Друга частина інтерв'ю Любомира Кузьмяка із знаменитим форвардом Чорноморця, київського та московського Динамо 1970-х.
"Хтось говорить про жінок, спиртне, відпочинок. А мені цікаво з Гоголем"
– У 1972-му році в "Чорноморець" з Миколаєва приїхала місцева легенда Євген Дерев’яга. Однак бомбардир затримався в Одесі лише на сезон. Чому так?
– Не зміг перелаштуватися, адже миколаївський і одеський футбол – різні. Та й у сімейному плані не був задоволеним. Дивився на нього на полі і здавалося, що він просто нещасливий в Одесі. Коли виходиш на гру – треба забувати про все. А на нього щось тиснуло.
– Видатний коментатор тих часів Микола Озеров назвав вас "найкращим футболістом СРСР". Було приємно?
– У кожного своя думка. Кожній людині подобаються певні компоненти: техніка, результативність, швидкість. За всім цим захована тяжка праця, важкий кусок хліба. Значить Озерову певні елементи моєї гри припали до душі.
– Ваш перехід в "Динамо" в Одесі сприйняли майже, як зраду. Що супроводжувало ваш переїзд?
– Цей трансфер мав реноме скандального. Було ось як – "Динамо" входило у політичну частину. Перший секретар ЦК КПУ Володимир Васильович Щербицький розумів, що таке футбол для України. Все краще в Україні, звичайно, концентрувалося в "Динамо".
– У вас були варіанти не погоджуватися на перехід?
– Ні, практично не було.
– Мали бажання їхати з Одеси?
– Двоякі відчуття. Хотів себе спробувати на високому рівні.
– Кажуть, ви підготували для "Динамо" список з 23-х пунктів. Якщо кияни виконають їх, ви погодитеся. Дурниці?
– Я читав коментар щодо цього мого екс-партнера Віталіка Шевченка. Це дебільство. Мовляв, один з 23-х пунктів – гарантія захисту моєю тещею дисертації. Моя теща – кубанська козачка. У неї було шестеро дітей. Яка дисертація? Зрештою, я спроможний сам написати цю дисертацію за потреби.
– Шевченко ще розповів, що ви відособлено трималися від команди. Як вас сприйняв колектив?
– Так було після другого приходу. Алескеров тоді повністю змінив склад. Шевченко має бути вдячний тренеру – після важкої травми він взяв цього гравця в "Чорноморець". Відособленість? Багато говорять про жінок, ще хтось – про спиртне, інші – про відпочинок. А мені було цікаве інше. Я "спілкувався" з Миколою Васильовичем Гоголем. Я завершував навчання в університеті, роздумував над вступом в аспірантуру. Часу на порожні розмови не мав. Це різні інтереси. Не можна пливти за течією. Ти визначив свою дорогу? Йди нею зі знаннями з Божою допомогою.
– Згодом у вас був ще один важкий трансфер – з київського "Динамо" в московське. Знову зрада?
– Я переходив туди, бо хотів бути лідером. А ще виходу не було – треба було йти в армію. Олександр Севідов, наставник команди, часто зі мною говорив. Це дуже хороший психолог. Олександр Олександрович сказав мені: "Ти не матимеш того комфорту в Москві, але будеш лідером".
– Кращі фінансові умови?
– Я йшов не на великі гроші. Та й москвичі були на 10-му місці. Це згодом ми виграли бронзу, а тоді стали чемпіонами. Я не мав квартири, жив на базі. Москва – метушливе місто. Комфорту мало. Але я став лідером, забив золотий гол у 1976-му за 2 хвилини до кінця поєдинку.
– Що значить для вас лідерство?
– Коли я очолював ДЮФШ "Динамо", я відраховував Андрія Ярмоленка. Це йому допомогло. Він зрозумів, що треба працювати, а не ходити із задертою головою з дитинства. Лідер вступає в гру, коли команда програє, тягне її за собою. Сьогодні в "Динамо" я цього не бачу.
– За що саме відраховували Ярмоленка?
– Ти не можеш поводити себе із зверхністю до тренувань, партнерів до команди. Ставитися до колективу треба з повагою.
