Відверте інтерв’ю "Футбол 24" із екс-півзахисником збірної України, а зараз – телевізійним експертом.
Ризикнемо припустити, що Євген Левченко – українець №1 у Голландії. Ставши футболістом "Вітесса" у середині 90-х, Левченко міцно прикипів до Країни тюльпанів, де грав майже 15 років. І навіть закінчення кар’єри не вплинуло на його прописку – Євген залишився, йому тут максимально комфортно. "В Амстердамі на тебе не будуть витріщатися, навіть якщо ти їдеш на велосипеді у самих лише трусах", – усміхається він.
Левченка влаштовує життя на дві країни. "Постійний рух тримає мене в тонусі", – каже в інтерв’ю для "Футбол 24". Розмову ми розпочали із таємничого сюрпризу, який Євгену зробив мер Києва – Віталій Кличко.
"Віталій Кличко дуже радіє за Шевченка"
– Євгене, ви отримали "спонтанний подарунок" від мера Києва Віталія Кличка. Всіх цікавить, що саме?
– Насправді, не так важливо, що там всередині. Ми зустрілися з Віталієм, коли я перебував у Києві. Він сказав мені: "Я чув, що у тебе син народився, і його звуть Кий". Я пояснив: сина, якому вже три місяці, ми назвали на честь одного із засновників Києва. Меру було приємно це почути. Ми сіли, пообідали. Важливо не стільки те, що стало подарунком, як те, що людина не залишилася байдужою. "Як мер Києва, я дуже радий, що відроджується традиція слов’янських імен”, – сказав Кличко. Чому ми з Вікторією зупинилися на цьому імені? Воно – коротке, звучить інтернаціонально і має слов’янське коріння, що для нас важливо.
– Чи спілкувалися із мером про футбол? Якими є знання і вподобання Кличка у цьому виді спорту?
– Мер заклопотаний своїми справами, у нього для мене було небагато часу. Але звичайно, що він слідкує за футболом. Ми зустрілися напередодні матчу з Фінляндією, і я бачив, що Віталій в курсі цієї події, знає про стан справ у нашій збірній. Дуже радіє за Андрія Шевченка. Словом, у футбольній темі Кличко почувається комфортно.
– Ви вже давно знайомі?
– Ми перетиналися й раніше. Віталій і Володимир приїжджали в Голландію. Тому у нас є певний контакт.
– А сильний потиск долоні в легендарного боксера?
– Такий – чоловічий. Мені імпонують чоловіки, які можуть міцно потиснути руку, дивлячись при цьому в очі. Віталій і Володимир роблять це абсолютно по-чоловічому, що є дуже важливим показником для мене.
– Регулярно моніторю ваш Instagram. Днями ви запостили фото із Франком де Буром. У якому стані цей тренер після звільнення з "Інтера"?
– Напевно, ви погано моніторите мій Instagram – це був не Франк, а Рональд де Бур (Усміхається).
– Овва, тут легко помилитися…
– Насправді, я їх дуже легко відрізняю – як Віталія і Володимира Кличків (Сміється). Із Рональдом у мене дуже хороші стосунки. Він, як і я, працює на телебаченні. Ми часто ефіримо спільно. Зустріч відбулася на презентації журналу Esquire. Це щодо Рональда… А Франк тим часом оговтується від перипетій в "Інтері". З мого боку буде некоректно щось розповідати на цю тему. Але зрозуміло, що людина перебуває не в найкращому настрої після настільки короткого перебування в міланському клубі.
– Ви увесь час контактуєте із знаменитостями. Чия персона справила на вас особливе, найсильніше враження?
– Такого немає. Я не поділяю людей на "знаменитостей" і "не знаменитостей". Абсолютно кожен – своєрідний. Так, хтось більш відомий у своїй сфері. Але поділяти людей – не зовсім тактовно. Кожен займається своєю справою. Мені, наприклад, дуже подобається спілкуватись із Вітею Вацком, який у своїй стезі – знаменитість. Чоловік, який знає дуже багато і вміє це правильно передати.
"Хочемо достукатися до головного "чайника" країни"
– Якщо у нас зайшла мова про телеканал "Футбол", то пригадайте, будь ласка, яке перше враження на вас справив Віктор Леоненко?
– Наша перша зустріч була абсолютно нормальною. Ми їхали у машині і розмовляли про футбол. Те, що у нього своє бачення футболу – це всі знають. Хтось погоджується, хтось ні, але Леоненко нікого не залишає байдужим. Для мене це, як каже знаменитий Олег Блохін, no comments.
– Разом із Вацком ви полюбляєте потролити легенду у соцмережах. Цікаво, Віктор Євгенович у курсі?
