Сьогодні розповідь піде про живу легенду "Ліверпуля" - Стівена Джеррарда.
"Ліверпуль" став моїм романом на все життя, ти ніколи не будеш один" - це чиста правда. Чесно кажучи, у мене були можливості опинитися в іншому клубі. Багато хто хотів роздобути мене: МЮ, "Челсі", "Реал" "Евертон", "шпори" - симпатичні конвертики так і сипалися в нашу поштову скриньку, і листи рясніли яскравими фразами про те, яким великим, багатим і знаменитим я стану в їх клубі. Але у мене був один шлях - "Енфілд". На цьому наполіг батько і був непохитний. Але я і сам відчував, що це вірний вибір".
"У моїх венах тече червона ліверпульска кров, я люблю "Ліверпуль" з незгасаючою пристрастю". Бажання Стівена досягти успіху на "Енфілді" зміцнилося коли загинув Джон Пол (двоюрідний брат Стіві, у свої 10 років не повернувся додому після трагедії на "Хіллсборо").
Стамбул - 2005. Приблизно перша година ночі за київським часом. Тільки що "Ліверпуль", відігравшись з рахунку 0:3, здобув одну з найяскравіших перемог в історії клубу (мабуть, і Ліги чемпіонів) і немає на післяматчевій прес-конференції людини щасливішої за капітана "червоних". Ось уже кілька місяців його майбутнє під питанням - за ним полюють мадридський "Реал", а також розбагатівший "Челсі", тому навіть по завершенні гри, яка моментально потрапила в списки класичних, Стівену Джеррарду нікуди не дітися від питань про можливий трансфер. "Ви дійсно збираєтеся покинути клуб ?" - питали його журналісти.
"Ну як я можу піти - після такої ночі", - усміхається тріумфатор.
Слово дане уболівальникам Джеррард не дотримав - через місяць керівництво "Ліверпуля" оголосило, що переговори про продовження контракту зайшли в глухий кут. Армія шанувальників мерсисайдського клубу прийняла новину дуже близько до серця: все дійшло до ритуальних спалень футболок Стіві біля воріт "Енфілда". Палили навіть не тому, що зненавиділи - скоріше тому, що дуже сильно любили. Але розум капітана все ж здався під натиском почуттів - у результаті Джеррард оголосив, що залишається в рідній команді.
Можна припустити, що синя форма йому б не пішла. Щоб уявити "Ліверпуль" і Джеррарда один без одного, потрібно неабияк напружити уяву, так було вісім років тому, так справа йде і сьогодні.
Корінний ліверпулець Джеррард з дитинства вірив, що буде грати за улюблений клуб. Відомо, що в якийсь момент він поїхав на перегляд до "Манчестер Юнайтед", однак у своїй автобіографії Стівен стверджує: це був виключно блеф. Що ж, у такому разі його тактика спрацювала: "Ліверпуль" підписав з ним контракт, а вже через рік Джеррард почав виходити в основному складі.
"Коли я вперше з'явився в офіційному матчі, я просто таки чув, як на трибуні "Коп" перешіптуються: "що це за худий хлопчина виповз на поле?" Мені здавалося, що я не на своєму місці і не на своєму рівні", - пізніше згадає капітан.
На щастя, тренер "Ліверпуля" Жерар Ульє думав по-іншому. Відомий всій європі своїм вмінням поводитися з молодими талантами, француз добре розумів, що цей юнак виросте в особливого гравця.
Так і сталося. Стівена Джеррарда дійсно непросто класифікувати, використовуючи лише загальноприйняту систему футбольних амплуа - за роки професійної кар'єри він не грав хіба що центрального захисника. Його основне призначення - бути сяючим прикладом для партнерів: якщо він опорний - то ні на секунду не втрачає концентрації, якщо атакуючий хав - то видає гольові передачі зі своєї половини поля, раз вже капітан - то не опускає рук навіть за рахунку 0:3.
Джеррард - це Голлівуд, найяскравіша ілюстрація того, що футбольні зірки - це трохи більше, ніж просто люди. Справитися з енергією, яка б’є з Стіва на футбольному полі, здатний далеко не кожен тренер, особливо якщо є потреба ще й поєднати Джеррарда з Френком Лемпардом. Ось чому Рафаель Бенітес з кожним роком переміщував капітана все ближче до воріт суперника - там не доведеться витрачати енергію на нескінченні єдиноборства, там не так дорого обходиться кожне зайве самовпевнене рішення.
У сезоні 2005/06 Джеррард показав свій найкращий футбольний рівень. Він забив 23 голи в 53 іграх, граючи на позиції півзахисника. У квітні він був названий кращим футболістом Англії, зайнявши перше місце в опитуванні професійних футболістів, ставши першим гравцем "Ліверпуля", що завоював цю нагороду, з часів Джона Барнса (1988). Джеррард завершив сезон, привівши "Ліверпуль" до перемоги в Кубку Англії. У фіналі він двічі вразив ворота "Вест Хема", забивши у тому числі найважливіший гол в доданий час, яким зрівняв рахунок і перевів гру в додатковий час. Його удар з 30 метрів, який Шака Хіслоп не зумів відбити, став одним з найкрасивіших голів у фіналах Кубка Англії і був визнаний кращим голом сезону.
Завдяки голам у фінальному матчі на Кубок Англії, Джеррард став єдиним футболістом, який забивав голи у фіналах всіх чотирьох основних кубків, в яких грають англійські команди. Джеррард забивав у Кубку Англії (2006 проти "Вест Хема"), в Кубку Ліги (2003 проти "Манчестер Юнайтед "), в Кубку УЄФА (2001 проти "Алавеса") і в Лізі Чемпіонів (2005 проти "Мілана").
Розквіт кар'єри Стівена Джеррарда припав на час, коли засмучена невдачами на великих турнірах Англія почала усвідомлювати своє відставання від світової тактичної думки. Народилася думка, що Стівену варто було б виступати років на тридцять раніше. Настільки обдарований футболіст не загубився б навіть в компанії Алана Хансена, Грема Сунесса і Кенні Далгліша. Проте, в 80-і Джеррард був би всього лише одною з багатьох зірок команди, що мала повне право називати себе найкращою в світі.
Сьогодні Джеррард - капітан, ікона і центральний образ, без якого не обійдеться жодна хроніка історії "Ліверпуля" нульових.
15 липня 2013 року Стівен Джерард підписав нову угоду з "Ліверпулем", чинну до літа 2015 року.
Усю свою кар'єру Джеррард провів на "Енфілді". Разом з командою він двічі здобував Кубок Англії, Кубок УЄФА в 2001 році та Кубок Європейських чемпіонів в 2005 році.
За збірну Англії Джеррард почав виступати в 2000 році, зігравши з нею на чемпіонатах Європи 2000, 2004, 2012-го років та на чемпіонаті світу 2006 року, де був найкращим бомбардиром команди.
Стівен Джеррард признаний кавалером ордену Британської імперії.
Кілька місяців тому президент "Ліверпуля" сказав у приватній розмові, що на колишні висоти команда зможе вийти не раніше, ніж через три-чотири роки. Правда це чи ні - представити важко в будь-якому випадку. Мрія Стіва виграти чемпіонат Англії, можливо, так і не збудеться, а за кількістю лігочемпіонських медалей він, мабуть, так і не зрівняється ні з Хюзом, ні з Сунессом.
В історію клубу Джеррард увійде не як великий переможець, але як символ нестабільної і неоднозначної епохи, найяскравіші моменти якої без нього б не сталися , а найважчі переживались набагато складніше.
Андрій Бешлей, Футбол24