так просто.
- Час минав, а ви продовжували грати лише за «дублюючий» склад. Це засмучувало?
- У мене були як вдалі матчі, так і невдалі. Але я завжди наполегливо і «на совість» тренувався. Іноді почувався розгубленим, розбитим, втраченим. Все-таки я перебував сам у новій країні, у мене були проблеми з комунікацією. Ці речі жахливо ускладнювали мені життя.
- Чи пояснювали вам тренери, чому вас не залучають у першу команду?
- Не зовсім, насправді. Як правило, вони мені казали, мовляв, потрібно набратися терпіння. «Ти занадто молодий, хлопче». Але така ситуація не додає впевненості молодому гравцеві. Тим не менше, я багато тренувався, і з усіх сил вірив, що можу домогтися успіху.
- А ви самі відчували у собі сили, щоб грати за «Динамо»?
- Були такі періоди, коли я справді міг продемонструвати, на що здатний. Наприклад, на один рік я повернувся додому, в Угорщину – у клуб «Відеотон». Це позитивно вплинуло на мою впевненість у власних силах. Тут я додавав з кожним матчем. Тепер дуже шкодую, що не повернувся у «Динамо», щоб довести свій талант.
«Мене пригальмували травми і власна впертість»
- Чи просили ви президента клубу Ігоря Суркіса відпустити вас в іншу команду?
- На жаль, наша комунікація залишала бажати кращого. Але додому мене відправив не клуб. Це було моє власне рішення. Я вважав, так буде найкраще. Дуже радий, що отримав шанс грати в найкращій українській команді. Пройшовши вишкіл у Конча-Заспі, я багато чого почерпнув для себе. Отримав досвід, який мені знадобився у майбутньому.
- У ті часи за «Динамо» виступали два товариші - Мілевський та Алієв. Можливо, ви чули щось про їх п’яні розваги?
- Ні. Я товаришував із Гавранчичем, Юссуфом, Гіоане. Ці хлопці завжди допомагали мені добрими порадами.
- Чим вам подобалася Україна?
- Я полюбив Київ. Мене підкорило це місто. Не буду оригінальним, якщо скажу, що я в захваті від української кухні. У мене багато прекрасних спогадів про вашу країну.
- З того часу минуло багато років. Чи можете тепер сказати, чому у вас не склалося в «Динамо»?
- Я був занадто молодий. Мені довелося зіткнутися з великою кількістю труднощів. Причому, обдумувати їх наодинці і вирішувати самотужки. Повірте, це було нелегко. Але зараз я навіть отримую дивіденди від цього, адже володію безцінним досвідом.
- Чи знайомі ви із Ласло Боднаром, який також грав за «Динамо», тільки трохи раніше?
- Так, ми знайомі. Бачилися, щоправда, вже давно, тож я багато чого про нього не знаю. Але, якщо не помиляюся, він зараз поринув у музику, виступає як діджей.
"Був у "Динамо" один гей". Тріумф і трагедія Ласло Боднара
- Чому після «Динамо» «угорський Мессі» не зумів досягнути відчутного успіху в жодному з угорських клубів?
- В основному, мене пригальмували регулярні травми. Але ніде правди діти – потрібно згадати і про впертість. Деколи вона була моєю перевагою, а іноді – недоліком.
«Щасливий, що грав із Ребровим»
- Опишіть свій звичайний день. Чим ви займаєтеся? Як відпочиваєте?
- Роблю те, що приносить мені море задоволення. Після моїх травм реабілітація триває дуже довго. Якщо я не тренуюся, то читаю або ж проводжу час із коханою дівчиною. Мене також розслабляє бокс. Люблю поспарингувати із своїм товаришем, який дуже успішний у цьому виді спорту.
- Чи слідкуєте за результатами «Динамо» зараз? Що думаєте про команду, яку тренує Сергій Ребров?
- Безперечно, я завжди стежу за виступами «Динамо». Хочу щиро привітати команду із новим чемпіонством. Сергій Ребров у Києві – справжня ікона. Я дуже щасливий, що був з ним знайомий і грав пліч-о-пліч. У Сергія – сильна харизма. Під кінець його кар’єри відчувалося, що з нього буде успішний тренер.
- Хто ця прекрасна леді, яка поруч з вами на фото в Instagram?
- Це моя кохана. Нашим стосункам вже один рік!
- Чим займетеся після закінчення кар’єри?
- Я готовий до такого запитання (Усміхається). Після закінчення кар’єри я хочу передавати свій досвід іншим. З цією метою вже зараз розпочав готувати документи і теоретичну базу. В один прекрасний день, сподіваюсь, це станеться. Мрію про успішну тренерську кар’єру. Ще побачимось!
Андрій Шляхтін, Олег Бабій, Футбол 24
"Сабо перебільшив, назвавши його "новим Мессі". Куди зник Балаж Фаркаш