Інтерв’ю "Футбол 24" з Володимиром Мулою, режисером і продюсером фільму "Нація футболу".
Вже 27 жовтня у широкий прокат виходить нова стрічка Володимира Мули "Нація футболу". Молодий режисер встиг себе зарекомендувати раніше, роботою над масштабним проєктом "Юкі: історія перемог вільних українців" – про легендарних зірок НХЛ, які мали українське коріння. І навіть потоваришував із Вейном Грецкі (Іваном Грецьким) – найкращим хокеїстом всіх часів та народів.
"Вихід фільму у прокат – ще та складність"
– Коли запускався в прокат твій попередній фільм "Юкі", був коронавірус – існувала проблема з доступом до кінотеатрів. Зараз біда набагато глобальніша і страшніша. Тобі, як автору такого унікального продукту, не образливо, що у твою роботу втручаються сторонні сили?
– Важке і складне питання. Дійсно, коли я виходив з фільмом "Юкі" у прокат, то боровся з порожніми кріслами в залі через коронавірус. У той час розсадка була "крісло через крісло", 50 відсотків квитків кінотеатри не продавали. Цього разу у нас є повномасштабна війна, і це для кіноспільноти – всієї, а не тільки для мене – дуже погана ситуація. Але для всіх нас ситуація в країні, звичайно, значно гірша. Тому я не скаржуся, я приймаю її такою, яка вона є.
Моя команда, я особисто, команда дистриб’ютора, яка випускає стрічку у повномасштабний прокат – ми зробимо абсолютно все, щоб дати кінотеатрам можливість показати кіно, дати людям нагоду піти і трішки переключитися, надихнутися, згадати нашу історію. Подарувати дітям (бо це також і сімейне кіно) відчуття гордості за Україну, український футбол, українську націю – і тим самим бодай трішки відволікти їх від ситуації в країні.
– Якою буде географія кінотеатрів? Які міста охопить показ "Нації футболу"?
– Це буде вся територія України. Є міста, де кінотеатри взагалі не функціонують, але ми з дистриб’юторами працюємо над тим, щоб незалежно від того – велике місто чи маленьке містечко, але з кінотеатром – абсолютно всім дати можливість доступу до продукту і показати його людям.
– Ти провів над цим фільмом практично весь 2021 рік. Що було найскладнішим у роботі?
– Я навіть більше скажу: почав працювати над ідеєю і документами ще раніше (а це довготривалий процес, коли маєш справу з державою – фільм створений за підтримки Державного агентства з питань кіно). Найважче було зібрати таку велику кількість футбольних особистостей. У кожного – свій графік. У граючих футболістів – дуже насичені дні, вони не мають можливості банальних пів години приділити для зйомок.
З ветеранами, тренерами, функціонерами – теж своя специфіка. Хтось у роз’їздах, когось не було в Києві. Власне, зібрати всіх докупи було надзвичайно складно. Тим паче, знімальна група була в доволі жорсткому таймлайні, жорсткому виробничому графіку. Ми не могли виходити за певну кількість днів знімальних. Плюс – зйомки відбувалися не в одній, а в кількох країнах. Це складно, хоча зараз я бачу, що вихід фільму у прокат – ще та складність (Усміхається).
– Хронометраж стрічки – 90 хвилин. Що там умістилося?
– Там дві сюжетні лінії. Одна – це історія хлопчика, юнака, який займається футболом. Інша – жорстка документальна лінія уже безпосередньо про історію становлення збірної України, яку доповнили свідки тих подій: футболісти, тренери, функціонери, журналісти, коментатори. Тобто, це доволі об’ємна річ у нас вийшла.
За 30 років існування національної команди відбулося дуже багато подій. Звичайно, у 90 хвилинах їх усіх не опишеш, але принаймні найдраматичніші і найяскравіші події, елементи увійшли в кіно. Дуже радий з того, що, наприклад, 25 футбольних особистостей вдалося залучити у фільм. Це, насправді, унікально. Не пригадую жодного українського футбольного чи спортивного документального фільму, де було б зібрано стільки людей. Це вагомо, на мою думку.
"Блохін з’явився у дуже хорошому настрої, а Ярмоленко відмовився"
– Імена дійсно вражають: Шевченко, Лужний, Зінченко, Мілевський, Шовковський, Блохін… Кого вдалося найкраще розкрити? Хто був найвідвертішим? А з ким довелося найважче?
– Буквально тиждень тому я був свідком, як Андрій Миколайович Шевченко давав інтерв’ю одній знімальній групі. Йому ставили схожі запитання, що й ми свого часу. Я побачив, що нам він реально розкрився – відповідав набагато краще, цікавіше, яскравіше. Інтерв’ю з Шевченком – багато хто відкриє його по-новому. У нас не було багато часу, але він відчув оцю атмосферу, яка панувала на майданчику, відчув те, що ми хотіли від нього отримати, і дав щире класне інтерв’ю – вдумливе, з емоцією. А це дуже важливо. Його у фільмі буде доволі багато – такий собі хедлайнер. Адже у збірній перебував дуже довго – з юнацьких років і закінчуючи тренерською кар’єрою.
