"Коли билися двір на двір, то Григорій Суркіс не втікав". Анатолій Шепель – про запитання до Порошенка, краватку від Кройфа і різницю між Львовом та Одесою
Перша частина інтерв'ю Любомира Кузьмяка із знаменитим форвардом Чорноморця, київського та московського Динамо 1970-х.
Рівень цієї постаті важко осягнути словами. Приходиш на інтерв’ю, однак почуваєш себе, ніби на співбесіді чи екзамені. Готуєшся кілька годин, студіюєш усі можливі варіанти, але у підсумку виявляєшся абсолютно не готовим – тяжко спілкуватися з академіком європейської академії, дійсним членом американської академії. Тут і історія, і політика, і соціологія.
У теперішньому житті Анатолія Шепеля вкрай мало спілкування з журналістами. Основні його співрозмовники – студенти. Найбільша проблема після бесіди з екс-чемпіоном СРСР у складі двох "Динамо", київського і московського – точність і коректність викладення усіх думок. Анатолій Миколайович говорить так, що зрозуміти все сказане вдається не відразу. На жаль, дослівно передати цитати Шепеля нереально – про футбол майже не згадуємо, тому чимало цікавих історій згодилися б для суспільно-політичного чи історичного ресурсу.
Шепель відвертий, як ніколи і розповідає про свою неперевершену кар’єру. На мить замислюєшся – напевно, журналістське щастя полягає саме в такому: великий співрозмовник ділиться таємницями минулого.
"Запитав Порошенка: "Надбавка до пенсії належить?"
– Анатолію Миколайовичу, ви більше двох десятків років очолювали динамівську школу, але зараз фактично відійшли від футболу.
– Я б не сказав, що відійшов – продовжую очолювати департамент загального спорту Міжнародного комітету захисту прав людини. Комітет захищає і повинен захищати права не лише молоді, а й тих ветеранів, які віддали душу, серце і здоров’я на благо своєї країни. Люди звертаються і ми допомагаємо. За футболом продовжую слідкувати. Моя думка така – в Україні футбол вмирає. Не можна визначати потенціал дитини на основі матеріального становища батьків. Футбольна школа має допомогти дитині розкритися.
– В чому запорука успіху?
– У вихованні дитини в українській школі зі всіма традиціями. Держава повинна все це забезпечувати. Знаєш, яка подяка дитини державі за це? Рука на серці під час виконання гімну.
– Як саме допомагає ваш комітет ветеранам?
– Прізвища не називатиму. Але скажу, що бували випадки, коли навіть побутовими справами займалися і вікна ветеранам встановлювали. Звертаєшся до виробника, у контролюючі органи… Люди стали інертними.
– У вас багато нагород і регалій. Одна з останніх – орден "За заслуги" III ступеня з рук Президента України.
– За цими медалями минає життєва дорога. У мене від кожного президента нагороди є. У 2015-му запитав Петра Порошенка: "Надбавка до пенсії належить?" Отримав ствердну відповідь. У відділі соцзахисту згодом сказали: "Ви заслужений працівник фізичної культури? Все, досить надбавок" (сміється).
– На стадіоні ви часто буваєте?
– Часу не вистачає. Ходжу лише на ключові матчі. Наш футбол став нецікавим. Зараз багаті грають для бідних, а колись доволі забезпечені грали для доволі забезпечених. Існував паритет між трибунами і футболістом. Взяти до прикладу фанатів "Карпат" і їхній відомий вчинок зі зняттям футболок після гри з "Вересом". Сучасний гравець не може навіть за гроші виконувати все те, що від нього вимагають.
– Кого з ветеранів бачите найчастіше?
– Частих зустрічей не буває. Всі затиснені у рамки. Часу на особисте життя немає. Мій день розпочинається о 6-ій ранку і завершується не раніше 7-ї вечора. Багато їжджу і спілкуюся зі студентами. Передаю знання молоді абсолютно безплатно. Якщо знаєш, то треба дати безкоштовно.
