Казімєж Ґурський, найуспішніший тренер в історії збірної Польщі, народився та виростав у Львові. А коли повернувся до міста Лева у 2000-х, полегшено видихнув: "Нарешті я вдома!"
Другого березня виповнюється сто років із дня народження Казімєжа Клавдія Ґурського. Уродженець Львова сформувався як футболіст у місті Лева, але наближення війни кардинально скоригувало плани хлопця. Він вирушив у Варшаву, де його зв'язок із футболом тільки міцнішав. Вершиною тренерської кар'єри Ґурського стали золота та срібна медалі на Олімпіадах 1972 і 1976 років, а також третє місце на чемпіонаті світу 1974-го.
Так склалося, що тренерська дорога Казімєжа Ґурського невіддільно пов'язана з Польщею та Грецією. Проте стародавній Львів намагається вберегти світлу пам'ять про свого сина. Разом із відомим журналістом та дослідником історії львівського спорту Олександром Пауком вирушаємо місцями дитинства, юності та спортивної стезі "Саренки" Казіка, щоб ближче відчути вплив Львова на формування великої постаті світового футболу.
Футбольні фйоли
"Завжди йду до Ґурського з квітами або лампадкою", – розповідає про свою традицію Олександр Паук. Зустрічаємося поруч із церквою святих Ольги та Єлизавети – саме у цьому храмі пізнав таїнство хрещення малий Казік у далекому 1921 році. Минаємо кількадесят метрів і виходимо на вулицю Хотинську. У будівлі під номером 6 тепер тут функціонує Львівський художній ліцей.
Ліцей і місце хрещення
Наближаємося до закладу, де упродовж трьох років навчався Ґурський. Цей ліцей став проміжною ланкою середньої освіти хлопця – після механічної школи та перед механічною гімназією, де також здобував свої знання Казімєж на зламі 20-х та 30-х років.
Пан Олександр прикрашає засніжену меморіальну таблицю червоною та білою трояндами і мимовільно розповідає історію часів Казімєжової юності. "Як сказали би тоді про Казіка – хлопець з дитинства мав фйола на пункті футболу. Певною мірою йому пощастило – у той час, коли він мріяв про власний м'яч, такою розкішшю міг похвалитися його однокласник. Абсолютно типовою картиною було запізнення Казімєжа на уроки разом із друзями. Звичайно, вчителям та професорам таке подобатися не могло. Під час чергової виховної розмови, за підсумком якої Ґурський нарешті мав взятися за голову, трапилася комічна картина – м'яч підступно викотився з-під піджака і впав на підлогу. Мабуть, це виглядало промовисто", – зазначає Паук.
Будинки-близнюки на Богданівці
Казімєж народився 2 березня 1921 року і був найстаршою дитиною у сім'ї Максиміліана та Софії Ґурських (цікаво, що батько був старшим за матір на 20 (!) років). Після Казіка на світ з'явилося ще п'ятеро дітей: чотири дівчинки і брат. Найстарший син був дитиною сімейною і йому доводилось, допомагаючи мамі, займатися вихованням молодших сестер та брата. Паук розповідає – коли Ґурський грав за львівське Динамо, то отримував харчові пайки та талони, якими годував не лише свою сім'ю, а й сусідів.
Тут розташовувався будинок, де народився Казік
Наближаємося у район Богданівки – саме тут минуло дитинство малого Казіка. До наших днів будинок Ґурських не зберігся – його було зруйновано у радянський період. Проте вціліла сусідня будівля, яка є практично віддзеркаленням тієї, де мешкала родина Ґурських. Заходимо у внутрішній двір і можемо уявити собі, як виглядали безтурботні дитячі будні майбутнього тренера-олімпійського чемпіона.
Сусідній двір
"Ґурські мешкали на першому поверсі, – каже Паук. – З вікна їхнього помешкання було видно Чернівецький вокзал (вокзал станції Львів, що розташовувався між Головним вокзалом та вулицею Городоцькою приблизно на місці сучасного Приміського вокзалу, і обслуговував залізничну лінію Львів – Чернівці). У дворі свого будинку Казімєж починав захоплюватися грою у футбол. А ще існує міф – начебто Ґурський грав у шахи. Та хоча б якогось підтвердження ми не маємо і можемо лише фантазувати на цю тему".
