Футбол 24 поспілкувався з Ігорем Маковеєм – колишнім футболістом Карпат і Ворскли, якого викинули з українського арбітражу.
Ігор Маковей провів більше двох сотень матчів в чемпіонаті України. Форвард виступав за Карпати, Ворсклу, Волинь, Кривбас і Закарпаття, також пограв в Ізраїлі та Азербайджані. Ставав бронзовим призером чемпіонату України в складі Карпат.
"Карпати"-1998. Бронзова команда Маркевича – де вони зараз
Після закінчення кар'єри розпочав шлях арбітра – спочатку судив ДЮФЛ, а потім Другу і Першу ліги. Переважно – асистентом головного арбітра. Відпрацював в УПЛ тільки один матч. Перед матчем Ворскли та Іллічівця його усунули – через те, що грав за полтавську команду. Пізніше глава комітету арбітрів ФФУ Лучано Лучі сказав, що кар'єра Маковея закінчена.
Зрозуміти, чому так сталося, подивитися оцінки за свою роботу і порівняти показники тестів з фізпідготовки у Ігоря не вийшло. Він став героєм програми "Золотий свисток". Не допомогло. Зараз Маковей працює дитячим тренером і судить матчі чемпіонату Вінницької області.
"Лучі дивно поводиться в Федерації – кидається телефонами, обзиває ідіотами, дебілами"
– У справи проти Лучі та Колліни було продовження?
– Викликали на комітет етики та чесної гри. Хотіли розібратися, хто винен в конфлікті. Лучано ж перед тим мене обматюкав, називав "каццо" і розповідав, що Колліна мені дупу розірве. Мене хотіли купити – пропонували йти в інспектори, випити чашечку кави з Лучі та Колліною. Мовляв, не треба виносити сварок з хати.
– А ви?
– А я сказав: "Поки італійці тут, не дозволю, щоб мене смикали за ниточки". Навіть коли я буду інспектором. Щоб говорили, що робити, які оцінки ставити, кого підняти, а кого закопати. Це не для мене.
– Комітет вважав вас винним?
– Кочетов сказав, що я винен. Вони ж будуть своїх підтримувати. Як же він скаже, що Лучі має право обматюкати і образити нехай навіть поганого суддю. Сказали, що я сильно образив їх своєю статтею, де писав про Лучі та Колліну.
Але це ж не дає права ображати людину і приховувати оцінки, які я отримував. Я висловлював свою точку зору. Вони схилялися до одного – мовляв, я розлютив італійців.
– Чому Лучі та його комітет приховують оцінки арбітрів і по-різному ставляться до арбітрів?
– Хтось комусь допомагає. Їх же взяли на роботу. Одних відмазують і нічого не говорять за помилки, а інших карають. Хтось більше подобається, хтось менше. Там мало професіоналізму.
– Там же не в "подобається" справа, а в "дружбі".
– Звичайно. Навіть якщо почитати прізвища, то видно, що це чиїсь родичі, синочки, знайомі.
– Ви розповідали, що Лучі дивно поводився в спілкуванні з арбітрами. Ця людина не може працювати в футболі?
– По-перше, він простий заробітчанин. Знайшов людей, які йому гроші платять. По-друге, він не поважає ні інспекторів наших, які все життя працювали в суддівстві, ні арбітрів. Каже одне – робить інше. Дивно поводиться в Федерації – кидається телефонами, обзиває ідіотами, дебілами. Сам приймає рішення, а потім на когось звалює.
Між пацанами йде таке спілкування, що йому не можна висловлювати свою думку. Інакше тебе викинуть, призначення не будуть давати. Людина неадекватна. Він за прості речі може накричати і покарати – мовляв, ти місяць без призначень. Ти не знаєш, чого від нього очікувати.
– Розкажіть приклади дивацтв Лучі.
– Я намагався уникати його взагалі. Раніше прийти на тренування або на вечерю. Тому, що якщо щось не те покладеш в тарілку, він на тебе подивиться: "Чого набираєш стільки солодощів? Чому так багато апельсинів?" Або питав, чому на нього дивишся і говорив: "Все, завтра судити не будеш". Він з пальця міг висмоктати, що ти ніякий суддя.
Ось на зборах ми брали м'ячик, щоб повозитися. Анекдоти, приколи – гарний настрій зранку. Він заходить: "Що смієтеся? У чемпіонаті будете сміятися!" Незрозуміла людина.
– Позитив у роботі з Лучі був?
– Коли на заняттях сидиш і розбираєш всі ці епізоди, то все зрозуміло. Правда, ти сидиш і обговорюєш, але твоя думка нікого не цікавить.
Ми три дні обговорювали епізод з умисною грою захисника. Коли людина знаходиться поза грою, захисник грає на випередження і від нього м'яч йде у "поза грою". Я бачу, що це навмисна гра захисника. Це вже не "поза грою". Коротше, три дні були суперечки-дебати. Прийшов Колліна і сказав: "Поза грою". Всі зрозуміли, що обговорюй, що не обговорюй, вони двоє визначають, як виглядає рішення щодо цього епізоду.
