"Іспанський тренер поставив Суркісам єдину умову": він привозив у Динамо топового наставника, а в Шахтар – Брандау
Інтерв'ю Максима Розенка із Геннадієм Перепаденком. Екс-хавбек запорізького Металурга, Чорноморця та московського Спартака освоївся в агентському бізнесі і навіть управляв футбольними клубами.
Свою ігрову кар'єру Геннадій Перепаденко починав у запорізькому Металурзі, потім були одеські СКА і Чорноморець, московський Спартак. У 1990 році Перепаденко зіграв 3 матчі за збірну СРСР. Далі – Ізраїль і іспанський Бадахос, в якому півзахисник і завершив активну кар'єру в 1995 році.
Уродженець Запоріжжя залишився жити в Іспанії і спробував інтегруватися у футбольний бізнес. Був причетний до купівлі швейцарського Віля, чеської Опави, бразильського Юніан Барберенсе, працював спортивним директором молдавської Зорі Бєльці і адміністратором іспанського ФК Марбелья.
У відвертій розмові з Максимом Розенком Геннадій Перепаденко розповів, як допомагав у трансфері Брандау в Шахтар, за що на нього розгнівався Рінат Ахметов і чому в 2005 році Хав'єр Клементе не очолив київське Динамо.
І бармен, і офіціант
– Пане Геннадію, як справи в Іспанії?
– Країна потроху відновлюється після пандемії. Тільки я зараз не в Іспанії, а в Україні. У Запоріжжі – в батьків. Потрібно було зробити планову операцію на нозі. Гомілкостопи болять – наслідок великого футболу. Не встиг долікуватися. Якийсь час ще буду тут.
– Дружина і діти – в Іспанії?
– Не всі. Донька працює у Мадриді в іспанському філіалі американської компанії Universal Pictures менеджером з продажу. Продає права на фільми. Дружина займається невеликим сімейним рестораном. Синові 31 рік, він живе у Лондоні. Дмитро – віце-президент британського банку J.P. Morgan.
– Правда, що ви там працювали офіціантом?
– Правильніше сказати, допомагав дружині. І офіціантом, і барменом, і менеджером. Коли Олександр Грінберг продав ФК Марбелья, нові власники прийшли зі своєю командою. У клубі в мене були розширені повноваження – окрім адміністраторських функцій відповідав за селекційну роботу, був радником Грінберга.
Пропозицій із футбольного бізнесу не було, довелося перемикатися на ресторанний бізнес. У нас сімейний ресторан в містечку на березі моря між Марбельєю та Малагою. Працювали з дружиною удвох. Це, до речі, типовий випадок і для іспанських футболістів. Після завершення кар'єри вони часто відкривають власні ресторани і працюють в них.
– Чим займається ваш брат Сергій, який свого часу грав за запорізьке Торпедо, московські Спартак і Локомотив?
– Живе під Барселоною, працює у сфері нерухомості. Він, як і я, давно оформив собі іспанське громадянство. Я отримав іспанський паспорт у 2005 році.
Ахметов
– Ви брали участь у переході Брандау в Шахтар. Він став першим бразильцем у Донецьку. Спілкувалися безпосередньо з Ахметовим?
– Так, нас познайомив Віктор Прокопенко, під керівництвом якого грав у Чорноморці. "Гірники" потребували підсилення. Поставили завдання знайти захисника, опорного півзахисника і нападника. У мене були хороші зв'язки з Бразилією. Так у Шахтаря з'явився Брандау.
– Скільки Шахтар виплатив за трансфер бразильця?
– 2 мільйони доларів.
– Ви заробили традиційні агентські 10 відсотків на цьому трансфері?
– Набагато менше. Я ж не один займався оформленням трансферу. Комісію поділили на всіх.
– Кого порекомендували із захисників?
– Даміана Родрігеса з уругвайського Насьональ. Даміан народився у Бразилії, але потім його батьки переїхали в Уругвай. На той момент викликався в збірну Уругваю. Його двічі дивилися селекціонери Шахтаря. Трансфер схвалили. "Гірники" заплатили за Родрігеса 1,5 мільйона доларів.
На жаль, цей трансфер себе не виправдав. Даміан відіграв тільки 8 матчів і через півроку повернувся до Латинської Америки. Перейшов у мексиканський Дорадос де Сіналоа. У Шахтарі сказали, що йому не вистачає швидкості.
– Це по Родрігесу вам дзвонив Ахметов і наполегливо рекомендував повернути гроші за його трансфер?
– Так. Я пояснював, що виступав виключно посередником. Моя справа – рекомендувати гравця. Але час був трохи інший, ніж зараз. Після дзвінка президента Шахтаря почувався незатишно. Хто ж знав, що так обернеться?
– З опорним півзахисником теж не склалося?
– Запропонували Маркоса Сенну, який, як і Брандау, виступав за бразильський Сан-Каетано. Спочатку південноамериканці за нього виставили 1,5 мільйона доларів. Через кілька тижнів Шахтар готовий був викуповувати трансфер. Але команда успішно виступала в Кубку Лібертадорес. Дійшла у тому сезоні до фіналу турніру, де лише в серії пенальті поступилася парагвайській Олімпії.
Ціна трансферу зросла до 2 мільйонів. Рінат Леонідович цього не зрозумів. У підсумку через місяць Маркоса за 2,8 мільйона доларів придбав Вільяреал. За цей клуб Сенна відіграв 11 сезонів, виступав за збірну Іспанії, у складі якої виграв Євро-2008. Став першим бразильцем – чемпіоном Європи.
– Після цих історій Ахметов вже не пропонував вам знайти когось для підсилення Шахтаря?
