Перший і поки єдиний американський тренер в українському футболі Денніс Люкенс спробував виправдати боягузливу позицію Анатолія Тимощука.
– У вас є фото з Анатолієм Тимощуком. Де ви його зробили?
– Я з ним отримував тренерську ліцензію UEFA Pro, там ми і сфотографувались.
– Як ви ставитесь до того, що після початку повномасштабного вторгнення він залишився працювати у Росії?
– Ну, це інша ситуація, оскільки Тимощук і до війни був у Росії, грав за Зеніт. У нього російська дружина і російські діти. Відносини між Росією та Україною були хорошими до війни. Війна застала його там. Що він мав робити? Вийти на вулицю і протестувати проти Путіна? Його б одразу заарештували і посадили до в'язниці.
Наскільки я розумію, Тимощук вже виїхав з Росії і живе в іншій країні.
Ми з ним товаришуємо, але не близько. Я спілкувався з ним кілька днів тому. Він опинився в дуже складній ситуації. Я бажаю йому тільки добра. Він втратив все в Україні, репутацію та свої регалії, і, як я розумію, залишив все в Росії.
Я не хотів би опинитись на його місці. Він казав мені, що він українець і любить Україну.
Я навіть намагався допомогти виїхати йому з сім’єю до Ірландії. Він сказав мені, що хоче виїхати з Росії. Він застряг в РФ ще до війни і не міг висловитися через страх бути заарештованим і засудженим до 15 років ув'язнення.
– Чому він зараз публічно не засуджує війну і не перепрошує українців за свою помилку? Ярослав Ракицький також грав за Зеніт, але 24 лютого покинув Росію і засудив агресію. Тимощук цього не зробив. Тому ми, українці, не розуміємо його позицію і не можемо пробачити.
– Я не можу читати думки Тимощука. Я не можу назвати його близьким другом, бо ніколи не сидів і не пив з ним навіть кави. Чи був він неправий, що залишився в Росії? Так, однозначно.
Він попросив мене допомогти йому з сім’єю виїхати до Ірландії, і я подумав, що він хоче організувати прес-конференцію, на якій засудить війну і очистить своє ім'я. Але у підсумку він не приїхав.
Будь ласка, не перетворюйте наше інтерв'ю на політичні дебати. Можливо, у мене немає української крові, але я люблю Україну, мій син українець.
Я засуджую Росію і всі дії її лідерів. Я засуджую всіх росіян за мовчання.
Я футбольний тренер, який втратив свій будинок, все своє майно, автомобіль і своє прекрасне життя в Україні. Я зараз тримаю на руках свого 9-річного сина, який плаче, сумуючи за своєю країною і всім, що він залишив позаду, – заявив Люкенс в інтерв'ю Українському футболу.
Голодуючі Поволжя-8: список українців, які обрали співпрацю з окупантами – кров і на їхніх руках