Про "Барселону" Гвардьйоли, Віланови і Мартіно.
Це був всього лише факультатив, відвідувати дозволялося за бажанням, але, як часто трапляється, особистість викладача збільшувала бажання у декілька разів. Розмовляли переважно про театр, водоспад викладачевих історій з власного й не тільки досвіду зачаровував точністю визначень та легкістю метафор. Після відвідин одного з київських театрів під час обговорення побаченого зринула фраза, що хтозна чому закарбувалася у пам’яті: «Він короля грає, а черевики нечищені».
Дрібні деталі залишаються непоміченими на масштабному малярському полотні. Дрібні деталі укупі й додають масштабності задуму.
Кілька років «Барселона» не сходила з перших шпальт саме через грандіозність своїх ігрових ідей. Їхнє втілення зачаровувало точністю взаємодії футболістів та легкістю (суто метафоричною) переходу від однієї фази гри до іншої. Колосальна робота на полі ґрунтується на гігантській за обсягом роботі на тренуваннях. Натхненні прискіпливістю й вимогливістю Пепа Гвардьйоли гравці «Барси» радо «списували» цілі стоси «чернеток», щоб потім давати зразки футбольної каліграфії.
Найкращі з них особливо запам’яталися, тому інколи здається, що інакше й не було, що ледь не кожен матч команди Гвардьйоли перетворювався на шедевр.
Достатньо, щоправда, згадати матчі з примітивно-ефективним «Челсі» у 2009-му та 2012-му, поразку від «Інтера» у 2010-му, щоб не перебирати міри. Футбол Гвардьйоли був органічним для єства «Барселони», продовжував традиції інших поколінь гравців і тренерів, але як і у будь-якого іншого стилю у нього були свої вразливі місця.
Фанатичний потяг Пепа до досконалості дозволив сформулювати простий принцип: «Не забувати про ці слабкі місця, робити все, щоб ніхто не міг ними скористатися». Через що одні стверджували, що Гвардьйола занадто часто говорить про «вовка», а інші торочили про «відсутність плану Б», не помічаючи дрібної деталі. У цієї команди тільки план Б і є. План «Барселона». А його різноманітні дрібні деталі лише додають масштабності задуму.
У митців час між створеннями шедеврів вимірюється роками. Досвід творчий поєднується з життєвим й дає можливість плідно працювати над новим романом, картиною, симфонією. Футбольний календар безжально вимагає робити це мінімум раз на тиждень. Команда за цей або коротший проміжок часу має відновитися не лише фізично, а й психологічно, зберегти свіжість сприйняття й бажання творити. Досягнення Гвардьйоли полягало у тому, що упродовж кількох сезонів «Барсі» це часто вдавалося. Парадокс у тому, що невиразні матчі (зокрема виграні), поразки, що є частинами спортивного життя, подавали на тлі досягнень ледь не як ознаки краху усієї системи гри команди. І ще до прощання Пепа з «Барсою» вишукували ознаки подальшого занепаду вже під орудою інших тренерів. Ще тоді почалося залаштункове бурмотіння про «нечищені черевики».
«Барса» Віланови занепала настільки, що пройшла перше коло з однією нічиєю й вісімнадцятьма перемогами. Але бурмотіння посилювалося.
Головний редактор газети Mundo Deportivo Санті Нолья і упродовж минулого сезону, і вже у сезоні поточному неодноразово нагадував читачам, що ця «Барса», з Пепом чи ні, заслуговує на більшу повагу, на більше розуміння, на більшу підтримку, коли суперник виявляється сильнішим. Заслуговує за усе те, що вона подарувала публіці у найкращих своїх матчах, у матчах-шедеврах.
