"Вовків боятися – у ліс не ходити", – полюбляє повторювати творець чемпіонської збірної України U-20. "Футбол 24" зібрав ще чимало крилатих висловів, які стали фундаментом успішної кар’єри Олександра Петракова. Рівно рік тому він виграв Мундіаль.
У житті є чорні та білі смуги.
Скажемо так – ми трішки вміємо грати у футбол.
Для нашої небагатої країни вихід на чемпіонат світу – це вже успіх.
Ми зроблені не з паперу, тому не зіпсуємося через те, що у Польщі другий день ідуть дощі. Ми звикли до таких умов.
Безхарактерних футболістів я не розумію. У нас завжди була чудова функціональна готовність і, звичайно, тактичний вишкіл. Також самовіддача повинна бути позамежною. Якщо все це є, то ми маємо мікрошанс.
Футболістами стають саме в таких іграх, коли через "не можу" доводиться боротися. Незважаючи на судоми, мої гравці бігли вперед. Я пишаюся ними.
Ротація має бути. Без неї неможливо витягнути такий турнір.
Тренер спокійно змінює футболістів, проводить ротацію. Я про таке можу тільки мріяти. Французькі футболісти атлетичні, їхня швидкість – позамежна. Якщо засікти з секундоміром, то у нас, напевно, тільки один Супряга зуміє потрапити в десятку найшвидших.
У кожного тренера є свої правила. Зараз стало модно запрошувати різних фахівців, брати певні вправи – трохи Франції, трохи Іспанії, Англії, Голландії. Усього потрохи. Виходить якийсь вінегрет, а свої сильні якості, в результаті, не використовуємо.
Знаєте, буває: "Ось чому Петраков не вийшов і не почав з перших хвилин Англію, Францію пресингувати, накривати, бити по воротах. Хто вони такі?". Я не розумію цього.
Ми невдало грали у стартові хвилини проти Катару? Якщо вам не подобається, давайте ми просто поїдемо з чемпіонату світу.
Італія грає по-чемпіонськи? То, може, нам взагалі не виходити на цю гру?
Добре, що є справедливість, і суддя прийняв логічне й правильне рішення. Я вже думав, що ми не витримаємо в додатковий час, адже грали вдесятьох, замін не було… Але, як то кажуть, Бог нам допоміг.
Є гарне прислів'я: "Вовків боятися – у ліс не ходити".
Футбол – це гра, це тактична розстановка. А шапками закидати – це вже не футбол. Знаєте, як буває: "Програли 0:3. Але так возили: вісім штанг, вісім перекладин. А у них три моменти – три голи". От і все.
Спасибі журналістам за критику в перших матчах. Поливали нас нормально, а потім дивлюся – охолонули, мовчать. Ну, думаю, треба вигравати чемпіонат світу, щоб похвалили. Ось тепер будете хвалити. Але я хлопцям сказав, що це швидко мине. Через два тижні накинуться.
Хлопці зрозуміли, що потрібно робити, в чому себе обмежувати і до чого йти. Вони створили диво, скидаю капелюха.
Ця мить перемоги, знаєте, до неї йдеш все життя, а вона пролітає за одну секунду і вже розумієш, завтра інший день, все залишилося там, позаду. Треба вже йти вперед.
Я завжди казав, що ми сильні командою. У нас єдина дружня сім’я.
Ми стали один одному як рідні, і дуже шкода, що завтра нам доведеться розлучитися. А як складеться їхня доля — залежить виключно від них.
Розуміння того, що ми зробили, прийде пізніше.
Тренери довго не живуть, і успішні – теж.
"Я – українець до мозку кісток". Правила життя Мирона Маркевича