"Тиждень тому розмовляв із батьком Неймара". Хто такий Жилмар – інтерв’ю першого темношкірого тренера в історії УПЛ
"Футбол 24" зустрівся із Жилмаром Тадеу да Сілвою, щоб познайомитися із ним ближче. Призначення цього бразильського фахівця на посаду головного тренера Львова заскочило зненацька абсолютно всіх.
Новому наставнику футбольного клубу Львів – 47 років. За кремезними плечима Жилмара – два десятки років ігрової кар'єри, а також тренерська робота в екзотичних чемпіонатах. Працював він і в Україні – у штабі запорізького Металурга, який на той час ще бився в агонії, маючи елітну прописку. Перед камбеком в УПЛ бразильський фахівець очолював одного з лідерів… чемпіонату Макао.
Оригінальне досьє Жилмара різко контрастує із амбіційною заявою про те, що Львів боротиметься за призову трійку чемпіонату України – менеджерського досвіду роботи на такому рівні у нього наразі немає. Але бразилець схоплює на льоту і готовий боротися за своє місце під сонцем. Він навчений виживати, його життя – це постійне долання перешкод.
"Україна – мій другий дім"
– Традиційне уявлення про Бразилію – це босонога дітвора із бідних сімей, яка ганяє м’яча з ранку до вечора на пляжах, на пісках Копакабани, а згодом пробивається до вершини. Яким було ваше дитинство?
– Я також розпочинав грати у футбол на вулиці. Не для всіх, але для більшості бразильських хлопчаків перша футбольна школа – це вулиця. Ти згадав про Копакабану – вона розташована у Ріо-де-Жанейро, я ж із Сан-Паулу. Але це суті не змінює: я бігав за м'ячем і мріяв про кар'єру професіонала. У 14 років покинув Бразилію, поїхавши у світ шукати щастя.
– Коли і за яких умов ви вперше опинилися в Україні?
– Ох, давно це було, 7-8 років тому. Я працював скаутом у Греції, а згодом отримав запрошення попрацювати в академії запорізького Металурга. Провів там деякий час, а тоді мене перевели у тренерський штаб першої команди – пішов звідти у 2014 році. Зосередився на роботі головним тренером у Бразилії, Саудівській Аравії, а останнім часом – у Китаї. Зараз повернувся в Україну – після 4-річної перерви.
– Пишуть, що ви у запорізькому Металурзі, грубо кажучи, "розставляли фішки"…
– (Усміхається) Найкраще – запитати про це у мене. Я чотири роки відпрацював асистентом головного тренера Металурга, а не просто "розставляв фішки"… Хто і навіщо таке пише – я не знаю.
– Ви вже тоді мріяли самостійно очолити український клуб?
– Так. Для мене не мало значення, буде це команда з УПЛ чи нижчих дивізіонів. Я просто хотів працювати.
– "Україна – одна із найбільш расистських країн світу". Чому ви так вважаєте?
– Я не казав такого, хоча у мене справді був складний момент, коли приїхав в Україну. Расизм же не тільки в Україні. Навіть у Бразилії він також присутній. Я не казав, що Україна – одна з найбільш расистських країн світу. Україна – це мій другий дім. Я одружений з українкою. У нас є спільна дитина. Повторюю: замість того, щоб писати казна-що, краще запитати про це у мене.
– Вас тут ображали на расистському підгрунті?
– Звичайно. Це траплялося неодноразово. Не двічі, не тричі – багато разів. У ресторані, на полі, на тренуванні.
– Самсон Годвін готовий розбиратися із расистами по-чоловічому. А ви?
– Спочатку я не розумів російської мови. Потім, коли трохи освоїв її, зрозумів, що мені, за великим рахунком, байдуже. Для мене колір шкіри – неважливий. На першому місці – серце, інтелект. А ті, хто вважають, що вони мають перевагу через білий колір шкіри, для мене – божевільні. Попри те, я в Україні вже 8 років, у мене тут дім і сім'я. Я люблю Україну.
– Ви побували у багатьох українських містах. Яке місто для вас best of the best?
– Мені дуже подобається Київ. Запоріжжя у порівнянні зі столицею – маленьке місто. Але воно мені також небайдуже – я прожив там понад три роки. Одесу ще варто згадати. Мені подобається вся Україна. Страшно і прикро, що Донецьк став чужим – я там також бував.
"Кварцяний – справжній професор"
– Свого часу ви перетиналися із Віталієм Кварцяним. Які спогади?
– Він мене багато чого навчив. Цей чоловік важко і наполегливо працює із спортсменами. Нещодавно ми бачилися, коли Львів проводив спаринг проти Волині. Приємно було знову з ним побачитися і поспілкуватись. Кварцяний – дуже серйозний, кваліфікований тренер. Справжній професор.
– Зі своїми підопічними будете настільки ж суворими, як Кварцяний?
