Збірна Йорданії вийшла у фінал Кубка Азії 2024. "Футбол 24" розповідає про сенсаційний успіх скромної збірної.
Зіркове покоління під керівництвом зіркового тренера нічого не досягло. Дуже знайома історія, навіть шаблонна. Черговим прикладом стала збірна Південної Кореї. Плеяда футболістів із топ-чемпіонатів, де вони є лідерами своїх команд, – і то не середняків, а справжніх грандів. Уболівальники сподівалися на титул. Вони й так довго чекали. Востаннє Південна Корея вигравала Кубок Азії в далекому 1960-му. Через три роки Хин Мін Сону буде 35, тоді він, ймовірно, востаннє спробує підкорити континент.
Символічно, що корейців зупинила їхня цілковита протилежність. Починаючи від особистостей, завершуючи стилем гри. "Зомбі-футбол" Юргена Клінсманна не мав жодних шансів проти енергії, швидкості та бажання Йорданії. Ця збірна ніколи не досягала вершин, а сьогодні про них говорить увесь світ. І це не перебільшення. Можливо, ми вже стали свідками найбільшої футбольної сенсації у 2024 році, хоча зараз лишень початок лютого.
Тернистий шлях нагору
Якби турнір проводили у звичні часові рамки, можливо, Йорданією керував би Аднан Хамад. Це найуспішніший тренер в історії збірної. З ним команда дісталася чвертьфіналу Кубка арабських націй та впевнено пройшла кваліфікацію на Кубок Азії. Звісно, там суперники були не найсильніші, але три перемоги без пропущених голів чогось та й варті.
Китай відмовився від права прийняти Кубок Азії 2023 через спалах COVID-19. Турнір віддали Катару й змістили дати на початок 2024 року. Тоді контракт Аднана Хамада вже добіг кінця. Попри всі успіхи, угоду з іракським фахівцем не продовжили. Федерація мотивувала своє рішення довгостроковими планами. Ціллю нового проєкту є потрапляння національної команди на ЧС-2026.
Ще кілька місяців тому це рішення не здавалося правильним. Так, збірна грала виключно товариські матчі, але ж грала жахливо. Жодної перемоги за сім спарингів, шість поразок. Єдиним виправданням могло слугувати те, що суперники були доволі сильними. Першого успіху йорданці досягли за десять днів Кубка Азії – обіграли Катар (чинного чемпіона). Однак дуже швидко Японія завдала нищівного удару по амбіціях команди, декласувавши суперника 6:1.
Словом, особливих очікувань перед поїздкою в Катар не було. Цілком прийнятним вважалося б повторити попередній результат – вихід із групи. За всю історію Кубка Азії лише двічі Йорданія виходила у чвертьфінал. Це був її максимум. Востаннє таке траплялося ще у 2011 році.
Ніхто не вірив, що нинішній турнір стане таким проривом. Зараз багато пишуть про сенсацію, яку створила 87-ма збірна в рейтингу ФІФА. Однак для Кубка Азії це цілком нормальна історія. З 24-х учасників Йорданія посідає тринадцяте місце за цим показником. Приміром, Малайзія, з якою "Нашама" грали у першому турі, посідає аж 130 місце. Рахунок виявився закономірним – 4:0 на користь фаворита. Далі була прикра нічия проти Південної Кореї, де підопічні Клінсманна врятувалися лише в компенсований час завдяки автоголу. Дострокова путівка в плей-офф, куди Йорданія потрапила як найкраща третя команда, адже в останньому турі програла Бахрейну (такому ж за статусом супернику).
Ось це третє місце в групі не залишало шансів на легку сітку. В 1/8 фіналу такі команди гарантованого грають з переможцями квартетів. Йорданія виявилася єдиною, хто зміг пройти далі. І в якому стилі! Ірак до 90+5 проходив далі, а на 90+8 уже вилетів. Фантастичний камбек у стилі Манчестер Юнайтед. Для повноти порівняння вам слід уявити, що у той вечір на Камп Ноу таке з Баварією зробив не МЮ, а луганська Зоря (згадуємо луганський клуб, бо зараз саме він посідає 87 місце в рейтингу УЄФА).
У чвертьфіналі трохи пощастило із суперником. Йорданія за останні десять років лише раз програла Таджикистану, але не то був лише спаринг, в офіційних матчах такого не траплялося. На Кубку Азії була доволі рівна гра, долю якого вирішив автогол. Півфінал проти Південної Кореї був видатним. "Нашама" бездоганно виконали тактичний план тренера й відправили суперника додому. Підопічні Клінсманна отримали у своє розпорядження м'яч, але не знали, що з ним робити, – жодного удару в площину воріт.
Якщо вам скажуть про відсутність Мін Че Кіма, то не беріть до уваги цей аргумент. Центрбек Баварії, звісно, важливий для корейців, але ж в опонентів також були серйозні втрати. Форвард Алі Олван і захисник Салем Аль-Аджалін також були дискваліфіковані, а вони – ключові виконавці для Йорданії. На щастя для команди, вона не так залежить від імен, адже має чітку структуру гри і філософію. За таких умов замаскувати втрату лідерів простіше.