Однак й інші персонажі нашої збірної представлені доволі яскраво. Інтерв’ю з Блохіним також вийшло атмосферним. Коли готуєшся до зустрічі з Олегом Володимировичем, ніколи не знаєш, куди це інтерв’ю може тебе завести. А тут так вийшло, що Блохін з’явився у дуже хорошому настрої. Це було літо, він прийшов розслаблений. Це інтерв’ю мені також сподобалось.
Дуже багато у фільм не увійшло. Ви можете собі уявити: 25 зірок футболу, плюс – 5 дотичних до футболу людей (журналістів, коментаторів). Кожен скаже по одній хвилині – це вже 30 хвилин. А ще є інша сюжетна лінія, хроніка, яскраві футбольні моменти… Тож було важко інтегрувати абсолютно всіх, щоб це звучало злагоджено і цікаво. Для мене і для нашої команди то був своєрідний виклик.
– Кого ви хотіли записати, але не вдалося? Хто, можливо, сам відмовився від зйомок?
– З чинних футболістів відмовився Андрій Ярмоленко. Він просто не захотів чи в нього не було часу – це його справа. Я нікого не переконую. Мені здається, коли ти звертаєшся до людини, у неї теж повинне бути розуміння і бажання створити цей продукт разом зі мною. Також ми дуже довго намагалися знайти час, щоб записати Євгена Коноплянку. Нам не вдалося наші графіки збалансувати і зістикувати. З чинними футболістами завжди є ці нюанси – хто працює у футбольній сфері, той розуміє.
Нюанс ще й в тому, що знімальна група – велика, важко зібратися, коли тобі кажуть: "Давайте, я можу за 2 години". Нам довелося сценарно інтегрувати їх так, що вони будуть представлені у фільмі. Тому що це – великі авторитетні футболісти нашої збірної. Без них кіно – не кіно. Мені здається, що ми змогли придумати сюжетний хід, як їх також інтегрувати у нашу стрічку.
"Кому ви програли? Команді лижників?"
– З офіційного трейлера зрозуміло, що деяких персонажів вам довелося дублювати українською мовою. Як вони поставилися до цієї ініціативи і чи не хотіли спробувати державною?
– Дубляж, який довелося використовувати у фільмі, не має жодних підводних каменів. Це виключно дотримання закону України про кінематографію – український продукт повинен виходити українською мовою. Позаяк у нас 100-відсоткова державна підтримка, ясна річ, що все має бути українською.
Були футболісти, яким кажеш: "Ми хочемо записати українською". Вони відповідають: "Ну, ми погано розмовляємо українською, ми не будемо, нам комфортніше російською". – "Окей, без проблем. Але ви будете продубльовані". Хтось одразу переходив на українську, як Сашко Зінченко, а хтось не переходив – це їхнє право. Я людину не можу змусити говорити українською мовою.
Ми зробили реально дуже якісний дубляж. Глядачі нічого не втратять. Хтось може сказати, мовляв, ви продублювали, воно не так звучатиме, у російській інші слова… Ні! Українською звучить в рази смачніше і якісніше. Український дубляж вже неодноразово себе зарекомендував у нашому кіно. Мені здається, від цього фільм тільки виріс у контексті якості, впізнаваності та цікавості.
– Особисті переживання, спогади, пов’язані зі збірною України. Який для тебе матч – найтрагічніший, який – найтріумфальніший, до кого з гравців ти ставився з найбільшим пієтетом?
– Що старшим стаєш, то більше емоції затираються. Але я точно пригадую, як з батьком дивився матч Росія – Україна, гол Шевченка Філімонову перед очима всієї країни. Ми, до речі, багато про ці моменти говоримо у фільмі. До роботи над проектом я не знав, що збірна в цілях безпеки була змушена зупинитися в українському посольстві у Москві. Тому що і каміння в автобус летіло, і фанати були агресивно налаштовані. Усі ці деталі, які ми розповідаємо у фільмі – я їх раніше не знав або не звертав на них увагу.
Інший яскравий спалах – виступ нашої команди на ЧС-2006 у Німеччині. Це була історична подія для всієї країни. Пам’ятаю, що на перший матч з іспанцями тодішній президент Ющенко зробив вихідний (чи скорочений робочий) день, щоб якомога більше українців мали можливість подивитися футбол.
Якщо ж ми говоримо про гнітючі сторінки української збірної, то це, звичайно, поразки у плей-офф – тій же Словенії. Досі пам’ятаю сльози всієї України після матчу зі словенцями. Шовковський дуже багато цікавого розповів: як він, зокрема, пережив цю драму; як уся команда пережила; як Сабо після цього матчу закрився і взагалі ні з ким не хотів спілкуватися. Всі казали: "Кому ви програли? Команді лижників?". Україна була в траурі. Хоча, якщо подивитися, це тільки футбол (Усміхається).
