"Футбол 24" – про спортивний подвиг команди Лобановського, яка, попри вибух на Чорнобильській АЕС, зіграла один із найвидатніших матчів у своїй історії.
300 Хіросім
У ніч 26 квітня 1986-го року, о 01:23:50 сонну тишу Полісся перервав вибух. Четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС охопила пожежа. Радіоактивний викид урану, плутонію, стронцію, цезію та інших елементів був еквівалентний трьом сотням ядерних бомб, скинутих на Хіросіму. Історія планети зазнала потужного струсу, який проявився не лише в екологічному забрудненні України, Білорусі, Росії і переважної більшості території Європи. Чорнобильська катастрофа пришвидшила розвал СРСР, адже перша реакція партійної верхівки на грандіозне лихо була вкрай некомпетентною – приховати, замовчати. Навіть перед своїми.
Тому немає нічого дивного у тому, що ніхто навіть не почухався, коли наступного дня, 27 квітня, київське "Динамо" приймало на Республіканському стадіоні московський "Спартак". Всесоюзне дербі припало на матч 7 туру чемпіонату, народ масово прямував на 100-тисячну арену. Тим часом на відстані 110 кілометрів вирувало справжнє пекло.
У протоколі матчу вказано, що на трибунах перебувало 82 тисячі глядачів. Вони стали свідками легкої перемоги "Динамо". Ще в першому таймі Павло Яковенко та Ігор Бєланов (з пенальті) оформили господарям комфортний гандикап у 2 м’ячі. Лише під завісу матчу "спартаківець" Сергій Родіонов забив гол престижу. Репетицію перед фіналом Кубка кубків, призначеним на 2 травня, можна було вважати вдалою. Але в той же вечір серед "динамівців" посіяно першу тривогу.
"Додому нас не відпустили, а відразу на автобусі повезли на базу, – пригадує півзахисник Вадим Євтушенко. – Лише на шляху до бази краєм вуха почули, Васильович розповідає комусь із тренерів, мовляв, щось трапилося в Чорнобилі".
Наступного дня "Динамо" доставили на летовище. Команда взяла курс на Москву. Тут, на базі московських одноклубників, пройшов фінальний етап підготовки до зустрічі із мадридським "Атлетіко". "Нас вивезли із Києва і відгородили від інформації", – констатував Євтушенко.
Шлях у Ліон
Єврокубкову кампанію 1985/86 "Динамо" розпочало з виїзної поразки від голландського "Утрехта" – 1:2 (Дем’яненко, 82 – Круйс, 40, ван Лоен, 63). Зате у Києві взято переконливий реванш – 4:1 (Блохін, 10, Яремчук, 20, Заваров, 55, Євтушенко, 60 – де Круійк, 8).
В 1/8 фіналу – дуель із румунським клубом "Універсітатя Крайова". На виїзді – нічия 2:2 (Заваров, 16, 24 – Бічу, 13, 81). Вдома – легка звитяга-бліцкриг. Всі три "сухі" голи "динамівці" забили у стартові 13 хвилин матчу: Рац, 7, Бєланов, 11, Дем’яненко, 13.
Березневий чвертьфінал проти віденського "Рапіда" продемонстрував усю потужність "Динамо-машини". Долю путівки у півфінал підопічні Лобановського вирішили ще в першому матчі, який пройшов у столиці Австрії – 4:1 (Бєланов, 55, 61, Рац, 68, Яковенко, 74 – Вілфурт, 84). У Києві – ще більший погром – 5:1 (Яремчук, 7, 32, Бєланов, 12, з пенальті, Блохін, 43, Євтушенко, 79 – Халіловіч, 27).
Зрештою, у півфіналі – така ж легка перемога над празькою "Дуклою". Дубль Блохіна і гол Заварова перетворили візит у столицю Чехословаччини на формальність, екскурсію. Там – нічия 1:1 (Бєланов, 63, з пенальті – Кріз, 71).
Мадридський "Атлетіко" прямував до вирішального матчу на ліонському "Жерлані" не так впевнено, як "Динамо". В 1/16 фіналу заледве подолано "Селтік" (1:1, 2:1). З валлійським "Бангор Сіті" було простіше – 2:0, 1:0. Далі пішло як по маслу: "Црвена Звєзда" (2:0, 1:1), "Байєр Юрдінген" (1:0, 3:2).
