Марокко вперше в історії дійшло до 1/4 фіналу чемпіонату світу. Як африканська збірна переписує історію – в матеріалі "Футбол 24".
Вмикаєш спросоння плей-офф чемпіонату світу – а там грає Манчестер Сіті. Що?! Родрі і Ляпорт в блакитних футболках безперервно катають м'яч в центрі поля. Зміна ракурсу – в кадрі Гвардіола.
Ілюзія швидко розвіялася. Збірна Іспанії виявилася дешевою пародією на Манчестер Сіті зі стерильним контролем без загострення, а "Пеп" – тренером іншої команди.
Валіда Реграгі не будемо називати африканським Гвардіолою. Ігровий стиль марокканця ну ніяк не відповідає принципам Пепа. Втім, дещо спільне, окрім візуальної схожості, все ж є. Реграгі також зробив требл на початку тренерської кар'єри – у перший сезон на чолі Відада з Касабланки виграв чемпіонат і кубок Марокко, а ще африканську Лігу чемпіонів-2022.
Продовжити успіхи в клубному футболі Валіду не судилося. Наприкінці літа його призначили головним тренером збірної Марокко. За три місяці до початку ЧС-2022! Це було екстрене рішення федерації через звільнення Вахіда Халілходжіча.
Авторитарні замашки боснійського тренера перейшли всі межі і він знову не повіз на Мундіаль збірну, яку туди вивів (те саме було з Кот-д'Івуаром і Японією). Через конфлікти з Халілходжічем за Марокко не грали Зієш і Мазрауї.
Як часто буває, послаблення тиранії мало позитивний ефект. Реграгі на контрасті з попередником став другом для футболістів. Новий тренер не лише повернув у збірну зірок, а й створив сімейну атмосферу. Буквально. На його прохання гравцям дозволили взяти в Катар свої сім'ї. Не тільки дружин, а батьків, братів, сестер. І все коштом федерації.
Будьмо чесні, про весь цей позитив ніхто б не говорив, якби Марокко завершило виступи на груповому етапі. Нефутбольні нюанси важливі тільки тоді, коли є гра та результат. Марокко розгромило Бельгію, зіграло на рівних з Хорватією та заслужено вибило з чемпіонату світу Іспанію.
Ключем до успіху стала прекрасна організація гри без м'яча. Халілходжіч заклав основи, а Реграгі підправив певні елементи. Після зміни тренера Марокко за 7 поєдинків пропустило лише один гол. І той самі собі забили проти Канади. Африканці віддають суперникам м'яч (в середньому 30% володіння за матчі з Хорватією, Бельгією та Іспанією), але закривають всі канали для його просування.
Марокко вибудовує дуже щільний захисний блок на власній половині, змушуючи опонентів просто ганяти м'яч підковою. Жодного вільного простору між лініями. Вдалося закрити двох найкращих плеймейкерів світу. Модріч та де Брюйне опускалися за м'ячем до захисників і не мали хороших варіантів для загострення. Через брак кисню в центрі страждали Педрі та Гаві.
Можна відзначати ледь не кожного гравця марокканської збірної. Команда середнього рівня не доходить до чвертьфіналу ЧС, зупиняючи трьох європейських грандів, коли хтось провалюється. Буну тягне навіть пенальті, Саїсс і Агерд знімають все повітря, Хакімі дисципліновано відпрацьовує на оборону, Зієш і Буфаль витискають максимум попереду.
Але є один елемент, який склеює всю систему – Соф'ян Амрабат. Завдяки йому Марокко зберігає таку компактність. Партнери діють по своїх візаві, а Амрабат страхує, не дозволяє суперникам створити кількісну перевагу в окремій зоні. Соф'ян позавчора видав майстер-клас, як знищити півзахист Барселони.
Марокко – перший африканський чвертьфіналіст з часів Гани-2010. Дехто ці слова супроводжує іронічною посмішкою. Мовляв, де тут африканці? Половина футболістів з заявки (12) народилися в Європі та пройшли європейську футбольну школу. Навіть тренер здобув футбольну освіту у Франції і ніколи не грав на "чорному континенті".
Але герої жорстко парирують всі претензії. "Сьогодні ми показали, що означає бути марокканцем. Коли ми приїжджаємо в збірну, то готові битися до смерті. Я сам народився у Франції, але ніхто не любить мою країну більше", – сказав після гри з Іспанією головний тренер.
"Я живу в марокканській культурі. Вдома ми говоримо арабською, їмо по-марокканськи, я практикую Іслам. Якщо чесно, переді мною навіть ніколи не стояло питання, чи я марокканець", – відповідає Хакімі, який народився в Іспанії. "Я завжди дивився з батьком матчі Марокко, він розповідав про наших легенд", – додає Ашраф.
Марокко – особлива частина арабського світу, але на Мундіалі має підтримку всієї Північної Африки та Близького Сходу. До того ж у Катарі живе 15-тисячна марокканська діаспора. Трибуни настільки палко вболівають за "Атлаських Левів", що формується атмосфера домашніх матчів. "Богом присягаюся, якби не ці фани, ми б не пройшли далі", – емоційно заявив Реграгі.