Щодо зірок збірної, то знайомство з Шевченком – дуже атмосферне. Ти розумієш усі його звитяги не тільки для українського, а й світового футболу. Значуща особистість, справляє враження. Також на мене вплинуло знайомство з Блохіним. Відчувається глиба, персона, особистість. Я не жив у той час, коли він отримував "Золотий м’яч", але це – дуже потужно за емоціями та відчуттями. Українці повинні пишатися, що в нас є такі люди і що ми живемо з ними в один час.
"Грецкі зателефонував мені сам"
– Ти, напевно, єдиний українець, який настільки близько підібрався і перебуваєш досі на зв’язку з найкращим хокеїстом усіх часів і народів Вейном Грецкі, який має, зокрема, українське коріння. Знаю, що ти не один день полював за ним, це були вкрай важкі пошуки. Розкажи більше.
– Знайомство з Вейном, або Іваном Грецьким, дуже багато мені дало в контексті впевненості, віри у кінцевий результат. З ким би я не спілкувався, кому б не розповідав про свою, здавалось би, божевільну ідею познайомитися з ним і долучити до фільму "Юкі", всі як один стверджували: "Це неможливо. Це як достукатися без зв’язків, без грошей, без контактів до Мадонни". Та й те, до неї достукатися простіше, бо в інтернеті є банально вся інформація – починаючи від прес-секретарів і закінчуючи людьми, з якими вона контактує.
Розкажу один факт. Є багато платних сайтів, де ви реєструєтеся, вносите певну суму і отримуєте доступ до бази даних з емейлами, телефонами. Різні футбольні, спортивні особистості, зірки шоу-бізнесу – там абсолютно всі є. Я провів дуже багато часу, щоб написати, достукатися за тими контактами, які вказані в базі. Після зустрічі з Вейном, коли вже мав нарешті його номер, кажу: "У вас номер зовсім інший, ніж у тих базах даних. У вас взагалі є електронна скринька? Тому що в базі їх аж 12, іменованих Вейном Грецкі". Відповідає: "Ні, я електронними скриньками не користуюсь. Якщо тобі треба зі мною сконтактувати – от лише цей єдиний мій номер".
Володимир Мула і Вейн Грецкі
Я реально витратив два роки на те, щоб отримати омріяний контакт. Це було доволі складно. А у другий день повномасштабного російського вторгнення Вейн сам зателефонував мені. "Що там у вас відбувається? Ми тут усі на вухах в Америці. Чи потрібна якась допомога? Чи твої всі в безпеці?" На той час я сказав йому одну річ: "Якщо вам не складно, ви повинні виступити на телебаченні чи записати якесь відео в підтримку України. Ми хочемо розгорнути масштабну піар-кампанію з дискваліфікації російських спортсменів. До вашої думки дослухаються". – "Я тебе зрозумів. Сьогодні увечері матиму ефір і про це скажу".
Прокидаюся наступного ранку і бачу, що Грецкі дійсно побував на вечірній студії NHL, де сказав про повномасштабне вторгнення, про сотні тисяч людей, які покидали Київ. Він висловив свою позицію: російські хокеїсти повинні бути відсторонені від усіх міжнародних змагань. Це опублікували практично всі світові спортивні видання. Чудово, що в мене є такий контакт, який своїми діями продовжує допомагати Україні у цей непростий час.
– Про що буде твій наступний фільм?
– Насправді ідей дуже багато. Зараз непроста ситуація в Україні та українському кінематографі, і незрозуміло, де шукати фінансування. Я не можу розкривати деталі, але робота ведеться. Хочеться цього разу приділити багато часу саме персоналії, яка теж, скоріш за все, матиме дотичність до України і покаже феномен української нації у світовому масштабі. До нашої держави зараз дуже велика увага, тож ми повинні використовувати культурну дипломатію на всіх фронтах. Вона працює.
Я їздив із "Юкі" в Сполучені Штати, показував кіно, збирав кошти на Збройні Сили, і знаю, що культурна дипломатія – це можливість надавати людям, по-перше, інформацію, а по-друге – робити розголос, щоб про Україну не забували. Досі отримую багато запитів, зокрема зі США, тож намагаюся використати сферу, в якій працюю, для допомоги нашій країні. Наступне моє кіно буде сконцентрованим на тому, щоб привернути ще більше уваги завдяки особистостям, яких знають в усьому світі.
– На матчі Шахтар – Динамо ти зустрівся з нашим супергероєм Михайлом Діановим. Надихнув тебе? Яку енергетику він випромінює?
– Він, звичайно, просто неймовірний. Мені вдалося з ним поспілкуватись, але враховуючи, що дуже багато людей також претендували на його увагу, ми не мали багато часу. Михайло – людина, яку можна слухати день і ніч. Стільки історій, стільки позитиву і чуйне серце. Усі кошти, які люди перерахували на його лікування, переадресовує на допомогу своїм побратимам. Це багато про що каже. Такі люди повинні прославляти нашу країну не тільки на локальному рівні, а й на міжнародному. Думаю, що про Діанова буде знято не один фільм.