– Де в основному буваєте?
– Остання поїздка була у Вінницю, недавно відвідував Житомир. Намагаюся пояснити, звідки ми, чому ми такі і куди нам йти.
"Коли билися двір на двір, то Суркіс не втікав"
– На вашому 60-річному ювілеї Йожеф Сабо виголосив промову. Яскрава фраза – "Шепель тепер грав би у "Реалі" чи "Барселоні".
– Чому ми недооцінюємо своїх футбольних пророків? Костянтин Бєсков ще 40 років тому грав у футбол, який проповідує сучасна "Барселона". Ми забуваємо про рівень футболу в СРСР і в Україні, зокрема. В Україні найсильніші футболісти завжди були. Я зустрічався з Йоханом Кройфом і він, до речі, подарував мені 20 чи 30 краваток у кольорах Каталонії. Нещодавно витягнув одну з шафи – тепер це перепустка в Каталонію (сміється).
– Про що спілкувалися з Кройфом?
– Ми багато говорили про майбутнє і він висловив свою думку: "У вас гравці дуже обдаровані у фізичному плані. А ще вони не думають про гроші". Коли я розповів йому про фінансування нашого футболу, Кройф не повірив. Тоді отримував 200 рублів і був щасливим.
– Де саме ви бачилися з великим голландцем?
– Ми їздили у 1976 році в Барселону зі збірною клубів. Відіграв гімн Радянського Союзу, а потім гімни Іспанії та Каталонії. Ми стали свідками цікавої події – диригент завершив гімн Каталонії, до нього тут же підійшов полісмен і заарештував його. Мені здається, що зараз каталонський конфлікт є лише через те, що люди не вміють слухати одне одного. Колись у СРСР була ідеологія: "Всі ми за радянську владу підемо і помремо за це". Ти не вмираєш за Батьківщину чи батьків, а за владу. Я не бачу різниці з теперішніми розкладами.
– Ви народилися у Києві і все ваше дитинство пройшло поруч із заводом. Що то були за часи?
– Я виріс поруч із заводом Антонова, де існувало відразу кілька футбольних полів. Тоді "совєти" будували так, що утворювалися цілі житлові райони, а поруч безліч спортивних секцій і майданчиків. Мене часто запитують, чи справді я зростав у одному дворі з Григорієм Суркісом. Так, це правда. Не раз грали у футбол, а Григорій Михайлович стабільно займав місце у воротах. Наше виховання розпочалося з двору. Головний постулат – повага до старших. Ще одна важлива річ – ставлення до дівчини. Сучасні кумири молоді закінчують наркотиками, їхні сім’ї руйнуються.
– Які у вас зараз відносини з Григорієм Суркісом?
– Доволі нормальні. Коли він прийшов у "Динамо", то клуб почав давати результати. У нього були серйозні амбіції. Коли я спілкуюся з ним, як товариш з двору – це одне. Якщо дзвониш – значить тобі щось треба. Григорію Михайловичу допомогло виховання вулиці. Коли билися двір на двір, то він не втікав.
– Ваші батьки відношення до футболу не мали?
– Я – син фронтовиків. Мій батько – повний кавалер орденів війни, чистокровний українець. Про нього потім розповідали, що німці його батальйону боялися. Моя мати – медсестра, теж пройшла війну. Чому я це кажу? Кричать про УПА чи Червону армію. Всі, хто любив Батьківщину і готовий був віддати своє життя за свою землю – це люди, яких треба поважати. В такому випадку завжди будемо разом. Українці не воювали за Сталіна чи партію. Лише за своїх батьків і свою землю. Це у нас в крові. Як би нам не заважали. Ми – слов’яни. До речі, хто Москву будував? Князь Київський. Про що ми говоримо?
– У футбол ви прийшли спонтанно?