– Я із задоволенням придбав би Віктору Євгеновичу комп’ютер, щоб він хоча б трішки розвивався у цьому плані і бачив наш тролінг. Бо інакше ми це все робимо марно. Хочеться, щоб головний "чайник" країни оцінив наші жарти. Прагнемо достукатись до нього. Іноді вдається – вичитує десь, або йому приносять замітки. Намагаємося робити це не злісно.
– Ваш динамічний спосіб життя і постійні перельоти між Голландією та Україною не втомлюють?
– Навпаки – мені це дуже подобається. Постійний рух заряджає і тримає в тонусі. Бачу різноманітних людей, різні країни і культури. Ось побував в Одесі на матчі збірної. Розумієш, що поєдинки національної команди потрібно проводити не тільки в Києві, а й в різних частинах нашої країни.
– Свій багатий футбольний досвід ви використовуєте для роботи експертом. Чи була б вам цікавою у майбутньому тренерська або агентська діяльність?
– У мене є тренерська категорія С. Щодо агентської діяльності, то маю певні думки. Є чимало друзів і знайомих із цієї сфери – той же Вадим Шаблій. Я з ним у постійному контакті, він багато про що запитує. Агентську діяльність я для себе не відкидаю. Можу побачити і зрозуміти футболіста – це важливий критерій. До того ж, володію кількома мовами. Поки що працюю лише на телебаченні, але невдовзі, можливо, поєднуватиму дві стезі. Ніколи не кажу "ніколи" (Усміхається).
"Наші футболісти не звикли постійно бути готовими на 100 відсотків"
– Цікава ваша оцінка, як експерта і як футболіста, що більшу частину кар’єри провів у якості легіонера. Чому не вдається заграти Зозулі, Федецькому, Олійнику і навіть Коноплянці? Список при бажанні можна продовжити…
– Тут не варто узагальнювати. У кожного футболіста – своя доля. Почнімо з Дениса Олійника. Він проводив дуже хороші матчі за "Вітесс". Але стабільним гравцем основи у голландському клубі не став. У Німеччині йому потрібен час на адаптацію. Коли цей процес закінчиться, Олійник, на мій погляд, зможе заграти у "Дармштадті". Тим паче, у нього була травма. Відновиться, потренується і, сподіваюся, буде грати.
У Федецького – величезний потенціал бійцівських якостей, але, на жаль, цього не завжди достатньо у Німеччині. Він виходив у невдалих матчах своєї команди. Самотужки витягнути її не міг. Коли команда грає невдало, дуже важко влитися в такий колектив. До того ж тренери у Європі, зазвичай, всі невдачі списують, насамперед, на іноземців. З Федецьким так і вийшло – його прибрали зі складу після 2-3 матчів.
Зозуля… Ми знаємо, яким бійцем є Роман. Він може виконувати величезні обсяги роботи, але в Іспанії йому буде важко – я про це писав у своєму Twitter. Для Зозулі більше б підійшов чемпіонат Німеччини. Нехай не топові клуби, але "Дармштадт", де він міг би боротися, виконувати великий об’єм роботи при менших технічних характеристиках. В Іспанії ж йому непросто через його ігрові якості. Це моя особиста думка.
Кравець виходить і забиває. Це для форварда – найголовніше. Я радий, що Артем робить погоду у збірній. Через це у "Гранаді" на нього повинні звернути ще більшу увагу.
– Як щодо Коноплянки?
– Складна ситуація. Знову ж таки – проходить адаптація. У нього в "Севільї" був непростий період. А Бундесліга – це чемпіонат, не слабший від Прімери. Тут більш силовий футбол. Це першість, в якій постійно потрібно доводити, особливо якщо ти – іноземець. У Жені був момент, коли він забив і доволі непогано грав за "Шальке", це потрібно підтримувати на постійному рівні.
Тішать наші хлопці у Бельгії. Чимало з них доволі непогано виступають. У нас багато хто забув про Діму Чигринського, а він грає у Греції, в далеко не найслабшому чемпіонаті. Після всіх тих травм, які у нього були, він зараз абсолютно на ходу. Я радий був би бачити Чигринського у збірній України, особливо в ті моменти, коли випадає Ракицький. А Чигринський, окрім всього, ще й пас може віддати якісний, тому зарано його списувати з національної команди.