– Чи не пробували вирішувати своє питання в суді?
– Я намагався, але у нас же договори з ФФУ. Ми наймані працівники, підписуємо контракти на рік. Ти ніяк до суду не подаси на них.
– Чому?
– Ти на рік підписуєш. Надаєш ФФУ свої послуги в якості арбітра. У той період у мене якраз закінчувався контракт. Вони скажуть: "Ми його вигнали, він як ображений".
Хоча я дійсно ображений був, професійно ставився до своїх обов'язків. В очі говорять, що тебе треба скорочувати, адже потрібно давати дорогу молодим, і команд мало в чемпіонаті. А потім бачу, що хлопці, які старші за мене, далі залишилися. Коли розмовляли з Лучано, прямо за моєю спиною бігали тести. Дивлюся, люди не можуть їх здати. Але нічого – їх залишають. На медкомісію не приходять – теж залишають.
У мене були хороші оцінки, з фізпідготовкою теж все добре. Найприкріше, що за тиждень до тестів викликали на комісію, де стало зрозуміло, що я раптом не потрібен.
– Вас прибрали перед матчем з Ворсклою, за яку ви раніше грали.
– Це було моє друге призначення на матч Прем'єр-ліги. У них в голові відразу склалося, що Маковей допомагатиме Ворсклі. Вони ж не думали, що я можу відпрацювати професійно. Я повинен або допомагати, або вбивати. Тому мене зняли. Це перший цвях у домовину мого суддівства.
«Хтось подзвонив – і на головному арбітрові лиця нема»
– Коли ви йшли в суддівство, то не було проблем? Вам не говорили домовлятися або платити?
– Та ні. Тести з фізпідготовки я називав "тестами для пенсіонерів". Всім легко біглося. Але арбітром, звичайно, проблема стати. Для цього треба мати хороші знайомства, "лапу волохату". В асистентів все простіше.
– А ви не хотіли стати головним арбітром?
– Коли починав в ДЮФЛ і Другій лізі, то був головним і хотів продовжувати. Потім мені в кабінетах сказали: "Не смикайся". Вже з Другої ліги я пішов асистентом.
– Хто таке казав?
– І пацани, і інспектори. Всі це знають.
– Чому не занесли, куди потрібно?
– Навряд чи б це вийшло. Там нереальні цифри ходили в той час – 100-150 тисяч євро.
– Футболісти постійно поливають арбітрів і не люблять їх. Чому ви, колишній гравець, стали суддею?
– Коли грав в футбол, то познайомився з київським арбітром Іщенком. Я був в Луцьку в оренді, і їхав з ним в машині до Львова. Він розповів мені про тонкощі цієї роботи, епізоди, тести. Я тримав в голові, що після кар'єри спробую себе в суддівстві. Так воно і збилося.
– Ви ж футбольна людина, знали про хабарі і кумівство в суддівстві. Чому ж пішли туди?
– Думав, що я красавчик – все знаю в футболі, розбираюся в епізодах. Літав в хмарах і надів рожеві окуляри. Думав, що якщо грав в футбол, то все буде добре. Але там інше вирішується.
– Футболісти спочатку сприймали вас не як арбітра, а як колегу?
– Кілька матчів Другої ліги я судив в полі. До мене не було претензій з боку гравців або тренерів. У мене принцип такий – "давати грати", я свистів тільки явні порушення. Зрозуміло, що далекі інспектори запитували про те, чому я пропускав фол.
– Що потрібно для того, щоб бути реально класним арбітром?
– Розуміти футбол. Колишній футболіст необов'язково стане хорошим арбітром. А простий хлопець може стати. Тільки він повинен пройти м'ясорубку Другої і Першої ліг. Тоді буде психологічно стійким.
– Були ситуації, коли вам говорили, як потрібно судити?
– Мені нічого не говорили, але по головним арбітрам було видно. Хтось подзвонив – і на ньому лиця нема. Асистентам про це не говорять, я й не вникав.
– Клуби працюють з арбітрами?
– Завжди було, що на суддів тиснули. Тим більше, в нашій країні. По різному. У Прем'єр-лізі все починається з прийому та готелю, як до тебе ставляться. Навколо суддів кружляють, пилинки здувають. А конкретно розмовляють з головними арбітрами.
– Буває, щоб ви добре відсудили, а вам поставили погану оцінку?
– Все від інспектора залежить. Якщо йому хтось шепне з вищестоящих, то можна знайти моменти, щоб закопати або підняти суддю.
– У яких випадках суддю хочуть закопати?
– Хтось комусь невигідний або когось потрібно підняти. Кількість місць в Прем'єр-лізі обмежена, тому йдуть закулісні ігри.
"Випив – поспав, випив – поспав. Думаєш, що стрес зняв"
Ігор Маковей в футболці азербайджанського МКТ-Араз (третий в нижнем ряду)
– Назвіть трьох найкращих тренерів в своїй кар'єрі.
