Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Парітом Джихані, албанським екс-форвардом Зорі минулого десятиліття.
У листопаді 2010-го він забив свій останній гол за "Зорю". Луганці "горіли" 0:2 "Шахтарю", коли Паріт Джихані з’явився на полі і через 20 хвилин потрапив у обійми партнерів. В цей момент на обличчі албанця можна було помітити, скоріше, незрозумілу злість, ніж радість. Камера вихопила спантеличеного Анатолія Чанцева, головного тренера "Зорі", який здивовано запитав когось на тренерській лавці: "А хто забив?" Луганський період кар’єри Джихані невпинно наближався до кінця.
В УПЛ, яка якраз набирала розгону перед своїм піковим сходженням, Паріт ввірвався по-футбольному брутально. Невідомий українським вболівальникам Джихані з першої спроби ввійшов до топ-5 бомбардирів ліги і відразу закохав у себе вболівальників "Зорі". Здавалося, ось воно, нове обличчя луганського клубу. Проте все завершилося так само швидко, як і розпочиналося. Албанець втратив місце у складі, отримував зовсім мало часу на полі, а згодом залишив Україну.
Паріт повернувся у рідну Кавайю, де кардинально змінив своє життя і розірвав усі зв’язки з футболом. Нині він відомий у місті політик. Джихані переконує – його вибір це не мейнстрім, коли футболісти йдуть у владні кабінети. Він справді хоче змінити Албанію на краще.
Період, проведений в Україні, він називає особливим і зізнається, що сумує за нашою країною. Через брак спілкування Джихані добряче забув російську, тому на допомогу приходить чарівна дружина Клорела, яка добре знає англійську. Вона у футбольних справах почуває себе відмінно і з точністю до літери називає імена партнерів чи суперників чоловіка. І неважливо – це Микита Каменюка чи Нгаха Коллінз.
"Політика набагато брудніша за футбол"
– Традиційно футболісти після завершення кар’єри залишаються у рідній стихії. Чому ви обрали політику?
– Знаєш, насправді це збіг обставин. У мене були друзі-політики і вони запропонували спробувати себе у цій сфері. У певний момент зрозумів, що не хочу більше займатися футболом. У нас в Албанії було дуже важко тренуватися, тому я прийняв таке рішення. Чи щасливий я у політиці? Так, абсолютно.
– Чим саме ви займаєтеся в албанській політиці?
– Я був кандидатом в депутати албанського парламенту у 2013-му. Зараз я зосередився на політичній діяльності безпосередньо у Кавайї і є одним з керівників соціальної партії у моєму рідному місті. Поки працюємо на місцевому рівні, але побачимо, як складатиметься ситуація далі.
– Нещодавно ви були членом провідної албанської партії LSI, яку очолювала перша леді країни Моніка Крімаді. Однак ви залишали LSI зі скандалом і фразою: "Футбольні команди грають за правилами, але LSI відмовляється діяти в межах будь-яких правил".
– Я не хочу брехати. Я справді прагну допомагати своїм співвітчизникам, бути корисним для них. Свого часу мені довелося очолювати LSI на локальному рівні у своєму місті. Кожен пішов своїм шляхом. Насправді це не так просто. Політика – не зовсім чиста справа. Думаю, це проблема не тільки Албанії, а й всього світу. Політика, наприклад, набагато брудніша за футбол. Можливо, одного дня я повернуся у футбол.
– Вінстон Черчилль, відомий не лише політичною діяльністю, а й своїми афоризмами, одного разу сказав: "Політика така ж цікава, як війна. Але більш небезпечна. На війні вас можуть вбити лише одного разу, в політиці – безліч разів". Скільки разів вже вбивали Паріта Джихані?
– Насправді я не так багато виграв і небагато разів програвав. Я вже казав, що прийшов у політику з реальною ціллю допомогти людям, своєму місту і рідній країні. За невеликий час у політичному житті я зрозумів, що це складний шлях, який готує багато випробувань. Я готовий до цього. Просто кожен думає, скоріше, про себе, ніж про оточуючих.
"Війна? Я підтримую Україну"
– Ви розпочинали свою футбольну кар’єру у 1997-му. Якраз у той час Албанію охопила війна.
– Це був дуже важкий час для мене. Я хотів думати лише про футбол, але війна вплинула на абсолютно все. Це було нестерпно…
– Луганськ, який став для вас дуже дорогим, вже кілька років охоплений війною. Ви цікавитеся тим, що там відбувається?
– Я часто спілкуюся зі своїми друзями, з якими познайомився під час виступів у "Зорі". Зокрема, контактую з Микитою Каменюкою. На жаль, я не знаю деталей. Можу достеменно сказати, що я підтримую Україну і знаю, наскільки серйозні проблеми вона має з Росією. Разом з тим, мені довелося чути, що чимало луганців підтримують Росію.
– Після багатьох років виступів на Батьківщині ви зважилися на переїзд в "Зорю" у 2008-му. Чому погодилися?
– Так склалися обставини. Просто такий варіант запропонував мені менеджер. Ми домовилися щодо умов контракту і я погодився. Не шкодую про те, що одного дня зробив такий чудовий вибір.