Херардо Мартіно навдивовижу легко, принаймні зовні, пристосувався до цієї напівотруєної атмосфери, що супроводжувала ще роботу Віланови. Хоча його досить швидко почали називати ледь не «руйнівником» стилю команди, аргентинець випромінював на прес-конференціях спокій, а на запитання найбільш уїдливі відповідав з посмішкою й з часом почав додавати іронію. Чого це йому коштувало насправді, знає лише він сам, але поводив себе Мартіно гідно.
У одному з післяматчевих інтерв’ю цього сезону Чаві не менш гідно відреагував на зауваження, що у команди не все виходило: «Los otros tambien juegan» (Інші теж грають).
Простий факт — «Барсу» вивчають, їй намагаються протистояти усіма можливими засобами — інтерв’юери іноді залишають поза увагою. На театральній сцені ніхто не йде у підкат, а зал не влаштовує колективний пресинг. На театральній сцені нечищені черевики справді є красномовною подробицею. Вишукувати ж щось подібне у спорті, де суперник передбачений самою суттю змагання, й від його дій багато що залежить — не зовсім доречно. Особливо якщо йдеться про команду, що виграє неймовірний відсоток своїх поєдинків. Може, це теж впливає.
Коли поразка перериває монотонність перемог, хтось обов’язково заволає про кризу, занепад. Просто тому, що поразка, а іноді навіть і нічия, перетворилися на незвичне, аномальне явище. «Барса» Кройффа виграла чотири поспіль титули, програвши 24 матчі за 4 чемпіонати, й ще 30 зігравши внічию. Лише у першому сезоні Гвардьйоли у «Барси» були спільномірні показники (6 нічиїх, 5 поразок). Потім, у чемпіонських сезонах, — 6/1, 6/2, а у Віланови — 4/2.
І у «Барси» Гвардьйоли, і у «Барси» Віланови, і у «Барси» Мартіно були погані матчі. Пошук причин цих невдач інколи й справді набував украй гротескних форм. І це більш-менш зрозуміло, коли «аналізувати» починають мадридські газети. Але й у самій Барселоні не завжди вдавалося уникнути істеричних ноток.
Те, як виглядала команда в обох матчах з «МанСіті», разливий контраст з поразками у Сан-Себастьяні та Вальядоліді, наштовхує на одне припущення. Останнім часом «Барсі» нелегко давалися перші матчі однієї восьмої ЛЧ: нічиї («Ліон», 2009, «Штуттгарт», 2010), поразки («Арсенал», 2011, «Мілан», 2013). Лише «Байєр» вдалося обіграти два роки тому. У всіх випадках «Барселона» все одно проходила далі, але зараз, коли суперником був «МанСіті», можливо, саме на підготовку до цих матчів зробив акцент тренерський штаб. Команда відчутно додавала напередодні виїзної гри (другий тайм у Севільї, кубковий поєдинок у Сан-Себастьяні, матч з «Райо») й вже після неї поступилася у двох турах з трьох. Ніхто, зрозуміло, ці поразки не передбачав, але цей неприємний досвід може знадобитися Мартіно у плануванні вирішальних тижнів сезону.
У одному з романів циклу A Dance to the Music of Time Ентоні Пауелла герої говорять про Казанову. Один дивується, чого це Казанову вважають найкращим коханцем в історії лише тому, що у нього було багато жінок. Більшості чоловіків, мовляв, таке б набридло б до смерті.
На це відповідають, що велич Казанови якраз і полягає у тому, що йому не набридло.
Цілком може бути, що Гвардьйола відчув, що декому з його гравців починає набридати й тому пішов з «Барселони». Серйозна конкуренція у чемпіонаті Німеччини безумовно не дає його теперішній команді розслабитися.
Минулого року на власні очі вдалося побачити, як тоді майбутня команда Пепа обіграла у ЛЧ колишню. Враження річної давнини можна повторити зараз.
У житті «Барси» буде ще багато «криз», «провалів» та «циклів, що закінчилися». Але на «Камп Ноу» добре знають, що будь-яка команда «помирає» після кожного матчу. І має щоразу відроджуватися, аби бути собою.