– Це приклад справжньої української дружби. Старші пацани бачать, що ти хлопець здібний, і беруть у збірну двору. Далі за руку мене відвели у секцію. Зараз дитині важко пробитися нагору. Соціально незахищені сім’ї не матимуть шансів. Згори будуть діти грошових мішків. У них немає жодної мотивації – лише напідпитку ганяють на машинах.
"Алкоголь" у перекладі із санскриту – "невігластво"
– Першою професійною командою у вашому житті став житомирський "Автомобіліст". У рідне "Динамо" потрапили не відразу?
– У 1967-му в Калінінграді відбувався чемпіонат Союзу серед юнаків. Я отримав приз кращого нападника. Скоро потрапив у дубль "Динамо", а там безліч футболістів. Мій тренер Володимир Спірін з 7 років виховував мене. Тоді він дав чудову пораду: "Настав час йти у дорослий футбол". У тодішній Другій лізі було багато "мудрих" команд, де молодь грала пліч-о-пліч з ветеранами. У них можна було навчитися футбольного розуму.
– Вам пощастило не лише з досвідченими партнерами, а й з тренером Віктором Жиліним. Усі його підопічні відзначають неабияку жорсткість наставника.
– Я вважаю, що доля кожної людини вже розписана. Такого поняття, як "пощастило" не існує. Труднощі існують для того, щоб людина визначилася – житиме вона під енергією Господа чи під енергією диявола. Труднощі можна здолати працею або підлістю. Щодо Жиліна, то у мене протягом всього життя була власна думка.
– Навіть у 17-річному віці, коли ви переїхали у Житомир?
– Я тоді вважав, що потрібно відмовлятися від тріо нападників. Свого часу Базилевич і Хмельницький чудово грали у такому стилі. Я був переконаний, що позиція центрального нападника має бути вакантною. Тоді туди зможе зайти вільний гравець. Теперішні форварди часто стоять у зоні. Таким чином туди не може увірватися його партнер. Розумний нападник повинен зміститися і звільнити простір.
– Тренеру свою думку пояснювали, а як було з одноклубниками?
– Колектив мене прийняв чудово. Я сперечався зі старшими, але мене готували до того, що я піду з Житомира. У Еміля Губанія, а також згодом у Віталія Хмельницького, я вчився грати головою. За "Автомобіліст" виступали чудові футболісти: Чирва, Іштван Шандор, Білий, Журавський… Ті люди так грали, що без проблем могли б штуки чотири забити у ворота більшості команд нинішньої УПЛ.
– Роман Журавський пішов із життя у лютому цього року. У своєму останньому інтерв’ю екс-гравець "Карпат" і "Динамо" сказав про вас: "Толік – людина не від цього світу. Математик! Закінчив школу із золотою медаллю. А який футболіст класний! Мені здається, що футбол для нього не був улюбленою справою життя".
– Роман був чудовою людиною. Те, що він сказав – справді так і є. Я закінчив одну з перших спеціалізованих математичних шкіл. З восьмого класу у мене в розкладі були матаналіз і вища алгебра – предмети, які викладають в університеті. Навчався у легендарного Ростислава Івановича Шиманського. Якось він мені сказав: "Зрозумій, вченим ти можеш не стати, але ти швидше за інших зможеш прораховувати те, що відбувається на футбольному полі". У 9-му класі я опанував програму третього курсу вузу. До речі, ось ще одна велика фраза Шиманського: "У тебе має бути не своя думка, а власний погляд на речі, в яких ти береш участь".
– "Советский спорт" порівнював вас із Гердом Мюллером, мовляв, ви завжди у потрібному місці в потрібний момент. Прораховували ситуацію на полі, як математик?
– Це психологія свідомості. Працює периферійний зір. Хороший нападник не дивиться на м’яч. Коли б’єш – треба слідкувати за ногами воротаря. Мюллер казав: "М’яч треба пустити повз опорну ногу воротаря. Він не встигне перелаштуватися".
"Я – Мюллер, бомбардир із Ньордлінгена"
– Той же Журавський розповідав про незвичний випадок, коли вам довелося викрадати свою дружину з чужого весілля. Що за історія?