– Згодом Андрія ви таки повернули?
– Його Сабо повертав. Йожеф їздив у Чернігів і забирав у Київ. Ярмоленко згодом сам визнав в одному з інтерв’ю, що це пішло йому на користь.
– Андрій зізнавався, що ініціював процес прощання з "Динамо" тренер Олександр Лисенко.
– Це один з кращих наших фахівців. Не скажу, що саме він ставив мене до відома про цю ситуацію. В чому полягає суть директора футбольної школи? Ти ніколи і нікому нічого не нав’язуєш.
– Ви протягом 20 років очолювали динамівську школу. Чому пішли?
– У 2014-му почали відраховувати тренерів: Семенова, Єськіна. Без повідомлення директора. Мені нічого не залишалося, як писати заяву за власним бажанням.
– У динамівській школі було чимало дітей високопоставлених чиновників, "мажорів". Вам наказували їх приймати?
– На мене важко тиснути. Якщо такі питання вирішувалися, то лише через президента. Хоча за час роботи з Григорієм Суркісом у нас все було гаразд. Загалом існує хороша методика – створити окрему групу з таких дітей і дистанціювати їх. Казав дітям депутатів: "Якщо немає мотивації, то з часом настає деградація". Людина має знати ціну праці. Ці діти не знають. Ми навіть експерименти проводили. Хочете в загальну групу? Запускайте. Два тренування – і хлопчик приходив: "Я більше не хочу тут грати". Пояснював усім: "Виходиш на поле і для тебе не може існувати "син того" чи "син іншого". Існує лише суперник і партнер. В двосторонках всі йшли у підкати. Хто був до цього не готовий – дистанціювався природнім шляхом. Що зараз твориться? Я це бачу, але говорити про це немає сенсу.
"В житті з Блохіним легше, ніж на полі"
– Якими були ваші відносини з Лобановським?
– Його концепція і погляди на футбол відрізнялися від моїх. Я й зараз вважаю, що його концепція правильна для нього. Але не для мене.
– Ви якось зізналися, що ставили занадто багато запитань Валерію Васильовичу.
– Лобановський пройшов певний шлях. Він бачив, яким чином можна досягнути успіхів з цими футболістами. А будь-яка незгода – перешкода для його успіху. Я з ним не сперечався. Просто казав: "Та ні, так не вийде". Тому після закінчення кар’єри футболіста я прийняв команду "Прип’ять" і намагався пересвідчитися, чи правий я.
– Який підсумок?
– Я зібрав колектив з вулиці. Ми працювали півтора роки. Результат непоганий. Чи правий я був? Зараз мені 67, сподіваюся, доживу до 68. У мене вага на кілограм відрізняється від ігрової. Мене запитують: "Досвід заберете з собою?" Зараз запрошують тренера, дають йому мільйон. Але команду він не витягне. Лобановський пройшов шлях з Другої ліги до Вищої. Той же Севідов розпочав з ДЮСШ.
– Екс-гравець "Зеніта" Сергій Вєдєнєєв критикував підходи Лобановського: "Якщо в цей тренувальний цикл загнати людей із середнім здоров'ям – багато зламаються. Скільки гравців "загинуло" через це? Шепель, Віталій Шевченко. Були в своїх клубах провідними гравцями, в збірну їздили. Перейшли до Києва – зникли з лиця землі".
– Нинішні футболісти отримують не більше 50% від наших навантажень. У мене є висновок – генетично старе покоління більш обдароване, ніж нинішнє. Нашу програму не можна вводити для теперішнього футболу.
– Ми згадували про Мюллера, Габовду, Пеле, Хмельницького. До когорти великих нападників можна віднести Олега Блохіна. Які враження від гри з ним?
– Скажу так – в житті з ним легше, ніж на полі. Олег – достатньо м’яка людина. Багато зірок в певний момент вибудовують своє звичне життя, враховуючи власні успіхи в спорті. Хоча зірки також страждають. До Блохіна я добре ставився завжди. Він завжди виділявся, але в "Динамо" існувала концепція колективної гри. Мессі без "Барселони" не Мессі. Вболівальник коли починає тобою захоплюватися? Коли ти робиш на полі такі речі, які він не чекає від тебе.
