Голкіпер Ворскли Дмитро Різник відповів на запитання "Футбол 24" про кар'єру, життєві пріоритети і, звісно ж, тріумф на Кубку світу U-20.
Минулого року збірна України стала найсильнішою у світі серед 20-річних. Зараз уваги до чемпіонів стало вже менше. Вони почали жити своїм власним клубним життям. Дива не сталося, поки що молоді футболісти тільки борються за місце під сонцем.
Разом з тим, багато розмов про подвиги Луніна в Іспанії. Чимала увага до Цітаішвілі, Супряги, Сікана, Булеци, але чомусь дуже мало говорять про Дмитра Різника. Саме воротар Ворскли зробив найбільший кар’єрний стрибок упродовж року – став основним кіпером команди УПЛ. Гра Дмитра залишає дуже хороше враження. Абсолютно впевнений, урівноважений, надійний. Фінал Кубка України тільки підтвердив ці думки. Гадаю, що й роль основного воротаря у молодіжній збірній України не за горами.
"Максимов уміє і любить жартувати"
– Як розпочалося ваше футбольне становлення?
– Завжди цікавився футболом. Пройшов перегляд в академію Ворскли. Спочатку грав на позиції правого захисника. Потім мене спробували у воротах – з цього щось вийшло. Тренери вирішили, що у мене відповідний зріст. Хто найбільший – того й ставлять на ворота.
Пройшов усі сходинки клубної академії, потрапив у юнацьку та молодіжну команди. Почали крок за кроком підпускати мене у першу команду. Спочатку тільки тренувався, а вже потім почав грати. Історія досить банальна для всіх молодих гравців. Чогось такого особливого не було. Але цей шлях дуже важкий та кропіткий. Радий, що мені вдалося його пройти.
– Андрій Пятов починав саме у Ворсклі. Ви – також вихованець команди. Після матчу проти Маріуполя справжнім героєм став ще один воротар полтавців Павло Ісенко. У чому секрет?
– У тренерській роботі. Потрібно, щоб були не тільки всі умови у тренувальному процесі для розвитку, але і розуміння тренерських вимог самим голкіпером. Щоб інформація від тренерів була зрозумілою та чіткою. У таких умовах гравці прогресують, та й самим тренерам легше працювати.
– Хто з тренерів працював із вами?
– У дитячій школі тренера голкіперів не було. Коли перейшов у U-19, працював із Олегом Моргуном. Багато чого навчив Олег Остапенко. Я вдячний йому за те, що вклав у мене стільки зусиль. Навіть коли щось не вдавалося, він завжди знаходив слова підтримки, налаштовував на подальшу роботу. Зараз працюю із Сергієм Долганським.
– У цьому сезоні ви стали основним голкіпером Ворскли. Перехід із юнацького футболу у дорослий дався легко?
– Перші матчі видалися непростими. Було дуже багато нового, належало звикати до Прем'єр-ліги. Звичайно, що рівень чемпіонату дублерів та УПЛ – відрізняється. Крім того, відповідальність зовсім інша. Якщо у матчах U-21 немає такої уваги, то на рівні дорослого футболу кожна помилка – під мікроскопом. Потрібно звикати до вищих швидкостей, швидше приймати рішення.
Але потім ставало простіше з кожним матчем. Я розумів, що потрібно чекати свого шансу у першій команді, готуватися до цього – як у голкіперській майстерності, так і психологічно. Дякувати Богу, що зумів закріпитися.
– Наскільки важливою є довіра головного тренера у становленні молодого голкіпера?
– Якщо воротар відчуває підтримку наставника, то це помітно у його грі. З'являється впевненість, психологічний комфорт. Навіть якщо ти помилився, продовжуєш спокійно грати, розуміючи, що в тебе є підтримка. А коли голкіпера постійно змінюють, то звичайно, що з'являються певні нерви, які продукують невпевненість.
– Як вам працюється із Юрієм Максимовим?
– Дуже комфортно. Про це у команді говорять всі. Він сам багато пограв, розуміє, що таке клубне життя. Всередині команди дуже хороша атмосфера. Максимов любить і вміє жартувати. Це також багато в чому впливає на мікроклімат і гру. Велику увагу приділяє атмосфері в колективі, постійно спілкується із гравцями.
"Секрет нашого успіху на Кубку світу доволі простий"
– Збірна України виграла чемпіонат світу U-20. Минув рік, що на душі?
– Приємний відтінок залишився. Думаю, що це назавжди. Такі емоції забути неможливо. Але життя йде далі. Потрібно думати про подальші перспективи, намагатися досягти високого рівня і виклику в національну команду.
– Перемога у Польщі – це досягнення чи можливість для розвитку?