Залізниця
Ще один міф, пов'язаний із Казімєжом – його робота у час війни в львівському трамвайному депо, що розташоване неподалік родинного дому. Свого часу Паук займався дослідницькою роботою про історію львівського трамваю, втім у архівах ДАЛО (Державний архів Львівської області) не знайшов згадок про трудову діяльність чоловіка на ймення Казімєж Ґурський. "Кілька поляків переконували мене, що його батько Максиміліан, завзятий прихильник соціалістів і Пілсудського, брав участь в польсько-українській війні 1918-го. І начебто винайшов якийсь броньований поїзд. Але на сторінках польської монографії "Obrona Lwowa" його прізвище відсутнє. Скільки в цьому правди? Можемо обирати самі, та жодних документальних згадок про це немає", – зазначає пан Олександр.
До речі, Максиміліан Ґурський працював на Львівському паровозоремонтному заводі, був хорошим майстром і користувався великою повагою в окрузі. Очевидно, у непрості воєнні часи батько допоміг синові із працевлаштуванням. Так розпочалася короткотривала робота Казіка на заводі. Крім здобуття нового фаху, Ґурський-молодший отримав нагоду заробити якісь кошти на прожиття.
Ґурський повертається із заводу
"Казімєж не належав до батярів, які в місті створювали своєрідну ауру та могли зробити комусь прикрість. Коли я зустрівся з Ґурським у Львові незадовго до смерті, то отримав нагоду поспілкуватися з ним. Чи не перше моє запитання стосувалося міфу, надрукованого в одній з його біографічних книг. Мовляв, у час війни Казімєж їхав у львівському трамваї – аж раптом на зупинці зайшов український поліціянт і почав зневажливо ставитися до присутнього у трамваї єврея. Мене щиро здивувала ця історія і я вирішив поцікавитися її правдивістю. Відповідь Ґурського була однозначною: "Пане! Чого тільки люди не напишуть для красного слівця", – розповідає Паук.
Наш львівський дослідник вважає Ґурського ідеальним прикладом того, як людина може мати відчуття міри. За словами пана Олександра, видатний тренер по-особливому ставився до алкоголю: "Мені не зашкодить келих смачного вина чи доброго коньяку", – казав Ґурський. Більше того, він міг викурити й сигару. Проте сам запитував затятих курців: "Невже воно допомагає тобі у житті?"
Добрий дух об'єднання
Польські журналісти часто звертаються до Олександра Паука з проханням по допомогу, адже він давно вивчає тему Ґурського і є одним з тих, хто чи не найкраще в Україні дослідив життєпис видатного львів'янина. "Ґурський є поляком і українцям не варто приписувати собі лаври та претендувати на його спадщину. Однак вплив Львова на життя найуспішнішого польського наставника мав важливе значення і українці є дотичними до цього процесу. На жаль, ми недостатньо вивчили цю постать. Зрештою, мені сподобався матеріал українського журналіста Юрія Корзаченка про знаменитого тренера під заголовком "Папа польського футболу". Крім того, львівські філателісти ініціювали процес відзначення 100-річчя з дня народження Ґурського шляхом випуску пам'ятної марки. Проте на центральному рівні цю ідею не сприйняли", – розповідає пан Олександр.
Дослідник вважає, що роль Казімєжа Ґурського в історії нашого футболу є недостатньо оціненою. Наприклад, особа легендарного львів’янина була ключовою у процесі погодження спільної заявки України та Польщі на проведення Євро-2012. Ключова подія відбулася у вересні 2003 року у львівському палаці залізничників (колишній кінотеатр "Рокс"/Roxy).
Спочатку українці та поляки провели пленуми своїх футбольних федерацій, а наступного дня декларували свій намір світові.