– Дивись, кожен тренер – це особистість. Я дещо почерпнув у Кварцяного, дещо – в Анатолія Бузника, дещо – в Сергія Ковальця і так далі. Розумієш? При цьому не збираюся їх копіювати.
– Ви вже увійшли в історію українського футболу, як перший темношкірий тренер…
– Ніяких проблем! У Бразилії, між іншим, також немає темношкірих головних тренерів. Та що там Бразилія – на чемпіонаті світу-2018 працював лише сенегалець Алью Сіссе. Тому для мене це – виклик.
– У вас – чималі амбіції. Обіцяєте боротися за 2-3 місце в УПЛ. А як же Динамо, Зоря? Вважаєте, це реально?
– Таке у нас завдання. Вважаю, воно реальне. Чому? Пам’ятаєш, як розпочинався проект донецького Шахтаря? Це було понад 14-15 років тому. Тоді їхні амбіції сприймалися, як жарт. Потім туди почали приїжджати такі гравці, як Фернандінью. А тепер подивися, на який рівень піднявся Шахтар.
Така доля всіх проектів – на початковому етапі їх дуже важко розвивати. Чому б Львову не повторити цей шлях? Тому що у команди тренер – з Бразилії? Я тобі скажу, що й румунові Луческу було нелегко у Шахтарі – особливо у перші роки. Вірю у проект Львова, і саме тому я сьогодні тут. Переконаний, що через важку працю ми досягнемо хорошого результату.
– У першому турі Львів гратиме проти Арсенала, який очолив Фабріціо Раванеллі – зірка світового рівня. Для вас це – дебют, про який можна мріяти?
– По-перше, це – виклик для мене. Адже, як ти там казав, я "розставляв фішки", а зараз повернувся, щоб очолити клуб Прем'єр-ліги. Чи буде цей матч протистоянням Бразилії та Італії? Ні, бо це – чемпіонат України, Львів гратиме з Арсеналом.
Раванеллі-футболіст – просто бомба, легенда! Я не грав на такому рівні, як він. Проте у тренерському плані він – початківець, як і я. Лише три роки працював – академія Ювентуса, потім французький Аяччо.
– У який футбол гратиме ваша команда? Чи буде їй притаманною "Бразилія" – з імпровізацією, пристрастю до атаки?
– Львів гратиме у модерний футбол. Ми заміксуємо український і бразильський стилі. Фінти, імпровізація – це красиво, згідний. Але підкати будуть також (Усміхається). Ми провели разом лише тренування і спаринги, але й вони дають можливість для конкуренції у складі.
– Скількох співвітчизників ви збираєтеся залучити в команду? Чув про чималу кількість бразильських гравців на перегляді…
– Мені ще потрібно переглянути цих хлопців – я тільки прийшов у команду – а потім поділитися фідбеком із президентом, спортивним директором. Зараз моє першочергове завдання – дивитися за тим, хто на полі проявляє себе найкраще.
"Жилмаре, як тобі м'ясо? Це – собачатина"
– Перед поверненням в Україну ви працювали у чемпіонаті Макао, де рахунки 12:0, 15:0 – це норма. Дуже слабкий рівень?
– Так, слабкий. Клуб, у якому я працював, – молодий. Йому лише 7 років. Зазвичай посідав 5-6 місце у чемпіонаті. Але мені вистачило півроку, щоб підняти його на другу сходинку. Для мене не має значення рівень чемпіонату. Є проект і є завдання, яке перед ним стоїть.
– До початку тренерської кар'єри ви й самі грали на професіональному рівні…
– 20 років.
– У Португалії, Норвегії…
– Так. А ще у Китаї, Індії, Бельгії і навіть у Брунеї. Це був невисокий рівень. Кар’єру закінчив 15 років тому.
– На якій позиції діяли?
– Я був нападником. Результативність? Забивав не мало і не багато. Чи траплялися у мене пента-трики? Звичайно (Усміхається).
– Кого із знаменитих бразильських форвардів ви нагадували манерою своєї гри?
– Можливо, Аїлтона. Пам'ятаєш, у Бундеслізі грав такий бразилець?
Аїлтон
– Хіба його забудеш? ОК. Якими пригодами запам'яталася вам власна одіссея?
– Я покинув батьківський дім у 14-річному віці. Взагалі не знав інших мов. Тому намагався переглядати кінострічки без транслейту. А ще сприймав футбол не тільки як гру, а дивився значно глибше. Ти запитував про Макао. Я прийняв запрошення звідти ще й тому, що мені цікаво вивчати футбольну культуру в тій чи іншій країні. Увесь час я шукаю якісь виклики у своєму житті.
Сьогодні, дякувати Богу, я розмовляю російською, арабською, іспанською, англійською, португальською. Це дуже важливо. Українську мову також розумію. Моя дружина із Покровського, що на Дніпропетровщині. Вдома розмовляємо українською.