– Події з фіналу Кубка СРСР 1974 року описано у книжці "Два сезони". Наводяться ваші слова про те, що навіть у додатковий час при 0:0 ви були впевнені у перемозі над "Зорею". А ще цитується пропозиція Лобановському від капітана Віктора Колотова: "Треба випускати Шепеля". Ви вийшли, а "Динамо" виграло Кубок.
– Мене випустили свіжого і готового. Треба вміти працювати без м’яча. Нападників "Динамо" завжди розбирали персонально. Варто було "повозити" захисників за собою і звільняти вільні зони. Я не забив, але допоміг партнерам тричі відзначитися.
Анатолій Шепель – третій ліворуч у нижньому ряду
– Олександр Мінаєв грав з вами за московське "Динамо". В одному з інтерв’ю вразив відвертістю: "Севідов дозволяв спати вдень лише улюбленцю Шепелю".
– Пообідати і лягти спати у фізіологічному плані це велике навантаження на печінку. Інколи на поле виходиш сонний. Я просто змінив час – замість "після обіду" змінив на "до обіду". Завжди годину-півтори витрачав на денний сон. Це виключно нервове відновлення.
– Ви єдиний дотримувалися такого режиму?
– Потім Сашко Бубнов придивлявся до цього (посміхається). Треба знати свій організм. Не обов’язково добре гратимеш, якщо спатимеш саме за таким розкладом.
– В московському "Динамо", крім вас був ще один українець – Едвард Козинкевич, екс-гравець "Карпат" і "Шахтаря". У Львові про нього добра пам'ять.
– Едик не дуже хотів залишатися в Москві. Він чистокровний львів’янин… Я з ним тісно спілкувався і скажу, що це прекрасна людина. Навіть іншої характеристики давати не хочу. І як товариш, і як друг. Завжди мене підтримував і жартував: "Ці москвичі повинні вдвічі дорожче платити за квиток, щоб бачити твою гру".
– Ви згадували, що в плані комфорту в Москві не все було гаразд. Козинкевич був для вас променем світла?
– Сам у складі не грав, зате підтримував. Йому було важко, але "Казік" знав, як мені допомогти, налаштовував на гру: "Там ти не встиг, там зіграв чудово". Це дуже важливо.
– Певний період часу Лев Яшин віддав адміністративній роботі в "Динамо". У вас про нього спогади залишилися?
– Керівництво призначило його на господарські справи, бо вже тоді він почав хворіти. До нього поставилися дуже лояльно. Він проводив співбесіди. Яшин – справжній російський мужик. Ніколи не підкреслював свій статус. Таким був і Аркадій Чернишов, старший тренер збірної СРСР з хокею. Це все стара гвардія: Лобановський, Базилевич, Севідов, Бєсков, Алескеров, Юст.
– Ернест Юст – легендарний тренер "Карпат". Ви знали його особисто?
– "Карпати" тренувалися в Ялті на тяжкому полі, а я у складі "Автомобіліста" взяв участь у спарингу з ними. Юст підійшов після гри і дав кілька порад. Хто я такий для нього? Пацан з протилежної команди, який тільки почав грати. У Юста був погляд! Просто так такі люди не говорять.
"Керівництво московського "Динамо" зрозуміло: "Хохол впертий"
– За збірну СРСР ви зіграли один поєдинок у 1974-му проти Чехословаччини. Ви згадували Бєскова, який, власне, і запросив вас у головну команду країни. Чим вам запам’яталася гра проти команди Іво Віктора і Антоніна Панєнки?
– Мене запросили у збірну ще з Першої ліги в турне Південною Америкою. А потім викликали і з Києва. Суперник сподобався тим, що нічого бездумно не робив – все сплановано. Крім того, відзначу повагу до партнера, яка панувала у збірній Чехословаччини. Якщо хтось помилився, то ніхто не кричав "Ти такий-сякий". Це мені сподобалося.
– Ваше прощання з московським "Динамо" видалося таємничим. Що за дискваліфікація, яка фактично перекреслила вашу кар’єру?