– В Україні ви провели три роки. З якими емоціями згадуєте їх?
– Це була найкраща частина мого життя. Там було спокійно і затишно. Моя сім’я почувалася просто щасливою у вашій державі. Все було чудово, поки не прийшов Чанцев.
– В першому сезоні ви забиваєте майже в кожному другому матчі і з 10 голами входите до списку кращих бомбардирів ліги. Про такий старт можна мріяти?
– У мене було таке враження, ніби я народився в Україні. Все було просто неперевершено. Класні фанати, гарне місто… Це був дивовижний час. Дуже шкода, що цього вже не повернути. Період, проведений у "Зорі" був навіть кращим, ніж моя албанська кар’єра.
– Свої бомбардирські показники ви могли покращити завдяки виконанню пенальті, від яких принципово відмовлялися через надмірне хвилювання.
– Такий я вже є, дуже емоційний. Це стосується не лише одинадцятиметрових, а й багатьох інших моментів у футболі. Я віддаю всього себе. Напевно, це моя невеличка проблема.
– Анатолій Волобуєв був вашим першим українським тренером. Що пригадуєте про роботу з ним?
– (усміхається) Це дуже хороший наставник. Він давав команді все, що треба. Крім хороших тренерських навичок, Волобуєв є ще й чудовою людиною. У нас також був класний колектив: Каменюка, Омоко, Райчевіч, Рубен Гарсія, Жуніор… Ці хлопці стали моїми друзями.
– Свій перший матч ви повинні були добре запам’ятати, адже протистояня з "Металістом" подарувало багато суперечливих емоцій.
– Так, їх було справді багато. Я вийшов на поле на заміну в другому таймі. Всі події відбулися на останніх хвилинах. Спочатку харків’яни відкрили рахунок, а потім Нгаха Коллінз забив у відповідь. Це жахливо, але за якусь мить камерунець отримав жахливу травму і більше жодного разу не зіграв за "Зорю".
"Чанцев постійно брехав"
– Згодом команду очолив Анатолій Чанцев. Що пішло не так?
– Зачекай, мені потрібно підібрати правильні слова… Я знаю, що в Україні існує традиція, коли тренер приходить в команду, то бере з собою потрібних гравців. Так було і в моєму випадку. У нього просто були свої люди. Чанцев поводився зі мною максимально недобре з першого ж нашого спільного дня в команді.
– Вболівальники "Зорі", як і журналісти, не могли зрозуміти, в чому справа. Відкрийте таємницю, чому ви перестали потрапляти в склад?
– Це стало несподіванкою навіть для мене. Жодних причин і ніяких пояснень від тренера. Він просто робив те, що робив.
– В той час Чанцеву допомагав Юрій Вернидуб. Це людина, яка фактично створила новітню "Зорю".
– Я пригадую його і можу сказати, що це дуже позитивний і хороший чоловік. Про Вернидуба лише позитивні відгуки, чого не можу сказати про Чанцева.
– У листопаді 2009-го в клубі з’явився новий генеральний директор, яким став Сергій Рафаїлов. Зараз це також одна з ключових фігур в "Зорі". Які відносини склалися з ним?
– Пригадую момент, коли він прийшов. Можу сказати, що Рафаїлов ставився максимально коректно до мене. Але для мене залишається загадкою, чому жодна людина в клубі не поговорила з Чанцевим про мою ситуацію. Ніхто не висловив бажання поспілкуватися і запитати, чому я не граю. Думаю, ефект був би більшим.
– Самі не намагалися поговорити з головним тренером?
– Він уникав відповідей, зате після кожного матчу тренер виходив до преси і постійно повторював: "Джихані не готовий". Чанцев постійно брехав. При цьому взагалі нічого мені не пояснював. В Україні так склалося, що тренер – дуже важлива персона. Якщо він так вважає і каже, то ніхто не намагатиметься з ним вступати у суперечку.
– Якщо б ви зараз зустрілися з Анатолієм Чанцевим, то потисли б йому руку?
– Я доволі добродушна людина і не прагну жодних реваншів і помсти. Мабуть, привітався б з ним. Проте мені важко забути той час, коли після повернення з України я практично закінчив з великим футболом. В Албанії я пограв ще протягом року.
– Свій останній гол в Україні ви забиваєте у ворота "Шахтаря". Реакція Чанцева була незвичною – він здивовано перепитав когось зі своїх асистентів, хто саме забив.
– О так, це було комічно, я добре запам’ятав той момент. Коли він перепитав і почув правильну відповідь, то зовсім не був щасливим. Чанцева це точно здивувало.
– Ви кажете, що закінчили кар’єру незадовго після повернення з України. Вам було лише 30. Чому прийняли таке рішення?
– Якщо ти граєш у класний футбол в Україні, то потім важко повертатися на албанський рівень. Я сильно травмувався і не зміг повернутися на поле тим, ким я був до травми. Я вважаю, що потрібно вчасно піти. Мені завжди приємно згадувати мій луганський період кар’єри і я сумую за фанатами "Зорі". Вони були чудовими!