Чемпіон Макао, українець Роман Мельничук розповів Вадиму Скічку про рівень футболу у колишній португальській колонії, повідомив, де зараз Жилмар, і за що можуть депортувати з Китаю.
"Над пропозицією Жилмара думав довго"
– Романе, як ви взагалі опинилися у Макао?
– Мій друг Жилмар, який працював у школі запорізького Металурга та з основною командою, опинився у Китаї. Він сезон очолював команду Чао Пак Кей, де зараз працюю я, та посів із нею друге місце у чемпіонаті. Після цього Жилмара запросили у ФК Львів, а я приїхав на його місце. Саме він запропонував мені сюди поїхати.
Я, чесно кажучи, довго міркував, адже це чужа країна. Навіть не Європа – Азія, де все по-іншому. У Макао, наприклад, дві офіційні мови – португальська та китайська. Англійською розмовляють відсотків 10, складно знайти когось, аби поспілкуватися нею.
Над пропозицією Жилмара думав довго, бо тоді ще у дитячій школі Металурга працював, мав групу дітей, яку вів 2-3 роки, тож не хотів їх залишати. Це був ризик, втім я зважився, хотів перевірити себе за кордоном. Такий шанс буває раз на все життя.
– Жилмар у Макао працював головним тренером, а ви?
– Так, Жилмар був тут головним, а я приїхав як помічник. Зараз головний тренер – Ігнасіо Х'ю, але всю основну роботу виконую я. Він лише призначає склад на гру. Я його асистент – тренер із техніки та тактики.
– Ви підтримуєте стосунки з Жилмаром? Бо він випав з українського медійного простору після історії зі Львовом.
– Жилмар зараз теж працює у тренерському штабі Чао Пак Кей. Він повернувся лише нещодавно. Після перемоги у чемпіонаті Макао Чао Пак Кей братиме участь у кваліфікації до азійської Ліги чемпіонів, тому клубу необхідні досвідчені кадри.
"Тут миють дороги – вони пахнуть шампунем"
– Якою була реакція, коли вперше почули слово "Макао"?
– До цієї пропозиції я ніколи раніше навіть не чув про таку країну – Макао. Спершу подумав, що це якесь село. Потім почав моніторити, цікавитися, поспілкувався з друзями, переглянув випуск "Орла та решки". Після цього у мене зникли усі сумніви. Побачив, що місто гарне, є інфраструктура.
Хоча, коли Жилмар вперше запропонував мені цю роботу, ще на початку 2018-го, то я відмовив. Хотів працювати з дітьми. За півроку він зателефонував знову і вже тоді я погодився, до того ж у Металурзі були фінансові негаразди.
– Чи не складно було перелаштуватися на дорослий футбол після роботи з дітьми?
– Якщо чесно, то ні. Коли я працював у Запоріжжі з Металургом, то у мене була можливість тренувати дорослу аматорську команду. Отже, відповідні навички мав. Найскладніше було зі спілкуванням – у мене в команді бразильці, португальці, китайці. Спершу мав проблеми у комунікації з ними.
– Який рівень футболу у Макао?
– Тут точно не Вища ліга України. 5-6 команд рівня нашої Першої ліги, є серйозні гравці – португальці та бразильці, які раніше грали у Порту, Спортінгу, у Хорватії. Ще 5 команд – це рівень української Другої ліги.
– Чим Макао відрізняється від Китаю?
– Тут легалізований гральний бізнес – безліч китайців приїжджають до Макао, аби грати у казино. На адміністративній межі з Китаєм стоять автобуси, які везуть охочих до гральних закладів. А ще Макао – світовий лідер за густотою населення. Людей тут справді надзвичайно багато. Також дуже розвинений туризм – у Макао є свої міні-копії Парижа та Венеції, своя Ейфелева вежа. У Китаї теж усе акуратно, чисто, але там люди якось спокійніше живуть. У Макао постійний рух, море людей, ажіотаж.
"Непальський Бекхем – прикольний чувак". Як грають у футбол на висоті 3900 метрів
У Китаї, у Мейчжоу, запало в око, що в одному з районів усі школярі вдягнені у зелене. В іншому районі – в червоне, у ще одному – в синє. Спершу не розумів, чому так, а тоді мені пояснили, що це зроблено, аби діти не губилися. А якщо навіть загубляться – буде зрозуміло, з якого вони району. А ще у Китаї та у Макао літні люди вихідними грають в крикет, танцюють, вранці під музику всі разом роблять зарядку. З Україною контраст разючий.
До речі, жодного разу не бачив бомжів. Дуже багато камер – до безпеки тут ставляться відповідально. Наведу приклад: у Китаї один росіянин знайшов у готелі телефон і хотів віднести хазяйці. Поки йшов, його випередила поліція та звинуватила у крадіжці. Вони його по камерах побачили. Він каже: "та я хазяйці несу", а вони йому: "не варто було чіпати телефон взагалі". За два дні його депортували з Китаю. Якщо побачив якусь річ – піднімати заборонено. Інакше вважається, що ти її вкрав.