"Пан Казімєж був тим добрим духом, який допоміг об'єднати поляків і українців навколо позитивної цілі. Так було з репрезентацією Польщі, коли він зумів згуртувати футболістів із різних клубів в один колектив. Так згодом сталося і у відносинах двох народів, які вирішили прийняти чемпіонат Європи. Або ж взяти до прикладу Грецію, де Ґурський однаково успішно тренував непримиренних ворогів: і Олімпіакос, і Панатінаїкос, з якими польський наставник ставав чемпіоном країни. Це особливий момент у його тренерській роботі", – вважає пан Олександр.
В одній шинелі та з карабіном у руках
Паук визнає – постать Казімєжа Ґурського залишається великою загадкою для дослідників його життя. Радянська влада передала значну частину документів львівського періоду польській стороні – зокрема, особові справи та документи Ґурського. Пан Олександр навіть звертався до чинного мера Львова з клопотанням про надання одній з вулиць міста імені світлої пам’яті ювіляра. Але все залишилося на рівні ідеї.
Цікава і таємнича деталь з життя Ґурського – у Львові він виступав за місцеву команду Ґарбарня (яка у 1943-му змінила назву на Сила). "Про це не пише жоден польський історик, хоча ми маємо підтвердження. У мене є біографічний лист Казімєжа, який він надіслав на моє прохання у 1987-му. Так от у автобіографії він теж не згадав про цей факт. Крім того, Ґурський замовчував історію про те, що під час виступів за львівське Динамо він був міліціонером, але ніколи не носив зброї", – каже Паук.
Увесь світ знає Ґурського як тренера. Проте яким футболістом був Казімєж? Левова частка його виступів припала якраз на львівський період. Судячи з наявної інформації, Ґурський не був обділений талантом. Однак війна фактично знищила його спортивне майбутнє. Ця трагедія доленосним чином вплинула на життя хлопця.
Казімєж в польській армії, Львів, 1939 рік
"Рятуючись від радянського репресивного пресу, Казімєж вступив до Армії людової. Важливо звернути увагу на те, що парубок не обрав Армію крайову, яка воювала проти німців та УПА. Ґурський завжди мав, як сам казав, носа – інтуїтивно відчував, де буде йому краще. Хлопець побачив, чого можна сподіватися від радянської влади. Разом з тим розумів, що їде у невідомість на порожнє місце – в одній шинелі та з карабіном і, ймовірно, без набоїв у руках", – зазначає Паук.
Восени 1944-го у складі Польської народної армії Казімєж виїхав зі Львова у Варшаву, яка лежала в руїнах після руйнувань німецькими і радянськими військами. Він залишав рідний Львів, щоб повернутися сюди майже через пів століття.
Прем'єра "Саренки"
До наших днів дійшли відомості про перший матч Ґурського у якості футболіста. Листопадовий номер газети "Telegram Sportowy" розповідає про поєдинок на стадіоні РКС (нині – "Сільмаш") однойменної команди, за яку дебютував 16-річний Казік. На той час він навчався у механічному ліцеї, а ліцеїсти, через тогочасні суворі шкільні приписи, не могли офіційно виступати в спортивних командах. Відтак, довелося використовувати прізвисько. Через дрібну статуру тіла та швидкість рухів хлопчака називали "Саренкою".
"Гра проти минулорічного чемпіона Львівської округи на львівському ґрунті притягнула на стадіон РКС 1 000 глядачів. Виділявся лівий край Паламарчук – "Саренка", який розпочинав низку ефективних комбінацій. Особливо проявив себе молодий дебютант, який вперше вдягнув футболку основної команди. "Саренка" грав дуже добре, заохочував напад до атак, а також вміло розігрував м’яча з партнерами. Господарі поля забили єдиний гол на 8-й хвилині, в період великої активності. "Саренка", атакуючи, чудовою передачею вивів на ударну позицію Паламарчука, який завдав низом невідпорного удару", – писав "Telegram Sportowy" про матч РКС – Ресовія і не шкодував похвальних слів для юного Казіка.
Про рівень Ґурського-футболіста свідчить його виклик до національної збірної Польщі. У 1948-му він провів єдиний матч у складі репрезентації, втім через травму був замінений ще до перерви. "То було лише становлення польської держави, у тому числі, і в футбольному плані. Не існувало належних умов, міста зруйновані, люди голодні… Було не до спорту. Не дивно, збірна Данії знищила суперника з рахунком 8:0", – пояснює Паук.