– Цієї історії я нікому не розповідав. Крім Валентина Щербачова, відомого журналіста, про це ніхто не знає. Я тобі довірився, тому щиро про це кажу. Ми поверталися з південноамериканського турне у Москву. Летіли через Нью-Йорк. Рейс затримався на 8 годин, ми мали "аерофлотівським" літаком вирушати після хокеїстів на чолі із Всеволодом Бобровим. У ЗМІ повідомили, що наш літак зник над океаном. У дружини відбувся нервовий зрив. Раптово погіршилося здоров’я, ніхто не знав, що з нею відбувається.
– Вам було не до футболу?
– Я займався пошуками лікарів, розв’язанням проблеми. А паралельно треба грати. Якось повертався з Каталонії, телефоную додому, а мені повідомляють: "Твоя жінка у тяжкому стані". Підійшов до Севідова і пояснив ситуацію. Тренер сприйняв нормально, пішов на зустріч.
– Але і це ще не все?
– Як на зло команда демонструвала погані результати. Московське "Динамо" чинний чемпіон, всі чекають переконливої гри. У керівництва безліч запитань: "Де Шепель?" Севідов мене прикриває, періодично дізнається, як у мене справи. Приїхав начальник команди Іван Іванович Мозер, уродженець Мукачево, також перевірив, яка ситуація. А я ж офіцер – взяли і посадили мене на "губу" на 5 діб.
– Як вони минули?
– Старшина і прапорщик були з України – от вони мене і з карцеру випускали (посміхається). Брали м’яч і ганяли… Начальник дивізії казав: "Заберіть його звідси, він мені дивізію розвалить". Так я просидів 5 діб, потім керівництво викликало на розмову. Я їм пояснив ситуацію з дружиною. Були погрози, на кшталт "закопаємо", а ще на противагу пропонували хороші житлові умови. Однак я чітко відповів: "Обираю щастя сім’ї, а не футбол".
– Керівництво на цьому не зупинилося?
– Зрозуміли, що не зламають мене: "Хохол впертий". Підготували дискваліфікацію. Я пішов навіть на це. Будь-яка нормальна людина назве мене "ненормальним". Кого я мав вибрати? Футбол чи дружину, яка починала зі мною з дерев’яних дощок, на яких ми спали спочатку? Чи правий я, не знаю. Ми вже відсвяткували 45-річчя з моменту одруження. Дасть Бог, до 50-ти доживемо.
– Однією дискваліфікацією не обійшлося. Навіть у пресі почалася критика. "Комсомольська Правда" писала: "Шепель відпросився на кілька днів, щоб відвідати свою хвору дружину, але замість цього зник аж на ... 45 днів. Мабуть, розраховував, що йому, як зірці, все зійде з рук. Коли він повернувся, одноклубники вказали йому на двері, звинувативши у неповазі до колективу і рвацтві". А ще писали, що ви продали дві "Волги", які вам допоміг отримати клуб.
– Навіть прізвище кореспондента пригадую. Хотіли, щоб я у редакцію до них приїхав. Авто я отримав завдяки Севідову. Жив на базі, а пересуватися ж якось треба було. Видали мені Газ-24 – дуже престижну на той час машину. Я її справді продав, адже був безробітний, а гроші на лікування дружини потрібні були.
– На скільки часу вас дискваліфікували?
– На два роки із забороною роботи у спорті. Не кожен зміг би піднятися. Вони вважали, що мені настане кінець. Але я не здався і апробовував методику одного інженера і біохіміка.
– Це підтримка фізичної форми?
– Не підтримка, а підняття порогу можливостей. Я зараз виглядаю на свій вік? Прекрасно почуваюся і у всякому разі витримати один тайм у дублюючому складі на позиції хава я зможу.
"Аварія на ЧАЕС? Можу стверджувати, що це Горбачов"
– Як вам вдалося не зламатися за ці два роки у моральному плані?
– Жінок і дівчат є багато хороших. Але професія дружини не кожній підкоряється. А ще мені в житті завжди щастило на добрих людей: Хмельницький, Рудаков, "Казік"-Козинкевич, Сергій Нікулін в московському "Динамо".