Але якщо брати глобально, то я погоджуся – всі наші хлопці відчувають проблеми закордоном. Насамперед, це менталітет. У нас гравці не звикли постійно бути готовими на 100 відсотків – що на тренуваннях, що у матчах. Далася взнаки відсутність конкуренції упродовж багатьох років – їх постійно ставили в основний склад. Всі наші футболісти зараз не є гравцями основи у своїх нових клубах. Це насторожує і лякає. Але при цьому бачу й позитивну тенденцію: вони ризикують, нехай і вимушено. У чемпіонаті України – повна катастрофа. Тож їдучи закордон, українці набиратимуться нового досвіду і ментальності. У майбутньому це їм принесе багато користі.
– Як справи в Олександра Зінченка? Ви – зовсім поруч.
– У минулому турі Зінченко вперше зіграв за ПСВ в основі – проти "Віллем II". Матч закінчився з рахунком 0:0, що для клубу з Ейндховена є неприпустимим результатом. Тому в наступному матчі Саша може не вийти, або з’явитися тільки на заміну.
– Що відбувається з ПСВ? Команда занадто часто губить очки. Наскільки міцними є тренерські позиції Філіпа Коку?
– Його відставка поки не обговорюється. У нього – карт-бланш, адже цей тренер упродовж кількох років добивається із ПСВ хорошого результату. У новому сезоні виникли кілька факторів, які вибили "Ейндховен" із колії. Найголовніший фактор – форвард Люк де Йонг, який зараз не в формі. Минулого сезону він забив 26 м’ячів, роздавав асисти, боровся. Був реально найкращим. Плюс – грав Марко ван Гінкель. Тепер на його місце прийшли Рамселар і Зінченко. Непостійність і незіграність даються взнаки. У неймовірній формі перебував Гуардадо. Зараз мексиканець дограє і з наступного сезону переїде в Америку, про що казав неодноразово. У всіх лініях ПСВ зазнав змін, а також потерпає від кризи окремих виконавців. І ось – з "Віллем II" зіграли внічию, хоча раніше ці матчі лускали, як горішки.
– Чи консультується у вас Зінченко?
– Контакт є, але в Голландії ми ще не зустрічалися. Бачились, коли Саша приїжджав у збірну, а я працював для каналу "Футбол". Перекинулися кількома словами. Маю надію, що зустрінемося, – я із задоволенням поділюся з ним досвідом, який у мене є. Навіщо наступати на одні й ті ж граблі? Я вже пройшов через це. У мене був складний період адаптації у "Вітессі". Багато чого довелося в собі ламати, перебудовувати і шукати нові шляхи. Тому готовий допомогти Зінченку порадами на тему футбольної і побутової адаптації. Сподіваюся, ПСВ – це не максимум його можливостей, і він, як Андрій Шевченко, прорубає собі вікно в Європу.
"Вислови Рафаїлова свідчать про його обмеженість"
– Сергій Болбат та Артем Федецький, з якими нещодавно спілкувався, відзначають, наскільки були шоковані європейськими стандартами життя. У середині 90-х, коли ви тільки-но приїхали в Голландію, прірва між цивілізаціями була, напевно, ще більшою?
– Справді, коли ти приїжджаєш у 1995-му і в 2015-му – це величезна різниця. Перше, що тоді впадало в очі, це наявність небачених продуктів харчування і дуже якісних автошляхів. Усміхнені люди, їх красивий одяг. Відсутність наших "броньовиків" – маю на увазі джипи. Дороги були рівними і чистими.
Шляхом з амстердамського аеропорту в Арнем я їхав, вчепившись у консоль, і очікував, коли почнуться вибоїни. Ми мчали із швидкістю 130 кілометрів на годину і я готувався до екстреного гальмування. Виявилося, у цьому не було потреби. Плюс – за кермом ввічливі люди, які тобі поступаються. Культура водіння тут на дуже високому рівні. Якщо в Україні паперові процедури тягнулися місяцями, причому, доводилося їх вирішувати через знайомих, даючи гроші, то тут все вирішувалося цивілізованим шляхом.
Але є плюси й у нас. Пригадую, коли "Дніпро" на шляху до фіналу Ліги Європи приїжджав на матч із "Аяксом", я зустрічався із хлопцями і був приємно вражений, наскільки міцним був цей колектив. Коноплянка, Чигринський, Федецький, Зозуля – це був наскільки злагоджений гурт, що вони все робили спільно. І навіть коли їм перестав платити "його величність" пан Коломойський, футболісти грали безкоштовно – на жилах, на патріотизмі, на почуттях. У Голландії, як і в будь-якій іншій європейській країні, нереально собі уявити, щоб команда упродовж року грала без зарплати. Причому, грала справді добре. Ось ці якості я дуже ціную в наших футболістах.
