Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із румунським форвардом Шахтаря початку 2000-х. Маріан Саву досі відчуває осад від ставлення до себе в українській команді.
Маріан Саву їхав у Донецьк в статусі найкращого бомбардира румунського чемпіонату. Нападник скромного Націонала обійшов у снайперських перегонах Андріана Муту, який по ходу сезону вирушив у міланський Інтер.
У новачка "гірників" все пішло шкереберть з самого старту – у Шахтарі Саву відверто провалився. Тренер, партнери, обставини – здавалося, все було проти нього. Незважаючи на гіркий досвід, один з перших легіонерів донеччан з позитивом згадує свій шлях в Україні. А також намагається пояснити, чому не зумів підкорити донецьку вершину.
"Я знову обрав би Шахтар"
– Що ви передусім пам’ятаєте про Україну?
– Якщо чесно, то головний мій спогад не зовсім футбольний. Мене вразив ваш дуже смачний суп, який називається солянкою. Традиційно приємні емоції, пов’язані з певним місцем викликає дружба. Це слово має глибокий зміст, тому я не можу сказати, що у мене в Україні залишилися друзі.
– Легіонери часто згадують особливі історії про український побут чи повсякденне життя. Пригадайте річ, яка вас найбільше здивувала.
– Незважаючи на те, що Донецьк є типовим індустріальним містом, я був надзвичайно вражений рівнем тренувальної бази Шахтаря. Клуб вже на той час мав неймовірні умови, просто космічні.
– Ви грали у кількох іноземних чемпіонатах. Українська ліга була найсильнішою серед них?
– Безперечно. Ваш чемпіонат випереджав угорський та кіпрський елітні дивізіони, де я виступав згодом. Проте погодьтеся, що в цьому немає нічого надзвичайного. В український футбол інвестували більші гроші, що природно дозволяло розраховувати на такий результат.
– Після чудового сезону в Румунії з 20 забитими голами у складі середняка чемпіонату, бухарестського Націонала, ви їдете в Україну. Чому ваш вибір припав саме на Шахтар?
– Якщо відверто, то я мав два реальні варіанти для продовження кар’єри. Крім Шахтаря, існував предметний інтерес із Португалії. Я вибрав Шахтар через значущість цього клубу та можливості, які мали донеччани. Розцінював цей трансфер, як нагоду стати кращим гравцем і надалі розвиватися.
– У підсумку, не все склалося гладко.
– Чи змінив би я свій вибір, якщо б у мене була нагода ще раз прожити це? Ні, я знову обрав би Шахтар.
"В епоху Луческу я проявив би себе краще"
– Ваш земляк Космін Беркеуан розповідав: "У Шахтарі працював класний менеджмент. Я бачив перспективу і дивився в майбутнє. І я не помилився. Гроші приходять і йдуть, це не було головним, коли я приймав рішення про перехід в Шахтар".
– У мене схоже бачення розвитку кар’єри. Гроші ніколи не впливали на мої рішення як спортсмена. Я вибрав Шахтар, бо клуб стабільно виходив у єврокубки і я автоматично отримав нагоду спробувати себе у міжнародних турнірах. Це неоціненний досвід.
– Перший легіонер Шахтаря Маріан Аліуце потрапив у Донецьк начебто випадково. Його агент Аркадій Запорожану розповідав, як він брав інтерв’ю у футболіста і після цієї розмови вони вирішили разом поїхати в Україну. Яка історія вашого трансферу?
– Пам’ятаю, як скаут три чи чотири рази зустрічався зі мною, перш ніж Шахтар зробив пропозицію наприкінці сезону. Після цього я поїхав у Донецьк і відвідав стадіон та тренувальну базу. Від першої пропозиції я відмовився, та через два дні представники донецького клубу приїхали до мене в Румунію з новою пропозицією. Я якраз збирався вирушити зі збірною Румунії на турнір до Сполучених Штатів – саме тоді ми вдарили по руках і підписали контракт.
– За словами Аліуце, його перше питання було доволі дивним – чи є у Донецьку McDonald's. Пригадуєте, що запитали ви?
– Моє перше запитання було більш практичним. Я поцікавився, чи є в донецькому клубі мобільні телефони. Просто в Румунії їх було по-справжньому важко знайти, вони вважалися справжньою рідкістю. Я хотів підтримувати контакт з родиною, тому для мене телефон був незамінним атрибутом.
– Клуб виконав вашу умову?
– Так, жодних проблем. Більше того, Шахтар допомагав мені абсолютно з усім, чого я потребував. Там все організовано на найвищому рівні. Загалом це був чудовий період. Пригадую, як усі мешканці міста раділи, коли ми пройшли кваліфікацію в груповому етапі Ліги чемпіонів. Мені дуже сумно, що в Донецьку зараз немає миру. Прикро, що таке красиве місто знищили через політичні інтереси.
– Ви стали частиною "гірників" до того, як команду очолив Мірча Луческу, а в Донецьк вирушили ваші земляки Флоря, Стойкан, Маріка і Рац. У протилежному випадку ваша доля могла скластися по-іншому?
– На той момент Шахтар очолював Віктор Прокопенко. Як на мене, це важливий тренер для України. Втім я знав, що він не той, хто хотів бачити мене в команді. Я усвідомлював, що Прокопенко вимагає у своїх гравців, але було зрозуміло, що тренер не розглядав мене, як частину свого плану.
Впевнений, що в епоху Мірчі Луческу я проявив би себе значно краще. Усі бачили, що містер Луческу зробив із Шахтарем. Він реально допомагав усім румунським гравцям і зробив для них надзвичайно багато.