– Індія, Бруней, Близький Схід – вам не бракувало екзотики. Естремальні випадки траплялися?
– У середині 90-х я переїхав у Китай. Мене поселили в готель: "Відпочивай". Я захотів їсти. Хлопці пропонують м'ясо. Погодився. Коли закінчив із трапезою, одноклубник запитав: "Жилмаре, як тобі м’ясо?” – "Та непогане". – "Це – собачатина".
Тепер, коли буваю у Китаї, завжди дуже акуратно придивляюся до м’яса. Візуально ти не відрізниш собачатину – страви дуже гарно оформлені. Це можна зробити тільки на смак.
А ще я потрапив у складну ситуацію, пов'язану з релігією. Це сталося, коли працював у Саудівській Аравії. Настав період Рамадану, а тренування заплановані на вечір. Президент клубу мене попередив: "Жилмаре, о 19:00, максимум о 19:30 потрібно зробити паузу, щоб хлопці могли помолитися". Двічі я про це забув і провів тренування без перерви. Президент викликає на килим: "Жилмаре, ходи сюди".
Справа не в тому, що я не поважав іслам. Я – християнин, також вірю у Бога. Але так сталося, що забув прохання президента, тож змушений був виплатити штраф. А підопічні мені не нагадали про молитву. Просто вони хотіли грати у футбол (Сміється).
"Мене назвали на честь легендарного голкіпера"
– Найвідоміший футболіст, із яким ви грали?
– Неймар. Батько.
– Тобто, ви грали з батьком Неймара?
– Так. Три роки. Мешкали разом. Це 1995-97 роки.
– Ви називаєте батька Неймара "братом"?
– Це правда. У нас дуже хороші стосунки. Розмовляв із ним буквально тиждень тому, хоча він – бізнесмен, вельми заклопотана людина. Тим не менше – спілкуємося, обмінюємося повідомленнями. А от із самим Неймаром нечасто перетинаємося – він далеко, у нього своє життя і коло спілкування.
– Як Бразилія пережила невдачу Неймара і Ко на ЧС-2018?
– Я не знаю, як це роблять журналісти і вболівальники, але тренери дивляться футбол по-іншому. Всі кажуть, мовляв, Бразилія – це світовий футбольний лідер. Але я бачу, що Бельгія за останні роки досягнула дуже великого прогресу завдяки продуманій системі футбольних шкіл, академій, національної першості. Тому поразка Бразилії з рахунком 1:2 не стала для мене шоком. Мені пишуть: "Жилмаре, це шок!" Я вас благаю: який там шок?
Після нищівної поразки 1:7 на домашньому Мундіалі наша збірна – наче сирота. У нас є лише Неймар, але немає команди попри те, що на тренерську посаду запросили Тіте – він виглядав найкращим варіантом.
Збірна Бразилії мала хорошу команду у 1994-му (Ромаріо, Бебето), а також у 2002-му, коли здобувала чемпіонський титул. Зараз – нове покоління, та й Тіте тільки розпочав працювати. Хочеться вірити у світле майбутнє збірної Бразилії. Проте часи, коли суперники нас боялися, коли "селесао" вигравали із розгромними рахунками, вже минули.
– Чи мрієте очолити коли-небудь збірну Бразилії? Які максимальні цілі перед собою ставите?
– Ще в дитинстві, абсолютно нічого не добившись у цьому житті, я собі записував у блокноті: "Хочу стати професіональним футболістом". Коли закінчував ігрову кар'єру, націлював себе на тренерство. Зараз – новий, ще відповідальніший етап: робота у Прем'єр-лізі України. Будую нові цілі – я хочу, щоб моя команда грала в Лізі Європи і навіть у Лізі чемпіонів. Чому б ні?
По-перше, я вірю у Бога, а по-друге – в роботу. Результат – буде. Не знаю, скільки знадобиться часу, але він – буде. Адже якщо ти працюєш – результат прийде 100-відсотково.
Мій батько помер, коли мені виповнилося 3 роки. Мати залишилася сама із п'ятьма дітьми – окрім мене у неї були ще два сини і дві доньки. Вона вийшла на вулицю і стукала у кожні двері: "Мені потрібна робота, щоб прогодувати дітей". Життя для мене не було легким – безгрошів'я, я недоїдав, бракувало батька, швидко покинув рідний дім, опинився далеко від родини. Але боровся із перешкодами і мав мрії. Зараз розумію, що вже зовсім близько підібрався до їхньої реалізації.
– У вас – легендарний тезко. Голкіпер Жилмар захищав ворота збірної Бразилії на тріумфальних для неї чемпіонатах світу 1958 і 1962 років…
– А мене назвали на його честь. Це була ідея мого батька.
Фото Володимира Леська, Футбол 24
показати приховати