– Ми познайомилися з дружиною випадково. Вона вступала до економічного і я вирішив допомогти із екзаменаційною задачею. Я використав диференціал та інтеграл у розв’язку. Викладач побачив це у відповіді дружини і почав додатково засипати питаннями. Словом, вона провалила екзамен через мене (посміхається). А взагалі я щиро вдячний дружині за все наше спільне життя. Ми починали жити, коли у мене нічого не було. А режим?! Футболісту треба багато спати, відпочивати. А молода дружина навпаки хоче гуляти. Сімейне життя – непроста річ.
– Ви негативно ставитеся до алкоголю?
– Можу дозволити собі спиртне лише на днях народження. Але коли я переклав значення слова "алкоголь" із санскриту, то все стало зрозуміло. "Не-віг-ласт-во"! Буває прийдеш у компанію і чуєш: "Не п’є, не поважає". Не люблю я цього. А ще цих розмов про "життя, що не вдалося". Життя завжди вдається. Інша справа, як ти проходиш усі випробування. Я почав цікавитися психологією, працями Чезаре Ломброзо.
"Лобановський стукає у двері, а ми пиво розливаємо". Шість байок про Саленка та алкоголь
– Кримінолог, який визначав злочинців за типами зовнішності.
– Так, але мене у працях Ломброзо цікавило не зовсім це. Я вивчав роботу мозку у геніїв за його працями. Люди використовують свій мозок лише на 3%, генії – максимум на 4%. В моєму розумінні це патологія.
"Замість Львова поїхав у Одесу через два неправильні слова"
– Очевидці вашої гри відзначають вашу потужну швидкість. Це вроджена якість?
– Ключовий момент – перші три кроки. А ще нападник повинен забивати. Мені подобається Мессі. Він добре стоїть на ногах. Щодо гравців минулого, то пригадую Пеле. У 1973-му стояв на "Маракані" поруч з ним. Трохи нижчий за мене, груди як у Шварценегера, стегна – по 60 см. Стрибок у нього – 190 см, "стометрівка" – 10,8 с – чудові дані. Подивися на роботу Мессі і Пеле з м’ячем – він у них захищений двома ногами. Тим самим блокується доступ до м’яча. "Одноногого" нападника легко дістати. Таке ведення і посадка тіла були у Хмельницького, Толіка Бишовця.
Уяви собі, що ти обіграв кількох суперників у центрі поля. Красиво, публіка задоволена… А в іншому випадку просто пропхав м’яч у ворота – є результат. Тому наведу слова Герда Мюллера, який був такою "колючою" людиною: "Ви грали без мене? Красиво було, але зіграли 0:0. Прийшов я – не такий технічний, але забив гол. Результат – понад усе".
– Одеський журналіст Борис Штейнберг цікаво описував ваше фірмове ведення м’яча: "Йдучи з м'ячем на захисника, він робив якісь "судомні" фінти корпусом. Потім – різкий відхід убік – вперед. Як і у випадку з Гаррінчею ловилися і один, і два, і три захисники".
– Справді, техніка специфічна. Мене цьому навчила Друга ліга – треба вміти захищатися, тобто вміти ставити корпус. Треба швидко приймати рішення на маленькому клаптику поля. В Житомирі я залишався із захисниками і відпрацьовував після тренувань по 30-40 хвилин, зокрема із Журавським.
– Роман Петрович у інтерв’ю зізнався: "Скільки він мені синяків набив! "У відборі попрацюй", – Шепель завжди казав. Забивний, швидкий, дуже важко його стримати було. Бився головою, ліктями..."
– Ми вчилися правильно м’яч приймати, жорстко стояти на ногах. Працювали над специфічними фінтами, грою корпусом. В динамівській школі, коли працював, то запровадив урок для нападників. Постійно треба імпровізувати, інакше оборона тебе з’їсть. Ти сказав про Гаррінчу – це великий гравець. Але у мене був ідеал Джордж Бест. Сум в іншому – його віскі згубило.