– Перший – Мирон Маркевич. Він зі спортінтернату забрав мене в Карпати. Зліпив з мене футболіста і людину. Другий – Андрій Баль. Він викупив мене з рабства в Ворсклу, коли я в Ізраїлі грав. Третій – Олег Долматов. При ньому мені було дуже комфортно, він розумів футбол, було дуже цікаво і зрозуміло.
– Чому період кар'єри в Ізраїлі називаєте рабством?
– Мене там постійно відправляли по орендах. Швидше хотів виїхати звідти – півроку грав в Кривбасі, але вони не потягнули мене викупити – треба було 120-150 тисяч доларів. Ворскла торгувалася і викупила за 100 тисяч.
А то я як кулька для пінг-понгу був – мене то в Першу лігу, то в Другу. А я як собачка – біг туди, куди скажуть. Перший рік грав, а потім мені не платили нічого. Мовляв, сам шукай команду. Сказали б йти збирати банани, то пішов би.
– Розкажіть футбольну історію, яка не може вкластися в голову звичайної людини.
– Я півроку був в Луцьку. Підписав контракт, але мене вигнали. Ми програли на виїзді Оболоні, а Кварцяний зробив винними ветеранів – вигнав вісім чоловік. Не дав зарплати і сказав, що я вільний.
– Ви закінчили з футболом в 31. Чому?
– Півроку я був без команди. Але агент обіцяв, що знайде і все буде нормально.
А раніше був такий регламент, що колишні футболісти можуть до 32 років почати судити матчі. І я застрибнув в останній вагон. Міг сидіти і чекати пропозицій, але невідомо, щоб там було. За кордон б ще поїхав, а в Першу і Другу лігу не хотілося йти.
– Але арбітри не заробляють так, як футболісти.
– Так, але перспектива інша – мені залишалося не так багато часу грати. А якщо отримати статус арбітра ФІФА, то можна пристойно заробляти. Більше, ніж в Зірці чи Олександрії.
– Вам вистачало грошей, які ви заробляли у Другій і Першій лізі?
– Ні. Це сходинки, які судді проходять, щоб заробляти в Прем'єр-лізі. А нижче – смішні гроші. У Другій лізі – 900 або 1200 гривень за гру, а в Першій – 1600-1800. Туди і дорога входила. Ось їдеш на далекий виїзд з пересадками і привозиш додому 300-400 гривень.
Не зрівняється з тим, що отримував, коли був футболістом. Міг собі все дозволити. Море, баби, цигарки – а тут "оп" і думаєш про комуналку. Треба економити, відкладати, червону ікорку не купувати – шукати замінник.
– Після завершення кар'єри не було паніки чи заздалегідь знали, чим далі займатися?
– Півроку складно було. Не скажу, що пиячив, але був період, що не знав, куди себе притулити.
Завжди мріяв про суддівство, читав книги. Навіть ту, що Колліна написав.
– Як себе треба готувати до завершення кар'єри?
– Хтось купить ресторан, хтось відкриє бізнес, а хтось покладе гроші на рахунок і живе на відсотки. Це якщо ти нормально заробляєш, але що робити, якщо ти все життя грав у Другій і Першій лізі і не маєш ні кола, ні двора? Ось це важко.
Відсотків 80 йдуть в тренери. Деякі – в бізнес. Але бувають і такі, що спиваються і просто пропадають.
– Українських футболістів часто кидають. Як не бухати?
– Кожна людина вибирає свою лінію життя. Кожен по-своєму розслабляється. Не буду приховувати, після гри бувало таке, що заснути не міг. Бувало, що й горілкою стрес знімали, і на дискотеки ходили.
– Згодні, що український спорт – постійний стрес?
– Перед кожним матчем нас накачували – треба виграти, треба потрапити в єврокубки. Це серйозний моральний стрес. За день-два до гри заїзд на базу. Ти цілий день думаєш: "Блін, програємо – буде катастрофа". А коли програв – від тебе відвертаються спонсори, керівники. Важко морально, ти виснажуєшся. Після професійного спорту ти висохлий. Коли потрапляєш в реальне життя, то важко увійти в цей ритм.
– Як ви ввійшли?
– Я все одно залишився у футболі – у мене немає бізнесів і ресторанів. Зараз працюю дитячим тренером в одній зі спортивних шкіл Вінниці. Ще суджу матчі чемпіонату області.
Займаючись з дітьми, отримую від цього задоволення. Відчуваю, що даю їм щось і затребуваний. Ті знання і досвід, які отримав, приносять користь і радість іншим. Я цим живу. Якби працював менеджером або водієм, то, може, і бухав би кожен день. Коли крутишся в футболі, цим і живеш.
Адже з 15 років так – в суботу-неділю якийсь матч. Ти залишаєшся в футбольній кухні, отримуєш адреналін, азарт перед грою. Важко без цього.
– Що найбільш дурне робили після поразок?
– Завжди вичавлений як лимон. Останній заходив в душ і роздягальню. Потім день-два не спав – цілодобово нерви. Випив – поспав, випив – поспав. Думаєш, що стрес зняв. А воно тільки гірше робить.
А дурниці ... Там побилися в роздягальні, там – в душовій. "Ти чьо пас не дав? А ти чьо не забив?" – таке в кожній команді є.