Поважні бізнесмени зі США видозмінюють "російські" клуби англійської Прем'єр-ліги. І очищують їх від скверни.
Українські вболівальники чимало знають про Челсі, яким до літа 2022-го володів Роман Абрамович, гаманець Владіміра Путіна. Російський олігарх сприймав футбольний клуб із Вест Лондона як вишеньку на торті, якою він хизувався серед світових багатіїв.
Минулого червня Абрамович продав "Блюз" американцю Тодду Бьолі через велику війну Росії проти України. Та Челсі не був єдиним клубом Прем‘єр-ліги, що належав громадянину РФ до початку найгарячішої фази війни. Другим таким був Борнмут, яким володів Максім Дьомін, російський нафтохімічний трейдер. У грудні 2022-го Дьомін продав "Черріз" іншому бізнесмену зі США, Біллу Фоулі. Ера російського бізнесу в Прем‘єр-лізі добігла кінця.
Бьолі та Фоулі, непублічні спортивні магнати, мають чималий вплив на свою царину. Перший – власник Лос-Анджелес Доджерс, другий – Вегас Голден Найтс. Пан Бьолі у 2011-му прийняв Доджерс у занепаді, зробивши їх володарями титулу World Series-2020 і другим найдорожчим клубом NBL ($4,075 млрд) у 2022-му. Містер Фоулі у 2017-му створив хокейний клуб у Вегасі, що за рік став фіналістом Кубка Стенлі, а за 5 років вперше прийняв All Star Weekend, який Тодд Бьолі запропонував провести також у Прем’єр-лізі. Надприбутки Доджерс та Голден Найтс спонукали їхніх власників виплисти за океан у пошуку нових активів.
Челсі та Борнмут стали для Бьолі і Фоулі ласими шматочками. Обидва клуби критично залежали від їхніх власників, Абрамовича та Дьоміна, чия спортивна репутація значною мірою трималася на тренерах команд. У Челсі такими були Жозе Моурінью, Карло Анчелотті та Антоніо Конте, а в Борнмуті – Едді Хау, який у 2015-му вперше вивів "Черріз" до Прем‘єр-ліги. Проте Дьомін з обов‘язками топ-менеджера справлявся добре, на відміну від Абрамовича: Борнмут не відмивав гроші на трансферах неповнолітніх футболістів з Африки (Майкл Еменало) і не замітав під килим сексистських скандалів за участі клубного персоналу (Ева Карнейро).
Масла у вогонь підлила і велика війна, яка зробила всіх без винятку московитів токсичними незалежно від статків та статусу. Власне, вона головним чином спричинила тиск на Абрамовича та Дьоміна, які продали свої клуби кришталево чистим Бьолі та Фоулі.
Нові власники швидко почали перебудову Челсі і Борнмута. Містер Бьолі чи не одразу звільнив усе вище керівництво клубу, зокрема директора Маріну Грановскую, а згодом і головного тренера "синіх" Томаса Тухеля. На їхні місця були призначені Крістофер Вівель, екс-директор РБ Лейпциг, та Грем Поттер, колишній менеджер Брайтона. Обидва фахівці мають великий досвід роботи з талановитою молоддю. Крім того, Бьолі після купівлі "Блюз" пообіцяв інвестувати £1,75 млрд у стадіон та академію. Челсі взяв курс на омолодження команди.
Щодо пана Фоулі, то він пояснив вектор розвитку Борнмута так: "Always advance, never retreat". За планом "Черріз" витрачатимуть багато грошей на трансфери, інвестуватимуть у фарм-клуби – можливо, в Східній Європі – та будуть збільшувати популярність футболу (чи, прости Господи, соккеру) у США. Велику роль відіграє тут Майкл Бі Джордан, відомий голлівудський актор і партнер Фоулі в купівлі Борнмута. Його популярність допоможе "вишням" заробити медійні очки, особливо у США.
Дії Бьолі та Фоулі однаково разюче відрізняються від російської стратегії управління, яка здебільшого позбавлена далекоглядності та роботи на перспективу. Абрамович і Дьомін були найкращими з найгірших, бо вберегли Челсі та Борнмут від банкрутства та змогли їх успішно продати. Проте Блекпул, Портсмут і Редінг не мали такого щастя і були розорені мокшанськими нуворишами в першій половині 2010-х. Шкода, що американці тоді не кинули на них оком.
Портсмут, до речі, є яскравим прикладом поганого управління клубом мокшанськими власниками. У 2006-му "Помпею" купив Саша Гайдамак, син збройного барона та шпигуна Аркадія Гайдамака. До 2008-го справи йшли непогано. Портсмут купив дорогих ветеранів – Кемпбелла, Кану та Джеймса, вийшов до Кубка УЄФА і виграв Кубок Англії. Проте з початком світової фінансової кризи Гайдамак відійшов від справ "Помпеї" і на правах кредитора продавав клуб явним шарлатанам. Спершу це був "довірений помічник" власника Манчестер Сіті, який збрехав за свої статки в декларації про доходи. Потім – гонконзький банкір, якому "помічник" заборгував £17 млрд, і нарешті російський банкір Антонов, звинувачений у 2011-му прокуратурою Литви у відмиванні грошей. Ну просто інститут краси!
У 2010-му Портсмут таки вилетів з АПЛ, а в 2012-му – з Чемпіоншипу. Клуб двічі потрапляв у адміністрацію (починав процедуру банкрутства), пережив три невдалі спроби викупу і борг у £120 млн. Ба більше, Гайдамак намагався вкрасти у "Помпеї" ще £2,2 млн боргу, але адміністрація вмовила його на сплату в розстрочку для недопущення ліквідації. У 2013 році клуб був придбаний фанатським трастом, а рік потому сплатив усі борги. Траурна ера Гайдамака закінчилася.
Та повернімося до Челсі з Борнмутом. Стратегія нових американських власників складна, проте ефективна: потепління інвестиційного клімату, зміна самодержавства на колегіальний менеджмент, всесвітня популяризація клубу, пріоритетний розвиток фарм-клубів та академії. По суті, Бьолі і Фоулі запозичують бізнес-модель Манчестер Сіті, який за 14 років правління Шейха Мансура побудував одну із найкращих академій у світі та заснував імперію City Football Group, що володіє щонайменше трьома фармами в Європі та по одному в Австралії, Північній і Південній Америках. Як я вже писав, це разюче відрізняється від російського "менеджменту", що викачував з клубів гроші та заробляв їх із продажу гравців втридорога.
Американці, що змінили московитів на чолі Челсі та Борнмута, не словом, а ділом перетворюють клуби на cherries on top. По-нашому – вишеньки на тортах власних бізнес-імперій. Для них футбольний клуб – не іграшка, якою можна хвалитися перед друзями та колегами, а цінний актив, що потребує постійного розвитку та здорожчання вартості. Їм, як казав Вінстон Черчилль, немає чого запропонувати крім крови, важкої праці і поту. Такий їхній стиль.
Я пам‘ятаю сум фанів Челсі за Абрамовичем, читав слова вдячності фанів Борнмута для Дьоміна. Та згодом вони зрозуміють: без росіян їм буде краще. Америка розвиває спорт, а не підтримує йому штани. Така різниця між США та Росією. Одні по-справжньому ведуть бізнес, інші його імітують.
Всеволод Жейко, спеціально для Футбол 24