– Рінат Леонідович дзвонив перед тим, як "гірників" очолив Шустер. Бернд у попередньому сезоні працював з іспанським Хересом. Президента Шахтаря цікавили його професійні та людські якості. Сказав, що за людськими до німця є питання. У Донецьку Бернд не затримався. А коли прийшов Луческу, з трансферами йому став допомагати Аркадій Запорожану. Більше нікого в це коло Мірча не впускав.
Клементе і Суркіси
– Також ви співпрацювали з київським Динамо. Бразилець Лієдсон дійсно відмовився підписувати контракт в останній момент?
– Так, прямо в кабінеті у Суркіса. Все вже було погоджено. Трансферна вартість Лієдсона становила 2 мільйони доларів. Він пройшов медогляд і погодив умови особистого контракту. Але вже на самому підписанні сказав, що повертається у Лісабон. Встав і пішов. Мовляв, перехід позбавить його шансів виступати за збірну Бразилії. Сподівався, що успішна гра за лісабонський Спортінг дозволить йому потрапити на олівець тренерів національної команди.
Я здивувався витримці президента Динамо – він спокійно сприйняв демарш гравця. Для мене це було уроком. Лієдсон потім за збірну виступав. Правда, не Бразилії, а Португалії. Оформив собі португальський паспорт.
– Хав'єр Клементе у 2005 році міг стати тренером Динамо?
– Так. У керівництва Динамо вже з'явилися думки щодо запрошення іноземного тренера. Клементе на той момент два роки перебував у творчій відпустці. Останнім місцем роботи був Еспаньйол. Я зв'язався з Хав'єром. Пропозиція його зацікавила. Перша зустріч відбулася в Монако. Потім брати Суркіси запросили його до Києва – подивитися базу в Кончі-Заспі, футбольну школу на Нивках. З'їздили на матч із Ворсклою в Полтаву.
Клементе поставив єдину умову – щоб не втручалися в тренерську роботу і селекцію. Вважаю, для українського клубу це був цікавий варіант. Хав'єр двічі вигравав чемпіонат Іспанії з Атлетіком Більбао, де традиційна ставка на місцевих вихованців – басків. Вважалося, що він дуже хороший у вихованні молодих гравців.
– Чому ж сторони не домовилися?
– Думаю, що Суркіс не ризикнув довірити команду іноземному тренеру. 15 років тому це вважалося революційним кроком. Клементе було цікаво спробувати себе в новому проекті. Але в підсумку Хав'єр повернувся в Атлетік Більбао.
– Ще якимось українським командам ви допомагали з придбанням гравців?
– У 2002 році запорізькому Металургу належало дебютувати в Кубку УЄФА. Попросили допомогти з підсиленням. Бюджети на придбання були скромні. Але гравців ми знайшли. У Запоріжжі з'явилися хорват боснійського походження – захисник Томіслав Вішевіч, його колега по амплуа – хорват Маріо Додіч і сербський півзахисник Урош Мілосавлевіч.
– У грудні 2006 року ви прилітали до Києва в новому статусі.
– Це теж був цікавий досвід. Реал грав із Динамо в рамках групового турніру Ліги чемпіонів. Клуб запросив мене на виїзний матч у столицю України як офіційного перекладача. Працював на передматчевій і післяматчевій прес-конференціях. Журналістам мій переклад сподобався.
Віль
– Історія з придбанням групою українських інвесторів швейцарського Віля в 2003 році досі не розкрита. Там багато незрозумілого. Спробуємо прояснити цю історію?
– Вона почалася з придбання чеської Опави. Мене запросили в клуб спортивним директором. Вийшли в елітний дивізіон. Була бізнес-ідея. Вирощувати молодих футболістів, обкатувати їх і заробляти на трансферах. Я запропонував розширити проект завдяки іншим командам. У Швейцарії придбали Віль.
Герої 90-х. Валентин Полтавець
Президентом клубу з моєї ініціативи став Ігор Бєланов, тренером Олександр Заваров, тренером воротарів Юрій Роменський, з гравців запросили Валентина Полтавця. У 2004 році Віль виграв Кубок Швейцарії. У Бразилії партнери придбали клуб Юніан Барберенсе. Там повинні були акумулювати молодих талантів і потім вже відправляти їх у Європу.
– Чому ж із цим проектом так швидко і безславно закінчили?
– Допустили помилку в оформленні юридичних документів Віля. Швейцарці використовували це як зачіпку, щоб позбутися нас. Після цього довелося згортати свою діяльність в Чехії і Бразилії. Тому що зруйнувався ланцюжок.
– Правильно розумію, що ви були тільки номінальним власником клубів і гроші були не ваші?
– Правильно.
– Хто ці таємничі українські інвестори?
– Спочатку була домовленість не розкривати їхніх імен. Не бачу сенсу це робити навіть 17 років по тому. Вони були пов’язані з власниками полтавської Ворскли. Не теперішніми.
– Чим далі збираєтеся займатись?
– Все залежатиме від пропозицій. У мене було багато бізнес-проектів. У свій час із партнерами розробляли проект очисних споруд. Думали виготовляти виробничі фільтри, які встановлюють на великих підприємствах на кшталт Запоріжсталі. Із виробництвом у Запоріжжі. Були домовленості з європейськими інвестиційними фондами. Ми не вгадали тільки з часом.
Поки розробляли проект, грянув 2008 рік. Світова фінансова криза. Інвестори не наважилися в такий момент вкладати гроші. Проект довелося закрити. Зате набув досвіду. Зараз можна подумати і про повернення у футбол. Яка це буде країна – не так важливо. Для мене тут все просто. Вважаю, що потрібно жити там, де ти затребуваний.
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24