57 щасливих літ
У Варшаві Казімєж познайомився із Марією Стефанчак, з якою одружився у січні 1948-го. Згодом у них народилося двоє дітей: у 1953-му на світ з'явився син Даріуш, а через три роки – дочка Уршуля.
Казімєж Гурський із донькою та дружиною. Варшава, 1974 рік
"Кілька років тому я поїхав на турнір до Варшави з дітьми, і вирішив взяти для пана Даріуша подарунок зі Львова. Думав, що йому приємно буде – захопив із собою львівське пиво. Мене здивувала абсолютна відсутність реакції Ґурського-молодшого. Я чомусь вважав, що синові має бути приємно, що навіть таким чином йому нагадують про батьківське рідне місто. Насправді Даріуш залишився в тіні Казімєжа і не продовжив батькову справу", – каже Паук.
Львівський дослідник вважає, що загалом сімейне життя Казімєжа можна назвати ідилією завдяки чудовим відносинам Казіка та Марисі: "Дружина дозволяла робити йому усе, що той хотів. Тому Казік міг повністю присвятити себе футболу, адже Марія формувала його надійний тил. Разом подружжя Ґурських прожило 57 щасливих літ".
"Орли Ґурського"
Шлях Казімєжа Ґурського до польських тренерських вершин протоптали львів'яни. Першим з них був видатний Вацлав Кухар. Згодом репрезентацію Польщі очолив ще один уродженець Львова Ришард Концевич, а пізніше Міхал Матіяс. У грудні 1970-го Ґурський прийняв головну команду Польщі, однак земляки допомагали йому з кадрами і підбором гравців – Дейна та Любаньський виросли у сильних виконавців. Тренер зумів створити команду, яка увійшла в історію світового футболу. Варто зауважити, що Ґурський мав свій погляд на формування колективу. Через це, наприклад, не поїхав на чемпіонат світу олімпійський чемпіон Губерт Костка.
Ситуація із призначенням Ґурського головним тренером виглядала дещо комічно. Казімєж зайшов у приміщення PZPN (Polski Związek Piłki Nożnej), де на вході зустрівся з усміхненою секретаркою. "Вітаю пана з новою посадою!" – вигукнула вона. Ґурський подумав, що це жарт і його розігрують, але згодом переконався у тому, що віднині він – тренер головної команди країни.
"До кожного футболіста треба мати підхід. На мою думку, пан Ґурський був тим добрим батьком для своїх підопічних, який у своїй роботі використовував різні методи. Все як у сім'ї: одна дитина чемна, інша – не дуже. Казімєж комусь міг дати ременем, а комусь – 5 злотих на морозиво. Він зумів об'єднати тодішніх зірок: Томашевського, Шимановського, Ґадоху, Дейну, Касперчика, Кмєціка, Лято, Шармаха … Усім дав нагоду проявити себе".
Наставник Кадри зі своїми підопічними
Команда під керівництвом Ґурського стала володарем золотих медалей на Олімпійських іграх у 1972-му, через чотири роки вдовольнилася сріблом. Між цими двома гучними подіями, у 1974-му в Німеччині, посіли третє місце на світовому футбольному форумі.
"Обіграти у 1973-му Англію 2:0! На той час це сприймалося, як щось неймовірне, – вважає Паук. – Прикро тільки, що цей поєдинок у Хожуві обійшовся занадто дорого Влодзімєжу Любаньському, якого ненавмисне травмував англієць Рой Макфарланд. Про Ґурського кажуть, мовляв у нього не було улюбленців, та Любаньський тоді вважався ключовим гравцем польської команди. На щастя для тренера, доля наділила його іншими знаковими футболістами, які змогли замінити травмованого нападника. Чого тільки вартий Ян Домарський – автор щасливого гола на "Вемблі".