– У 1971-му з Другої ліги ви потрапили у "Чорноморець". Які обставини у цього трансферу?
– Шалена історія. Сергій Шапошников і Матвій Черкаський привезли команду в Житомир на товариську гру. Думали, що легко нас візьмуть, однак ми почали їх "возити". Під мене потрапив хороший захисник Валерій Кузьмін, я його добряче примусив попрацювати. У перерві заходить Черкаський і каже: "Можеш ще трохи додати і повозити Кузьміна?" (посміхається). Наступного ранку одеські тренери поїхали у Київ і сказали, що хочуть бачити мене у "Чорноморці". Одночасно приїхав представник зі Львова – запрошує в "Карпати".
– Чому обрали Одесу?
– У розмові з львів’янином мені два неправильних слова не сподобалося.
– Що не так?
– Мовляв, "Карпати" роблять мені послугу і запрошують. А "Чорноморець" дав зрозуміти – ми в тобі зацікавлені. Сказав би карпатівець трохи інакше: "Карпати" тебе чекають", і я опинився б у Львові. Це місто мені завжди подобалося. А які гравці! Басалик, Кульчицький, Лихачов, Габовда. Про кожного з них можу говорити дуже багато. У мені, як нападнику, були якості не лише Хмельницького і Губанія, а й від Габовди. Знаєш, що найважливіше при грі головою?
– Цікаво.
– Спіймати мертву точку! Євген Хачеріді "б’є", а моє покоління "грало" головою. Ловиш різницю?
– Ви згадували про Матвія Черкаського, улюбленця Одеси. Це вас Мотя навчав: "Толю, поклади штангу, 120 кг, і 5000 рублів постав на штангу, я її все одно не зрушу, навіть за 10000 рублів. Треба ж готуватися, щоб це підняти"?
– (сміється) Це одеська легкість. Відомий журналіст Деві Аркадьєв, який на 90-річчя Черкаського робив з ним інтерв’ю у США, цитував Мотю: "Закінчилося тренування, а Шепель працює з воротарями і оборонцями. Навіть з автобуса гукали – час їхати. І це незважаючи на свій зірковий статус". Черкаський дуже лояльно ставився до тих, хто хотів чогось досягнути. Матвій Леонтійович нагадував мені про мій рекорд: "Шепель не 38, а 43 забив. Треба врахувати Кубок! Жодного з пенальті, половину вдома і стільки ж на виїзді".
– У 1979-му Степан Юрчишин оновлює ваш вічний рекорд результативності у чемпіонаті і забиває 42 голи. Зізнайтеся – слідкували за грою нападника "Карпат"?
– Мій рекорд полягав у скорострільності. Я свої 38 голів забив у 36 матчах. Крім того, не бив жодного разу пенальті. Наш "Чорноморець" витягнули у Вищу лігу 13 гравців. А у Степана яка лавка в "Карпатах" була? Коли Ахмед Алескеров прийняв Одесу, то чітко пояснив: "Я хочу у Вищу лігу. Якщо побачу, що хтось приходить на тренування і не відпочив достатньо чи затримався у ресторані допізна, знайте – ви мені не потрібні".
– Щодо відпочинку, то існує легенда про вас. Мовляв, ви жили поруч зі стадіоном і посеред ночі виходили на поле і тренувалися. Міф чи правда?
– Психологічний хід. Жінка їде, ти залишаєшся сам. Взагалі Господь дає лише одну дружину. Якщо чоловік звертається до повії, то забруднюється в енергетичному плані. Я час дарма не втрачав. Коли всі розходилися, я ставив пацанів з вулиці у ворота і додатково з ними працював. Для них за щастя пограти з Шепелем, а мені корисно по 5 суперників обігрувати. Вони дивувалися: "Як це так виходить?" Відповідь проста – потрібно працювати не покладаючи рук.