Тут же якщо перед футболістом заборгованість в кілька днів – він одразу йде в суд, і клуб, його президента штрафують по повній програмі. Так і повинно бути, вважаю. Бо те, що відбувалося в Україні з багатьма клубами – це абсолютне беззаконня і потурання цьому беззаконню з боку деяких органів. Зараз ось знову будуть розбірки з "Дніпром". Мені шкода тих хлопців, які не отримали чесно зароблені гроші лише через примху однієї людини. "Металіст", "Металург", "Говерла" – це команди, знищені неправильним менеджментом і безвідповідальністю людей, які стояли біля керма. Найприкріше те, що ці люди знову приходять до влади і беруть на себе клуби. Все йде по другому колу.
Про який футбол ми говоримо? Якщо копнути глибше, у Першу та Другу ліги, де ми всі знаємо, як граються матчі. Так, у нас були шалені гроші, які призвели до європейських успіхів "Шахтаря", "Динамо", "Дніпра". Але це – не структурно. Зараз ці гроші відійшли – і увесь чемпіонат одразу посипався. Все доволі плачевно, на жаль.
– Ключовим фактором для адаптації в чужій країні є вивчення мови. Окей – англійська. Але як ви голландську освоїли? Це достатньо непроста мова…
– Це абсолютно непроста мова. Вона така "гавкаюча" і "хрипуча" (Усміхається). Я приїхав у Голландію з базовими знаннями англійської мови. Вмикав телевізор і цілими днями переглядав їх новини. Було відчуття, що я ніколи не вивчу голландську. Потім освоїв перші слова. Слово за словом, пробуючи і помиляючись, таки заговорив голландською. Пам’ятаю свої перші походи в місцеві магазини. Страшно було з себе вичавити бодай слово. Але це потрібно робити, бо завдяки помилкам ти вчишся.
– Свого часу ви разом із де Зеувом і де Буром взяли участь у фотосесії на підтримку футболістів нетрадиційної орієнтації, які бояться у цьому зізнатися…
– Це було для журналу L'Homo, який друкує різноманітні історії. У мене є знайомі, які нетрадиційної орієнтації. Чи є серед них футболісти? Ні. Вважаю, що абсолютно всі люди – рівні. Не поділяю їх за расовими, сексуальними чи ще якимись категоріями. Тому виступив за таку фотосесію. Хотів цим показати, що ми підтримуємо тих спортсменів, які бояться сказати про свою сексуальну орієнтацію. Вважаю, про це не потрібно кричати на кожному кроці, але й ховатися та боятись цього також не варто.
– Що ви відчули, про що подумали, коли прочитали розповідь пана Рафаїлова про візит у Манчестер?
– Я не знаю Рафаїлова. Але, бачачи такі емоції, вважаю це дивним і плачевним. Безперечно, він має право так думати. Всі люди – рівні перед Богом та поміж собою, а такі вислови, як у пана Рафаїлова, свідчать про обмеженість цього чоловіка. Мені щиро шкода, що він досі перебуває у середньовіччі. Далі – без коментарів.
– На пострадянському просторі "немає" гомосексуалізму, зате є договірняки, алкоголізм і, як виявилося, ще й кокаїн. Я вас хочу запитати про Романа Єрьоменка. Що ви думаєте з приводу його дискваліфікації?
– Те, що Єрьоменко вживав кокаїн, я знав деякий час, але про це, звісно, не хотілося розповідати. Знайомий із його братом – Олексієм, з яким грав у "Сатурні". Перед тим, як я пішов з команди, в нього виникли проблеми з дисципліною, режимом. А от про Романа були тільки позитивні відгуки. Він більш зібраний, дисциплінований. Коли мені це все розповіли – трішки раніше, ніж з’явилися резонансні публікації – я не повірив.
Не знаю, з якою метою це вживалося. Є безліч різноманітних версій. Кокаїн надає впевненості в собі – це одна з причин. Але також кажуть, що наркотик вживається після алкогольних запоїв, як енергетик – щоб нормально тренуватися і грати. Так чи інакше – це абсолютно неприйнятно. Покарання Єрьоменка – правильне. Це має стати прикладом для всіх футболістів, які використовують заборонені препарати. Сподіваюся, що в українському футболі таких речей немає. Хоча й не можу це відкидати.
"Стиль українських футболістів – моветон, дурість, несмак"
– Ви сперечаєтеся, коли вас називають хіпстером. Чому?
– (Усміхається) Це дивне формулювання, тому що я – не хіпстер. У мене немає хіпстерських манер. Можливо, є певний одяг, який може нагадувати хіпстерський. Більшою мірою відношу себе до міксу джентльмена, метросексуала і хіпстера. А я – не абсолютний хіпстер.
– Ваш найсміливіший, найоригінальніший лук?