– Ви не намагалися йти на компроміс з керівництвом клубу?
– Севідов запропонував написати покаянний лист. Не знаю, добре чи погано, але в мені є українська впертість. Я розумів, що існує владна вертикаль, яка впиралася в міністра Щолокова і Андропова, які контролювали відомство. Треба було говорити не завжди правду.
– Ви не змогли?
– Я просто не міг виходити на поле і думати про зовсім інше.
– І все ж ваше повернення у футбол відбулося.
– Після цих занять за спеціальною програмою я не міг займатися у загальній групі. Більше того, у мене швидкість стала такою ж, як у молодості. Один новозеландський бігун стверджував, що при проходженні такої методики це можливо.
– Ви повернулися у "Чорноморець". Інші варіанти були?
– Наставник одеситів Анатолій Зубрицький і секретар обкому партії Костянтин Масік наполягали на моєму поверненні. За клубом стоїть влада. До речі, якщо чиновник робить помилки, то це помилки не влади, а конкретної людини. А у тій ситуації Костянтин Іванович мав прихильність до мене. Хоча варіантів було багато, поки московське "Динамо" не поставило умову – Шепель може повернутися після дискваліфікації лише у рідний клуб. Виходу не було і я повернувся у "Чорноморець".
– В дублі "моряків" тоді розпочинав свою кар’єру Ігор Бєланов. Яке враження він на вас справив?
– Вражала швидкість Ігоря. Коли його запросили в "Динамо", то у нього не все вдавалося. Лобановський терпів і вірив. Врешті-решт Бєланов віддячив тренерові своєю грою.
– Останній матч в кар’єрі ви зіграли у 29-річному віці. Це при тому, що завдяки спеціальній методиці ви перебували у чудовій формі.
– Зубрицький пішов, на зміну запросили двох Вікторів: Зубкова і Прокопенка.
– Ви грали свого часу з Віктором Захаровичем.
– Не кажу, що треба жити так, як це роблю я. Я просто не погоджувався тоді з певними речами. Є певні принципи, якими не можна нехтувати. Те, що пропонував Зубков, мені не підходило. Крім "Чорноморця" заявити мене не міг жоден інший клуб. Вибору не залишалося.
– В такій ситуації руки можуть опуститися у будь-кого. Ви переходите на тренерську діяльність і їдете у благополучну ще тоді Прип’ять.
– Команди у місті не було, однак за рік ми стаємо чемпіонами області. Просто хотів довести собі, що я правий. Було приємно згодом зустрітися з Лобановським: "Там щось про Прип’ять багато говорять. А ти не знаєш, хто там працює?" (сміється) Я відповів: "Валерію Васильовичу, якщо час настане, то я вам не уступлю". Його цікавило, чому саме так вважаю, я розповідав. Лобановський вмів і слухати, і чути.
– Як виглядало місто за кілька років до трагедії на Чорнобильській АЕС?
– Надзвичайно красиве місто, хороша інфраструктура. Все було дуже продумано. Чи варто звинувачувати працівників ЧАЕС? Можу стверджувати, що це Горбачов. Розповідають, який він сильний демократ. Демократи через кров не йдуть. А у нього все йшло через кров.
– Читав, що ви певний час працювали журналістом.
– Я не працював журналістом, просто багато писав. Мене часто просили це робити.
– Вам подобалося?
– Журналістика вимагає розуміння предмету, але не одностороннього. Якщо хочеш писати про футбол, то повинен знати, що на полі може бути боляче вже на першій хвилині. А дивитися очима інших – це не журналістика.
– Ви публічно підтримали Революцію Гідності. Як ставитеся до тих процесів, які зараз відбуваються у нашій державі?
– Біда такої форми протесту – ці діти, студенти можуть бути ошукані і відправлені не туди. Коли почався Майдан, коли використовували емоції молоді, я сказав фразу, яку повторю і зараз: "Багато не знають, як це робити, але ще менше знають наслідки того, як це зробити".
Володимир Дударенко: "Тренувалися в Шапошникова у танкістських шоломах, тому добре грали головою"