– Тут однозначної відповіді немає. Наша збірна увійшла в історію українського футболу, як перша команда, що виграла чемпіонат світу. Але, звичайно, не варто забувати, що це тільки юнацький рівень. Ми отримали величезний досвід і заряд на майбутнє. Тепер маємо працювати над тим, щоб стати сильнішими та грати на вищому рівні.
– Вірили, що можете перемогти?
– Ніхто не зациклювався на перемозі. Ми до фіналу йшли крок за кроком. Було завдання перемагати у кожному матчі. Дякувати Богу, що нам це вдалося. Тренери правильно визначили стратегію протягом турніру. Гравці були сконцентровані на кожному матчі. Секрет успіху нашої команди доволі простий.
– Не було образливо, що жодної хвилини не вдалося зіграти?
– Не може бути ніякої образи ні на кого. Таке футбольне життя. Особливо у воротарів. Хтось повинен грати, а хтось має бути готовим вийти на поле у потрібний момент. Я не ображаюся. У нас такий колектив, що ми були одним цілим.
– При потребі були готовими вийти на поле?
– Звичайно. Інакше який тоді сенс їхати у збірну. Я готувався до кожного матчу.
– Яким тренером став для вас Олександр Петраков?
– З ним добре працювати. Петраков – дуже хороший тренер, у його команді повинна бути дисципліна. Ми виграли чемпіонат світу, він показав свій клас. Довів, що молоді українські гравці можуть перемагати на таких турнірах. Це, власне, і характеризує тренера Петракова.
– Що ви почерпнули у тренера воротарів юнацької збірної – Кернозенка?
– Можу сказати про нього тільки хороше. Любить пожартувати, підколоти. Звичайно, у нього є своє бачення. Допомагав підготуватися до матчу, бути розслабленим, не перегоріти. Це мені потім знадобилося вже у дорослому футболі, в УПЛ.
– Міжнародний досвід допомагає?
– Звичайно. Після міжнародних матчів розумієш, над чим потрібно працювати. Десь слабкі сторони стають більш помітними. Це величезний досвід у психологічному плані, коли ти граєш при заповнених трибунах. Хочеться перебувати у такій атмосфері постійно. Після повернення зі збірної бажання працювати над собою суттєво росте – щоб тебе помітили, щоб була можливість постійно грати на такому рівні.
– Чи надходили вам пропозиції після успіху у Польщі?
– Ні, не було такого. Принаймні я про це нічого не знаю.
– Які плани на майбутнє?
– Час покаже. Я не хочу думати про те, що буде. Потрібно працювати та вдосконалюватися, а далі побачимо.
"Не бачу сенсу обирати між Шовковським і Пятовим"
– Наскільки реально досягти серйозного розвитку в УПЛ?
– Тут все індивідуально. Якщо хочеш рости, все у твоїх руках. Грати на рівні УПЛ в такій команді, як Ворскла, – це можливість для розвитку. Мій футбольний шлях тільки розпочинається, тому кожен матч для мене – шанс взяти щось нове.
– Які перспективи у молодіжній збірній?
– Поки не доїхав туди. Отримав виклик, але настав карантин. Звичайно, хотілося б себе показати і закріпитися у молодіжній збірній України. Мені приємно, що мою роботу помічають.
– Які європейські чемпіонати переглядаєте?
– У цьому плані я всеїдний. Можу дивитися будь-який європейський чемпіонат. У кожному матчі намагаюсь слідкувати за грою воротарів, брати від цього щось нове.
– Хто із колег по ремеслу вам імпонує найбільше?
– Всі по-своєму хороші. Найбільше імпонують Марк-Андре тер Штеген, Як Облак та Мануель Нойєр.
– Шовковський чи Пятов?
– Це легенди українського футболу, тому не бачу сенсу обирати між ними. Кожен із них сильний по-своєму та залишив вагомий слід у футболі.
– Чи комфортно жити у Полтаві?
– Тут кому як. Для мене Полтава – дуже комфортне місто. Тут є все, що потрібно. Вважаю Полтаву одним із найкращих міст для життя в Україні.
– Як проводите вільний час?
– Звичайно, що більша частина мого життя пов’язана з футболом. Мені зараз потрібно максимально концентруватися на грі та підготовці, щоб продовжувати прогресувати. Власне, відпочинок пов'язаний із тим, аби краще відновитися до тренувань та матчів. Якщо є вільна хвилинка, можу поїхати на річку чи в ліс.
– Що можете розповісти про сім'ю?
– Старший брат мешкає і працює за кордоном. Мама та батько – тут, у Полтаві. Зустрічаюся із дівчиною. У моєму житті все добре.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24