"Українців не обдуриш. Все одно у нас колись все буде гаразд"
– Степан Варга грав за "Чорноморець" ще до вас. Про Семена Альтмана, який захищав ворота команди і у ваші часи він казав: "Якщо чесно, то Альтман був слабеньким воротарем. Тренер із нього вийшов хороший. Зате Сашко Ярчук, інший воротар, був набагато кращим". Хто з голкіперів вас вразив найбільше?
– Для воротаря дуже важливими є психіка і стан нервової системи. Чому Рудаков великий? У нього ідеальний стан нервової системи. Мандраж має зникати ще до матчу. На тренуваннях я звертав увагу на Рудакова, Яшина і Банникова. Великі! Український футбол також є великим, він випередив час. Треба це визнавати. Ось тобі приклад – у 1966-му запровадили модну схему 4-2-4. А київське "Динамо" ще за два роки до того грало за цією системою. Віктор Маслов реалізував свої ідеї саме з українськими футболістами, а не у московському "Торпедо".
– В атаці вашого "Чорноморця" грав Валерій Поркуян, видатна постать.
– У нас були хороші відносини. Коли я грав, то він часто опинявся на лавці запасних. Негатив тогочасного футболу полягав ось у чому. До виконавців "за 30" ставилися без поваги. Це стосувалося того ж Поркуяна, Єврюжихіна. А таких людей не можна відраховувати з команди. Молодь має вчитися у цих класних футболістів. Молодий зробить три зайві прийоми, а ветеран – один правильний.
– З ветеранів того "Чорноморця" можна виділити Іштвана Секеча, який згодом зробив класну тренерську кар’єру.
– Іштван запам’ятався тим, що не вживав алкоголю. Це дуже грамотний гравець, мудрий. Секеч – рідкісний футболіст, якому треба було якнайшвидше закінчувати і переходити на тренерську роботу. Там він міг проявити себе ще більше.
– І проявив. Ще ви бачили 18-річного Леоніда Буряка на старті кар’єри в "Чорноморці". Він теж робив три хибні рухи?
– Він виділявся м’якістю технічних прийомів. Швидко пішов у "Динамо" і сам приймав це рішення, яке виявилося правильним.
– Одеса – одне з найбільш колоритних міст України. Як вам жилося там у 70-их?
– Там не можна було робити те, чим зловживають нинішні футболісти. Не можна було виходити на поле з думкою, що ти щось собою являєш завдяки прізвищу. Публіка чекала демонстрації таланту в кожному матчі. Одесити схожі на львів’ян, вони мають чітке розуміння завтрашнього дня. В Одесі я не мав права розчаровувати вболівальників. Якщо не забивав, то не мав настрою. Якщо забив – це щось!
– То в чому спільність львів’ян і одеситів на вашу думку?
– Якось зайшов у Львові в кав’ярню. До мене із запитаннями на різні теми: "Анатолію Миколайовичу, а чому це так?" Там не говорять про гроші. Їх цікавить лише "чому так" і "чому це не так". Львів у мене асоціюється з тим моментом, коли Ігор Кульчицький з "Карпатами" тріумфально повернувся з Кубком СРСР у 1969 році. А взагалі українців не обдуриш. Все одно у нас колись все буде гаразд. Україна відродиться. На жаль, росіяни придумали принцип "не спійманий – не злодій". Це для дегенератів. Наші предки жили за правилом: "Скільки взяв у общини, стільки й поверни". І ще варто запам’ятати: "Можна весь час дурити деяких, можна деякий час дурити всіх, але не можна весь час обдурювати всіх".
– У чому саме це полягає?
– Шкода хлопців, які воюють за нашу землю. Паралельно у Верховній Раді готують законопроект щодо продажу землі. Чому "комуняки" почали винищувати Кубань і Україну? Там найбільш заможні землі. А у футболі? Турянчик, Сабо, Хмельницький, Заваров – представники всієї великої України.
Олександр Бережний: "Сказав Блохіну: "Олеже, опустися на землю"
показати приховати