У підсумку, Йорданія розбила корейців і вийшла до фіналу. Це, без перебільшення, фантастичний результат. Але цілком заслужений. Йорданці вперше в історії виграли чотири матчі за один розіграш Кубка Азії (раніше навіть три не було). Також вперше забили понад 10 голів за один турнір. Зараз їх уже дванадцять – це на три більше, ніж за два попередні розіграші сумарно. Сенсаційно – так, але завдяки своїй роботі, а не просто збігу обставин.
Тренер
Після Аднана Хамада проєкт довірили Хуссейну Аммута. У Європі мало що чули про цього марокканського фахівця. Він зробив собі ім'я на батьківщині та в Аль-Садді (Катар). Під час кар'єри гравця також не вибирався за межі цих регіонів. У складі збірної Марокко брав участь в Олімпійських іграх 1992 року, коли вперше ввели обмеження для учасників на рівні U-23.
Тренувати Аммута почав у клубі Земаурус, але дуже швидко перебрався в рідний Іттіхад (не той, що в Саудівській Аравії). Молодий наставник організував для клубу найкращий сезон в історії, який завершився завоюванням срібних медалей. Стало очевидно, що Аммута потребує нового виклику. Його переманив Аль-Садд – спочатку на посаду технічного директора, але вже через рік довірили керівництво командою.
Вигравши всі можливі трофеї в Катарі, Аммута повернувся на Батьківщину, щоб очолити тамтешній гранд – Відад. Знову успіху довелося чекати недовго. Вже в перший сезон тренер виграв африканську Лігу чемпіонів. Далі був міжнародний досвід. Зі збірною Марокко виграв Чемпіонат африканських націй (особливість цього турніру полягає в тому, що учасниками можуть бути лише ті футболісти, які виступають за африканські клуби).
У 2022-му році Аммута ще раз підхопив Відад, оскільки звідти висмикнули Валіда Реграгі, якого призначили в головну збірну Марокко. За три місяці до ЧС-2022. Ми знаємо, що це рішення було правильним, адже "Атлаські леви" дійшли до півфіналу катарського Мундіалю. Наш герой у схожому стилі перебрався до Йорданії. І це також спрацювало.
Попередник Аммута заклав міцний фундамент, привчивши команду до організованої гри в обороні. Тож марокканцю потрібно було від цього відштовхуватися. Він не став нічого ламати, а просто додав до функціонала гострі контратаки. А головне – навчив гравців не боятися йти вперед. Сміливість, агресія, дисципліна – три стовпи, на яких тримається гра збірної Йорданії. І це не змінюється, з ким би не довелося грати. Навіть ціною провалів, як це було в дебютному матчі Аммута проти Норвегії. Європейці виграли 6:0 навіть без Холанда в складі.
"Коли ви зустрічаєтеся з сильнішими командами, вам також не слід їх надто боятися, бо це також негативно впливає на гравців. Ми повинні поважати кожну команду та бути впевненими у своїй здатності покарати кожного, хто буде на нашому шляху", – говорить про свою філософію Хуссейн Аммута.
Головна зірка
Тут без варіантів. Муса Аль-Тамарі – єдиний гравець цієї команди, який виступає у топ-чемпіонаті Європи. Нехай це буде навіть скромний французький Монпельє. Порівняйте з представниками Баварії, ПСЖ і зірок АПЛ у тієї ж Південної Кореї. Просто факт: трансферна вартість Аль-Тамарі становить 6 мільйонів євро, а усіх інших гравців збірної Йорданії лише на один млн більше.
Звісно, цінник не опише усю важливість 26-річного вінгера для національної команди. Муса забив за збірну 15 голів. Це більше, ніж за будь-який свій клуб у Європі, хоча там він проводив більше матчів. Водночас сказати, що все будується навколо нього, буде неправильно. Скоріше, сам Аль-Тамарі доповнює партнерів, робить так, щоб їхні зусилля не були марними.
Чотири роки тому підписати йорданця хотів Ліверпуль. У ньому нібито бачили потенційну заміну Салаху. Аналогію справді не важко помітити. Схожа техніка, схожі функції на полі, однак єгиптянин все робить на значно вищому рівні. Мохамед однаково комфортно почувається і на просторі, і в умовах його відсутності. Останнього Аль-Тамарі дуже бракує. Але якщо суперник відкриє для нього поле, то може статися отаке:
Футболіст Монпельє ризикував пропустити гру з Південною Кореєю через травму. На щастя, встиг відновитися. Його асист і чудовий гол зробили результат. Втім, Муса Аль-Тамарі, як справжній лідер, акцентує на команді, а не на собі: "Наші амбіції – перемагати. Тренер хотів, щоб ми атакували із самого початку і не дали Кореї можливості контролювати м'яч. Команда Йорданії слідувала правилам і забила два красиві голи. Ми також впевнені в обороні, навіть коли стикаємось із чудовими нападниками суперника.
Тепер, коли збірна Йорданії вийшла у фінал, я не можу повірити у цю істину. Це різка відповідь усім тим, хто сумнівався та критикував нашу збірну перед Кубком Азії. Я дякую тим уболівальникам, які підтримували нас протягом усього турніру. Будь ласка, дочекайтесь появи сильної команди Йорданії на стадіоні Лусаїл у фіналі".
Доволі гучна обіцянка. Однак будьте певні, хлопці Хуссейна Аммута гарантовано віддадуть у фіналі всі свої сили. Ця команда просто не вміє інакше.