"В історії футболу було безліч геніальних тренерів, які започатковували свої стилі – починаючи від вундертіму австрійця Хуґо Майсля, до тотального футболу Рінуса Міхелса чи Валерія Лобановського. Проте лише одна команда носить ім’я свого тренера – "Орли Ґурського" (Orły Górskiego)", – каже Паук.
Ще краще осягнути тренерський рівень Ґурського дозволяє один промовистий факт – наприкінці 70-х, у період між роботою в Панатінаїкосі та Олімпіакосі, він очолив скромну Касторію. І навіть з нею став володарем трофею – у 1980-му завоював Кубок Греції.
Повернення додому
Восени 1990-го Казімєж Ґурський після 46 років розлуки повернувся до рідного міста. Приїзд славетного львів'янина супроводжувався кількома теплими зустрічами, зокрема, з друзями молодості Карло Мікльошем та Юрієм Зубачем. Крім того, відбувся товариський матч між збірною Кракова і львівськими Карпатами. "Прикро, що у Львові так і не знайшлося людини, яка би шукала контакти з Ґурським навіть у Польщі, – каже Паук. – Добре, що невеличке інтерв'ю з ним тоді зробив журналіст Іван Яремко".
Казімєж Ґурський і Юрій Зубач
До речі, у 1970-му у Варшаві з нагоди піввікового ювілею газети «Przegląd Sportowy» відбулася зустріч старих друзів – Мікльоша та Ґурського. Також було організовано поєдинок між місцевою Легією та Карпатами, які нещодавно завоювали Кубок СРСР.
Пан Олександр каже, що передати словами власні відчуття від зустрічі з легендарним тренером дуже важко: "Мені вже було за 30, та я був настільки захоплений постаттю тренера… На вітання потиснули руки і я отримав бажаний автограф. Звичайно, тоді не було часу для ґрунтовнішої розмови".
Паук зауважує, що Ґурському приписують чимало крилатих фраз, пов'язаних з футболом. Втім найбільше йому запам'яталася життєва мудрість Казімєжа, яку він засвоїв ще у часи юності у Львові. "Якщо ти зрадив людину одного разу – ти пропав на все життя", – повторював Казімєж.
Казімєж Ґурський, Іван Яремко та Олександр Паук
Востаннє Казімєж Ґурський завітав до Львова у 2003-му. Тоді місто приймало вже згадуваний конгрес двох федерацій, приурочений заявці на проведення чемпіонату Європи 2012-го. Крім того, славетний тренер відвідав поєдинок на стадіоні "Україна" – львівські Карпати зустрічалися із донецьким Металургом. Тоді дослідник та тренер мали нагоду поспілкуватися трохи довше – інтерв'ю опублікували у газеті "Карпати".
Пан Олександр переконує, що відчути сповна ауру рідного міста Ґурський так і не зумів. Унікального тренера завжди супроводжувала велика кількість польських футбольних чиновників, які всюди оточували легенду – від цього втрачалася атмосфера. Разом з тим, Паук вважає, що усе своє ставлення до Львова Казімєж Ґурський висловив у фразі, яка пролунала з уст тренера: "Я нарешті вдома!"
23 травня 2006-го пан Казімєж упокоївся у Бозі. Сталося це у Варшаві – місті, де він знайшов прихисток і вічний спочинок, який, щоправда, одного разу було порушено. "Колекціонери" викрали з надмогильної плити бронзовий м’яч, на якому красувалися відбитки автографів "Орлів Ґурського". На щастя, сумління та здоровий глузд взяли гору, а м’яч повернувся на своє місце до Тренера.
Казімєж Ґурський у світлинах
Акт народження
Малий Казік. Львів, 1927 рік
У складі футбольної команди – крайній ліворуч. Львів, 1935 рік
Із сином Даріушем, 1956 рік
Другий ліворуч, 1957 рік
1965 рік, Гурський – головний тренер варшавського клубу Гвардія
Із донькою, 1975 рік
З онукою у 1980-му
"Міг викурити й сигару. Проте сам запитував затятих курців: "Невже воно допомагає тобі у житті?" / Варшава, 1995 рік
Фото з архіву Олександра Паука.
Автор висловлює вдячність Мірославу Влєклему і видавництву "Znak" за надані фотоматеріали.