– Яка найбільша мрія у футболістів з Макао?
– Пріоритет – це сусідній Гонконг. Там рівень на три голови вищий. І щодо фінанісів, і щодо професіоналізму. Більшість прагне потрапити туди. Місяць тому сталася дивна історія: у кваліфікації на ЧС-2022 збірна Макао вдома обіграла Шрі-Ланку, але відмовилася їхати на матч-відповідь...
Це сталося через недостатні заходи безпеки з боку Шрі-Ланки. Федерація футболу Макао навідріз відмовилася туди відправляти команду. Шріланкійці навіть пропонували гроші, запевняли, що гарантують безпеку, але безуспішно. Тепер на збірну Макао можуть накласти санкції – навіть дискваліфікувати від участі у змаганнях на рік чи два.
– Що вас найбільше вразило у Макао?
– Я був шокований, що тут миють дороги, а вони потім пахнуть шампунем. Всюди чистота.
– Ви б порекомендували українським тренерам або футболістам їхати до Макао чи взагалі – до такої далекої Азії?
– Так. Насамперед – це досвід. Я порекомендував би їхати, подивитися на свій рівень, адже не завжди з'являється шанс попрацювати за кордоном. Наприклад, у Китаї. Тут все інакше, неначе інший світ. Тренування тотожні з українськими, але все інакше. Китайські футболісти дуже прудкі, літають, як кулі. Бразильці ж технічніші. Взагалі футбол тут швидкий та динамічний.
"Батьки ламали паркани, щоб діти могли тренуватися"
– Раніше ви працювали у школі запорізького Металурга. Розкажіть про ваших вихованців.
– У школу Металурга я прийшов 7 років тому. Тим хлопцям, з якими я тоді працював, зараз по 16 років. Коли взяв команду 2004 року народження, у мене п'ятьох-шістьох гравців одразу ж забрали у Шахтар і Дніпро. Скажімо, Давид Мурадян – вже дворазовий чемпіон України з Шахтарем. Дмитро Костюченко, Дмитро Власов та Ростислав Бєлов зараз виступають за Дніпро. Владислав Васильченко – у Металурзі (Запоріжжя).
– Згадайте, наскільки важко було у той період, коли Металург припиняв існування?
– Було справді непросто. Ти розумієш, що працюєш для дітей, а міській владі це байдуже. Президенту клубу, Богуслаєву, також. Він навіть казав: "Давайте закриємо школу. Кому це все треба?" Попри все я розумів, що хлопців не залишу. Навіть коли ми кілька місяців не отримували зарплату, я ходив голодний, холодний, але знав, що треба йти на роботу. Дружина казала: "Рома, куди ти йдеш? Ти ж не отримуєш грошей – влаштовуйся на нову роботу". Я відповідав, що не можу, бо люблю свою роботу та дітей. Це був поклик серця.
0:7, 0:8, 0:11. Металург З – абсолютне дно колись великого клубу
– На вашу думку, хто винен у зникненні запорізького Металурга?
– Був якийсь конфлікт інтересів. Богуслаєв [Олександр, президент Металурга] та Буряк [Володимир, міський голова Запоріжжя] завелися один на одного... Потім Богуслаєв раптово зник, а на його місце прийшов Андрій Шевчук, по суті – права рука Богуслаєва. Шевчук керував усім у клубі. Закривав ворота, казав, що продаватиме клуб, що покупцем буде Буряк, але... Довго тягнули, були суди. Складно сказати чи когось звинуватити. Як я бачив, то це Шевчук і Богуслаєв – вони щось мутили. Хоча, можливо, все було зовсім інакше.
– Батько Олександра – народний депутат В'ячеслав Богуслаєв. Що він?
– Старший Богуслаєв робив вигляд, що він не при справах. Він навіть казав, що спілкується з сином через адвоката.
– Згадайте якусь дику історію з періоду завершення існування Металурга.
– У нас було заплановане тренування на полях ДЮСШ Металург Запоріжжя на вулиці 12 квітня. Заняття мало розпочатися о 14:00, приїхали за півгодини до того, а ворота зачинені. Довелося викликати міліцію, вони приїхали, розбиралися, чому не пускають дітей.
Металург тоді справді був у критичній ситуації. Батьки потім почали паркани ламати, робити дірки для дітей, щоб вони могли пролізти та на полі потренуватися. Постійно виникали сварки між батьками та охоронцями. Охоронці теж міліцію викликали... Свавілля якесь. Неприємна ситуація. Діти не винні, а їх виганяють на вулицю.
Вадим Скічко, спеціально для Футбол 24