У фінал пробилися дві атакувальні команди. Очікування від цього матчу були дуже високими.
Паніка
У паризькому аеропорту Шарль де Голль на літак із київським "Динамо" вже чекали десятки журналістів. Спустившись трапом, команда потрапила в оточення "акул". Ажіотаж був нездоровий. Стало зрозуміло – він спровокований аж ніяк не майбутнім фіналом Кубка кубків.
"В аеропорту ми побачили на моніторах, що показують Україну – вибухи і руїни. Не відео, а фотознімки, – розповідає Євтушенко. – Журналісти почали засипати нас запитаннями, а ми відповідей не мали. Розпитати нічого не могли, адже мобільних телефонів тоді ще не існувало".
"Там по всіх каналах крутили репортажі про Чорнобиль. А від нас сахалися, як від прокажених: "Та ви опромінені!" – ділиться спогадами захисник Володимир Безсонов. "На Заході волали в повний голос: "Європа у небезпеці!". І ми тільки там, подивившись сюжети по ТБ, зрозуміли масштаби того, що сталося", – зітхає капітан тієї команди Анатолій Дем’яненко.
"Лобановський намагався відгородити всіх від цього, – переконаний Валентин Щербачов, який коментував матч "Динамо" – "Атлетіко" на Радянський Союз. – Я, коли після прильоту переглянув газети, кажу: "Васильовичу, дивіться, що відбувається! Серйозна штука". Лобановський відмахнувся: "А що там таке? Ну пожежа, та й пожежа... Що я можу сказати цим (гравцям – "Футбол 24")?" Я вибачився, і ми поїхали на стадіон".
За планом у "Динамо" – тренування в Парижі. Опісля – переїзд в інший столичний аеропорт Орлі, звідки виліт на Ліон. Місцеві журналісти не заспокоювалися і сіли гостям "на хвіст".
"Мені Лобановський доручив розминати Блохіна, йому не можна було тренуватися з усіма, ще задня поверхня трохи надірвана була, – каже Щербачов. – І ми з Олегом, отже, намотуємо по стадіону кола, а решта вправляються з м’ячем. І – дівчатка на каблуках (медійники розуміли, що футболісти, молоді хлопці – дівчатам не відмовлять) з радійними диктофончиками: "Олег, Олег!" Може, якісь уривчасті фрази і записали".
Загалом же кияни мовчали, як партизани. Що вони могли сказати? Для них усе, що відбувалося, було шоком. Наче в кошмарному сні. Тим паче, приліт у Ліон лише підсилив паніку. "Нам виставили команду топ-моделей із мікрофонами, – пригадував Щербачов. – Вони запитували, а мужики міряли нас дозиметрами". Команда розгубилася остаточно. "У всіх в Києві залишилися сім’ї, діти. Уявіть наш стан”, – вигукує Дем’яненко.
У готелі "динамівці" не знаходили собі місця. Кожен переживав особисту драму. Трохи простіше було тим, хто курив. Пославши до біса усі застороги спортивного режиму, виймали цигарку за цигаркою.
"Деякі хлопці постійно збиралися покурити у мене в номері, – усміхається Валентин Щербачов. – Я не курю, але якщо Блохін курить, Чанов курить, то де їм це робити? У мене – у себе то не можна! І в розмовах було помітно їх хвилювання і за сім'ю, і за результат".
День матчу. Коли "Динамо" заїхало на "Жерлан" і до виходу на поле залишалися лічені хвилини, у роздягальні запанувала тиша. Її перервав голос Валерія Лобановського:
"Хлопці, у нас така трагедія, тому ми просто зобов’язані виграти, щоб у такий час дати нашим людям привід для радості”.
Перемога
У 80-х місткість стадіону "Жерлан" становила майже 52 тисячі. На фінал прибули 15 тисяч уболівальників із Мадрида, які влаштували у Ліоні фірмовий кавардак. Лобановський і Щербачов, ризикнувши вийти на прогулянку містом, дуже швидко про це пошкодували.