"Тимощук був поганим гравцем – "нульовий характер"
– Те, про що ви кажете, впливало на адаптацію в колективі?
– Звичайно, я спілкувався з партнерами, та це було дуже складно. Усі вони розмовляли російською і ніхто не володів англійською мовою. Пощастило, що Аліуце знав російську і суттєво допомагав мені.
– Ви мали, як мінімум, двох сильних конкурентів: Ателькіна та Воробея.
– Мене не лякала конкуренція, це не було складно. Я все одно знав, що є сильнішим гравцем.
– Стиль "гірників" на початку нового тисячоліття визначала потужна середня лінія: Зубов, Орбу, Кривенцов, Бахарєв, Тимощук. Як форвард, ви відчували підтримку від них?
– Орбу та Кривенцов не так вже й багато грали. Щодо інших гравців, то складалося враження, ніби вони уникали мене і не хотіли пасувати мені. Дивно, адже я завжди перебував у хорошій позиції. Відтак, я повинен був вдвічі більше працювати, щоб знаходити гольові нагоди. Це створює неабиякий дискомфорт.
– Якось в інтерв’ю румунській пресі ви сказали, що Тимощук був поганим гравцем і додали: "Нульовий характер". Ви згадували, що деякі гравці заздрили вашій зарплатні, а Тимощук взагалі намагався вас навмисно травмувати.
– Все так і було, не відмовляюся від сказаного раніше. Тимощук завжди намагався травмувати мене на тренуванні. Щось схоже трапилося перед поєдинком проти Сельти. Того ранку на тренуванні Сергій Попов доволі жорстко і сильно наступив мені на ногу і пошкодив сухожилля. Не варто особливо гадати – очевидно, що він збирався навмисно вдарити мене.
– Ви не хотіли поговорити з ними?
– Ні. Про що говорити? Вони не збиралися розмовляти зі мною на цю тему.
– Футболісти Шахтаря згадують, наскільки важливу роль для команди відігравав президент клубу. Ви часто бачилися з Рінатом Ахметовим?
– Я зустрічався з паном Ахметовим майже кожного дня, коли він відвідував тренувальну базу. Мені запам’яталася його увага і підтримка команди. Також пригадую його броньований Мерседес. На той момент це була найкраща машина, яку я коли-небудь бачив. Навіть задумувався над тим, щоб придбати її. Якось президент дав мені ключі і жартома запропонував віддати автомобіль безкоштовно.
"Після трьох голів у ворота Сталі мені не давали шансів"
– Осінь 2000-го для вболівальників Шахтаря назавжди запам’яталася завдяки неймовірним матчам проти Арсенала і Лаціо. Ви їхали у Донецьк за єврокубковим досвідом, втім на поле вийшли тільки у переможному двобої з лондонцями.
– Проти команди Арсена Венгера я зіграв кілька хвилин, але таке не забувається – ми перемогли 3:0 і це завжди неймовірні спогади. Лаціо? Особливо показовим був матч, коли перший тайм Шахтар виграв 1:0, а по перерві пропустив п’ять разів. Думаю, ми занадто розслабилися. Можливо, подумали, що справу зроблено. За таке у Лізі чемпіонів карають миттєво.
– Через місяць Шахтар програв Сельті за сумою двох матчів у Кубку УЄФА. Справедливо?
– Я виходив на поле в обох поєдинках. Скажу відверто – іспанці були кращими за нас. Сельта заслуговувала на прохід далі.
Саву – четвертий ліворуч у нижньому ряді
– Проти київського Динамо за "гірників" ви так і не зіграли. Однак напругу протистояння, що тільки набирало вагу, змогли відчути?
– Нереально не перейнятися цим. Раніше я брав участь у Вічному дербі в Румунії, коли виступав за бухарестське Динамо. Наші битви зі Стяуа можна порівняти з протистоянням Шахтаря і Динамо. Це завжди гаряче і незабутньо.
– Найбільш яскравий епізод вашої української кар’єри – хет-трик у ворота алчевської Сталі. Який секрет такої результативності, якщо врахувати, що жодній іншій команді в Україні ви не забивали?
– Секрет простий – це моя екстра-мотивація. Я хотів довести усім, що заслуговую на місце у стартовому складі. Чи відчував я певний тиск через відсутність голів? Ні, такого не було. Я знав, на що здатний. На жаль, після цих трьох голів у ворота Сталі мені більше не давали шансів.
– Давайте підсумуємо. Чому ви все-таки не закріпилися у Шахтарі?
– Мені ніхто не допомагав інтегруватися в команду. Інтеграція – це найважливіша частина, коли ви змінюєте середовище. Ключова причина саме у цьому.
– У 2001-му Шахтар ви змінюєте на іншу донецьку команду – Металург. Проте той період видався ще гіршим – ви майже не виходили на поле і взагалі не забивали.
– Переходити у Металург я не хотів. Так між собою вирішили клуби. Металург орендував мене на кілька місяців, а після цього я очікував на повернення в Шахтар. Не все склалося так, як я хотів. Врешті-решт я повернувся в Румунію, а звідти вирушив на Кіпр та в Угорщину.
– Зараз продовжуєте працювати у футбольній сфері?
– Так, займаюся діяльністю футбольного агента. Інколи отримую запрошення від румунських телеканалів і виступаю у якості експерта.
– Мрієте про те, що одного дня клієнт вашого агентства стане гравцем Шахтаря?
– Якщо це трапиться, я буду дуже щасливим.