– Важко сказати, потрібно передивитися Instagram. Я дуже люблю одяг, спокійний у плані кольору. Раніше мав крикливі речі, які виділяли мене з натовпу – рожеві, помаранчеві, салатові черевики, які я міг взути до чорного костюма. Зараз у цьому плані став більш урівноваженим. Знайшов свою кольорову гаму – і нею на даний момент дуже задоволений. Вона демонструє душевний спокій. Тому у гардеробі здебільшого чорні, сірі, темно-зелені, коричневі кольори. Тобто, ніякого випендрьожу (Усміхається).
На мій погляд, люди повинні експериментувати. У кожного має бути свій шлях. Я його пройшов, одягаючи шорти з піджаками, різні головні убори… Це чудово, коли люди не бояться. Це свідчить про силу їх духу. Знайти себе – головна ціль в цьому житті.
– Погодитеся, що в Європі дещо простіше експериментувати, ніж у нас?
– Насправді, це стереотипи. Коли приїжджаю у Київ, то бачу багато молоді, яка ходить у цікавому одязі. Звичайно, в Амстердамі простіше, бо на тебе не будуть витріщатися, навіть якщо ти вийдеш у… Згадався мені такий випадок… У вересні я зустрів чоловіка, який їхав на велосипеді в самих лише трусах. Звичайнісіньких трусах, уявляєте? Проїхався, сів, випив кави і поїхав собі далі. В Україні це було б великим шоком, а тут – нормально. Коли у нас з’явиться внутрішня свобода – всі кордони зникнуть.
– Як ви оціните стиль українських футболістів? Хто з них – №1?
– Якщо брати глобально, то стиль українських футболістів не дуже відрізняється від стилю голландських футболістів. На жаль, він не змінюється. Домінують дорогі марки. Наші футболісти чомусь дуже люблять Louis Vuitton, не знаючи історії бренду, подробиць того, як він створювався, розвивався. Це доволі заїжджена марка. Люди її таскають, не знаючи про неї нічого. Це моветон, дурість, несмак.
Більшість наших футболістів, на жаль, мало експериментує із менш відомими дизайнерами, які нічим не гірші від розкручених марок. Словом, гравці не звикли заморочуватися. Стиль і мода – різні поняття. Стиль – це експерименти, пошук себе. Це речі, не обов’язково дорогі, які роблять тебе індивідуальним. Найстильніший у нас – це Діма Чигринський. Тут без варіантів. У нього неймовірний смак в одязі, музиці, парфумерії. Чигринський – еталон, у якого варто повчитися багатьом футболістам.
– Раніше ви писали вірші. Чи пишеться зараз?
– На жаль – ні (Усміхається). Але іноді собі римую в голові. У вільний час займаюся сином. А написане припадає пилюкою у шухляді. Я вже вагався, чи не покласти це на музику. Іноді граю на гітарі, тому час від часу проскакують такі шалені думки.
– Ви об’їздили десятки країн світу. Тибет – найкраще з того, що бачили?
– Нещодавно ми з Вікторією побували в Бутані. Так ось Бутан справив ще більше враження. Це закрита країна. Королівство, де зовсім по-іншому сприймається світ. Там життя застигло у минулому і відстає на 100-200 років. Немає світлофорів. Незаймані гори. Дуже красиво.
– Найекстремальніша пригода, у яку втрапили?
– Можливо, банально, але це банджі-джампінг. Діло було в Непалі. Кріплення на моїх ногах – поржавілі, а резинка – незрозуміло – витримає, чи ні. Інструктор радив: "Виходиш на міст – не дивися вниз. Не бери із собою думок". Хороші слова! Потрібно одразу стрибати, бо інакше боятимешся. Цей політ із моста не описати словами. Є відео, можливо, його скоро викладу. Вдруге стрибав вже в Італії, і це було менш страшно.
– Вас, як людину, яка цікавиться багатьма темами, не можу не запитати для вдумливого вболівальника: що читаєте, дивитеся і слухаєте?
– Серіали я дивлюся постійно. Останнім часом переглядав House of Cards. Цікаво, що там дуже багато співпадінь із теперішньою ситуацією у світовій політиці. Читаю книгу про ФІФА і Блаттера, яку написав британський журналіст Ендрю Дженнінгс. В основному ж маю зараз справу із великою кількістю дитячої літератури – готуюся виховувати сина.
Щодо музики, то у плей-лист стабільно входить ірландський виконавець Дем’єн Райс. Він грає на гітарі, я ж намагаюся його наслідувати. А ще – Radiohead, Muse. Це групи, які дуже відомі, але водночас – якісні. Музика супроводжує мене всюди.