"Йдемо, а нам назустріч – натовп із прапорами іспанськими! До них метрів 100... Ми: куди тікати?! До кінотеатру, поруч. Там сеанс йде, ми квитки купили, сіли, мовляв, ну подивимося якийсь фільм. А там – мало не порно. І чутно, що на вулиці шум, вони гудуть... Годину просиділи", – сміється Валентин Васильович.
Передматчева розминка. Чанов відбиває удари одноклубників, а за його воротами – мадридський вулик. "Закидають "кадра" – очевидно, акробата якогось, – продовжує Щербачов. – Через решітку і рів! Але французький спецназ, не звертаючи уваги на те, що летять димові шашки, бере цього хлопця і... закидає його назад на трибуну! Уявіть атмосферу!"
Щербачов: правда про Чорнобиль, "полуничка" з Лобановським і цигарка Блохіна
Зухвалість інчас "матрацників" українці погасили вже в дебюті поєдинку. Рац взяв гру на себе, просунувся якомога ближче до воріт і прострелив у центр штрафного майданчика. Бєланов пробивав зльоту – у протихід Філола. Голкіпер встиг парирувати м’яч рукою, проте мініатюрний Заваров, який виринув із гущавини, головою добив у сітку.
Іспанці грали грубо. В одному з епізодів Бєланова, який набирав швидкість, брутально зрубали на фланзі, проте кривдник українського форварда не побачив перед собою навіть жовтої картки. Ігор повернувся на поле, помітно накульгуючи. До свистка на перерву "Атлетіко" так і не спромігся на серйозну небезпеку біля воріт Чанова.
Натомість Філол змушений був попрацювати у другому таймі – рятував і після виходу сам на сам, і після підступного "парашуту" під самісіньку поперечину. Зрештою, на 84-й хвилині протистояння досягнуло кульмінаційного моменту. "Динамівцям" вдалося розіграти комбінацію, яку прийнято називати "віялом". Рац із лівого флангу перевів праворуч – на Бєланова, той продовжив шлях м’яча на Євтушенка. Вадим одним дотиком вивів Блохіна на побачення із голкіпером, а ветеран елегантно перекинув м’яч у порожні ворота. Найвищий пілотаж – 2:0!
За словами Щербачова, упродовж матчу кияни відчували підтримку нейтральних глядачів, переважно – французів. Після блискучого голу Блохіна вже весь "Жерлан" скандував: "Динамо"! "Динамо"! Тим часом Євтушенко мчав із центрального кола забивати третій гол. Він прокинув м’яч повз Філола, який вибіг за межі штрафного майданчика, і поставив красиву крапку.
Кубок кубків 1985/86. Фінал
"Динамо" – "Атлетіко" – 3:0
Голи: Заваров, 6, Блохін, 84, Євтушенко, 87
"Динамо": Чанов, Безсонов, Балтача (Баль, 39), Кузнєцов, Дем’яненко, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров (Євтушенко, 70), Бєланов, Блохін
"Атлетіко": Філол, Томас, Клементе, Артече, Руїс, Хуліо Прієто, Кабрера, Кіке Рамос, Да Сілва, Ландабуру (Кіке Сетьєн, 60), Маріна
"Що мене вразило після матчу: поки я зробив свою роботу, а хлопці милися, автобус оточили іспанські вболівальники. І хто – автограф, хто – помацати рукою – мовляв, це ж великі футболісти! Саме іспанські уболівальники, не французи. Люди, які люблять і розуміють футбол, які об'єктивні в оцінках, побачили сильну команду. І визнали це, оцінили", – тріумфував Щербачов.
*******
Відчуття радості було нетривалим. Зайнявши свої місця у літаку, "динамівці" поверталися з казки у сувору реальність – додому, у зону страшної техногенної катастрофи. Вони ще не знали, що їхні сім’ї – хто як міг – евакуювалися із Києва.
Більшість основного складу "Динамо" на чолі із Валерієм Лобановським зупинилися у Москві, де збірна СРСР розпочинала підготовку до мексиканського чемпіонату світу. Вадим Євтушенко був серед тих, хто прилетів до Києва: "Зустрічало багато людей. Вони несли нас від поїзда до автобуса на руках. Але загальна картина нажахала: в місті залишилися одні чоловіки".