"Футбол 24" – про найкращого спортсмена Каталонії за підсумками XX століття, який вже багато років допомагає теперішньому наставнику Манчестер Сіті.
Хосепа Гвардіолу, мабуть, все ж таки ризиковано називати найкращим футбольним тренером світу. Обов’язково знайдеться достатньо шанувальників таланту Конте, Моурінью або Клоппа, які спроможні без краю доводити помилковість формулювання автора, возвеличуючи своїх ідолів.
Проте ніхто не стане сперечатися, що головний тренер Манчестер Сіті цілком і повністю занурений у свою роботу, яку він довів до рівня високого мистецтва. Пеп не припиняє думати про футбол навіть під час урочистого застілля із близькими друзями. А ветеран європейського тренерського цеху Оттмар Хітцфельд охрестив каталонця "тактичним фріком". Дивак, схиблений на своїй роботі. Геній.
Перелічуючи титули і гучні перемоги Хосепа, вкрай нечасто згадують про Мануеля Естіарте, вірного товариша і кваліфікованого соратника каталонського тренера. Але тут достатньо лише двох фактів: а) Естіарте – права рука у штабі Гвардіоли; б) вони співпрацюють вже 10 років – стільки, скільки триває тренерська робота Пепа на найвищому рівні. Цих фактів достатньо, щоб зрозуміти: внесок Мануеля в розвиток свого товариша – вагомий.
Дельфін-голеадор
У це важко повірити, але Мануель Естіарте Дуокастелья, який народився недалеко від "Камп Ноу", ніколи не горів бажанням грати у футбол. Можливо, на це вплинули невдалі виступи Барселони – у 1960-х "блаугранас" помітно здали позиції, а в Прімері конкуренцію Реалу складав інший мадридський клуб – Атлетіко.
Мануель записався у басейн. Йому завжди подобалося плавати. Згодом хлопчак відкрив для себе ще й водне поло. У якийсь момент перед ним постав нелегкий вибір, адже належало зосередитися на серйозному занятті одним із цих видів спорту. Естіарте зробив ставку на ватерполо і це було найкраще рішення у його житті.
У 19 років він поїхав на свою першу Олімпіаду. Москва-1980 не подарувала медалі ватерпольній збірній Іспанії (четверте місце), зате Мануель гучно заявив про себе, ставши найкращим бомбардиром турніру. Неймовірно, але цей титул він захистить ще на трьох наступних Олімпіадах. Щоразу Іспанії фатально не щастило – золоті медалі пливли у руки інших збірних. Найбільше розчарування спіткало Естіарте на домашніх Олімпійських іграх у Барселоні (1992 рік). "Фурія" дійшла до фіналу, але у вирішальному матчі програла італійцям.
Скажена наполегливість, з якою "Дельфін-голеадор" готувався до кожного наступного форуму чотириріччя, принесла плоди у 1996-му. В американській Атланті іспанці нарешті стали чемпіонами, обігравши Хорватію. Це була п’ята Олімпіада в кар’єрі Естіарте. Більше того, він взяв участь ще й у шостих Іграх – в австралійському Сіднеї.
У розквіті сил, каталонець упродовж семи років поспіль визнавався найкращим ватерполістом планети. Таке тотальне домінування Мессі чи Роналду навіть не снилося. Його називали "ватерпольним Марадоною": упродовж 25-річної кар’єри Мануель провів 578 матчів, закинув 1561 гол, зокрема 127 із них – на Олімпійських іграх. Зрештою, Естіарте визнали найкращим спортсменом Каталонії за підсумками XX століття. Уявіть собі масштаб цієї фігури!
На початку "нульових" каталонець стає президентом італійської Пескари – клубу, в якому провів близько 10 років ігрової кар’єри. Проте таке заняття не приносило Естіарте очікуваного задоволення. Через рік він пішов із займаної посади. Пішов, щоб випірнути... у футболі.
"Він допомагає мені поглянути на футбол іншими очима"
Естіарте та Гвардіола познайомилися у 1991 році. Знаменитий олімпієць і скромний хавбек, який тільки-но розпочав доводити, що гідний основного складу Барселони. Між ними встановилися приятельські стосунки, нічого особливого.
По-справжньому спортсмени здружилися лише через десять років, коли Пеп приїхав догравати в італійський клуб Брешія. Мануель якраз завершив кар’єру і виконував президентські повноваження у Пескарі. Він допоміг Гвардіолі освоїтися на Апеннінах. А Хосеп оцінив спокій та гострий розум нового друга. Поради Естіарте зазвичай влучали просто в ціль.
Коли влітку 2008-го Гвардіолу призначили головним тренером Барселони, він вже знав, хто буде його правою рукою – звісно, що "ватерпольний Марадона". Естіарте став директором із зовнішніх зв'язків клубу – для цього не обов'язково тямити у хитросплетіннях футбольної тактики. Достатньо мати такт, спостережливість, аналітичний склад розуму, і прораховувати все на багато ходів уперед. Усі ці чесноти зробили із Мануеля зразкового "сірого кардинала".
Він – повелитель медіапростору. Налагоджує хороший контакт із журналістами, фіксує, як змінюється їхня думка щодо виступу команди. Повз Естіарте не проходить жодне інтерв’ю, яке дає той чи інший футболіст його команди. Все зайве з того, що необережно бовкнув хтось із підопічних, вирізається скальпелем цензури ще перед публікацією. Особливо це стосується молодих і недосвідчених гравців. Природно, що інтерв’ю Гвардіоли також затверджує або ж бракує Естіарте.
Мануель, до всього, ще й особистий психолог Хосепа. Він допомагає Гвардіолі підібрати правильний персональний підхід до кожного футболіста, є таким собі буфером між тренером та керівництвом клубу. Писали, що у Барселоні саме Естіарте свого часу переконав Пепа попрощатися із Ето’О, а в Ман Сіті вказав пальцем на Джо Харта: "Він – зайвий".
Ману – справжній чарівник. В Іспанії добре пам'ятають історію, коли Естіарте врятував Педро Тото Гарсію, свого колишнього партнера по ватерпольній команді, який після закінчення кар'єри серйозно підсів на алкоголь та наркотики. Невідомо, якими словами оперував Мануель, проте Гарсія навернувся до нормального життя.
Гвардіола без Естіарте – ні кроку. Після епохи в Барселоні вони провели три насичені роки у Баварії, а тепер, завдяки бліцкригу, надзвичайно близькі до підкорення АПЛ.
"Він допомагає мені поглянути на футбол іншими очима, – каже Пеп. – Іноді, коли у мене визріває важке категоричне рішення щодо когось із гравців, Естіарте радить не робити цього. І я в такий момент розумію, що з деякими гравцями у спорті, як і в житті, потрібні особливі стосунки".