"Футбол 24" розповідає про Траоре Каджале, чемпіона Кот-д’Івуару, з яким у Росії поводяться, наче із генетичним сміттям. Щоправда, навіть там знайшлися добрі люди. Завдяки їхній допомозі Каджале ще живий. Поки що?
Наша планета – порохова бочка. Не було такого дня, коли б збройний конфлікт або повномасштабна війна не збирали свої криваві жнива.
Кот-д’Івуар. Що ми знаємо про життя на Березі Слонової Кістки, омитому Гвінейською затокою? Та практично нічого. До кінця 1990-х колишня французька колонія, багата нафтою та газом, алмазами, кавою та ананасами, спокійно собі існувала. А потім у країні стався військовий переворот. Політична нестабільність призвела до двох кровопролитних громадянських воєн – у 2002-07 та 2010-12 роках. Кот-д’Івуар розколовся на християнський Південь та мусульманську Північ. Додайте сюди той факт, що населення складається із понад 60 етнічних груп – отримаєте порохову бочку в мініатюрі.
*******
Траоре Каджале сповідує іслам. У "нульових" він грав у півзахисті АСЕК Мімозас – найтитулованішого клубу Кот-д’Івуару. У 2006-му допоміг "мімозам" здобути чемпіонський титул – усьоме поспіль. Загалом в активі клубу із 4-мільйонного Абіджану 24 національні "золота". У їхнього головного конкурента – команди Африка Спорт – 17 титулів. Усі інші клуби безнадійно відстали. АСЕК Мімозас вишколив Дрогба, Жервінью, Зокора, Ебуе, братів Туре, Саломона Калу та багатьох інших зірок європейського футболу. Траоре Каджале також міг проторувати собі шлях у якийсь із затишних чемпіонатів Старого світу, але, перебуваючи на роздоріжжі, припустився фатальної помилки – обрав Росію.
Футбол під час війни – складна штука, у чому можемо переконатися навіть на власному прикладі. "Коли ми проводили матчі, про них майже ніхто не знав. Трибуни були порожніми, – пригадує Каджале. – А вночі ми боялися нападу і практично не спали. Лежали із розплющеними очима, прислухалися, були насторожі".
У 2012-му, спостерігаючи за новою хвилею еміграції, Траоре нарешті зважився. Івуарійські футболісти масово робили необхідні документи, а тоді транзитом через Лівію потрапляли на інший континент, де розсіювалися по всій Європі.
Каджале опинився у Росії. Збирався пропонувати свої послуги місцевим професіональним клубам, але на одному з тренувань у нього поцупили сумку, в якій були усі документи. Вже без паспорта івуарійський біженець просився у московське Динамо, але усі його спроби, звісно ж, зазнали фіаско. Для Траоре настали чорні злидні. Він тулився в однокімнатній московській квартирі зі ще 19-ма (!!!) братами по крові і нещастю – такими ж темношкірими хлопцями, які думали, що в Росії на них очікує Лас-Вегас.
Там із ними познайомився Даніїл Кашніцкій, небайдужий мешканець Москви, який одразу забив на сполох: наближалася зима, а біженці – голі-босі. Разом із друзями чоловік зібрав для Каджале і Ко теплі светри та куртки.
"Із Траоре ми потім потоваришували: пішли разом у поліцейський відділок, де він нарешті написав заяву про вкрадені документи, – каже Кашніцкій у розмові з виданням Новая Газета. – Близько року йому відновлювали документи у посольстві: робили запит у Кот-д'Івуар щодо документів про несудимість, про те, що він не був одружений. Відновили".
*******
Щоб бодай якось виживати, Каджале влаштувався на нехитру роботу: роздавав рекламні листівки біля станції метро "Пражская". За 10 годин він отримував 800 рублів (трохи більше 340 гривень). Прокидався о шостій ранку. Виходив на пробіжку, мінімально тренувався із м’ячем, щоб не розгубити рештки своєї форми, приймав душ і з 10-ї по 20-ту годину вечора роздавав різнокольорову макулатуру. Колоритний африканець із білозубою усмішкою привертав увагу.
У 2015-му він познайомився із Діаною. Дорогою в інститут дівчина щодня перетиналася із Каджале. Одного разу написала на його листівці свій номер телефону. Невдовзі івуарієць вийшов на зв'язок, але не міг зліпити докупи бодай двох слів російською. Діана, відповідно, не розуміла французької. Знайшли вихід – переписувалися у Facebook, використовуючи Google Translate. Через півроку Каджале зробив коханій пропозицію – вона відповіла згодою.
"Аруна просив дитину, це – його ініціатива". Киянка стверджує, що народила від екс-динамівця
Зараз пара виховує двох дітей – сина Сідіка і новонароджену доньку Наташу. Живуть у скромній однокімнатній квартирі із тісними кухнею та балконом, яку орендують за 22 тисячі рублів (9450 гривень). Траоре нарешті хоча б якимось чином дотичний до футболу – передає дітям ази цієї гри в одній із московських шкіл. За один урок отримує 1000 рублів (близько 430 гривень). Звісно, що за такі гроші не порозкошуєш, тим паче – у Москві. Іноді раціон сім'ї обмежується хлібом та макаронами. Але це – далеко не найбільша їхня проблема.
*******
Проживши у Росії вже 6 років, Траоре Каджале продовжує перебувати у своєрідному шпагаті. Він – шукач тимчасового притулку, а цей статус не дозволяє йому отримати ідентифікаційний номер і страховий номер індивідуального рахунку. Відтак, африканець не має змоги офіційно працевлаштуватися – зокрема й у професіональних футбольних клубах, хоча інтерес до нього, начебто, є. Фактично, Каджале – беззахисний. Його часто затримують, а двічі навіть побили.
"За два тижні до чемпіонату світу поліцейські у метро попросили мене показати документи. Я продемонстрував копію паспорта. Став пояснювати, що я – шукач притулку, що у мене тут дружина і дитина. Вони не слухали. Заштовхали мене в машину, стали вимагати гроші. У мене було 1800 рублів у гаманці і проїзний. Все забрали…" – бідкається Траоре у розмові з журналістом Новой Газеты.
Паралельно триває сізіфова боротьба Каджале із російськими управліннями з питань міграції. Африканця футболять, мовляв, у нас немає перекладачів, приходьте пізніше, ми вам зателефонуємо. Звісно ж, не телефонують. Екс-хавбек звернувся за допомогою до адвоката – той і сам безсилий: "Коли вони бачать людину без дійсних документів – вони не дають їй оформитися, а відразу викликають поліцію, така у них практика".
"Траоре загрожував штраф і можливе видворення з країни, – пише Новая Газета. – Тоді його не депортували: у січні він оплатив штраф у розмірі 5 тисяч рублів, приніс постанову суду в управління і подав заяву на притулок. Через три місяці отримав відмову: "Немає підстав для надання притулку, може спокійно повернутися у власну країну".
"Управління з питань міграції та суд пропонують рішення: виїжджайте, отримуйте дозвіл на тимчасове проживання і в'їжджайте за правилами, – розповідає Варвара Третяк, координатор програми допомоги жертвам нападів на грунті ненависті Комітету "Громадянське сприяння". – Вони думають, що це не проблема. Однак людину, яка порушила адміністративний режим перебування в країні, автоматично заносять у стоп-лист на в'їзд. І наступного разу, коли він спробує в Росію повернутися, то його просто не впустять. Ця заборона може тривати від 5 років. А на батьківщині Траоре загрожують тортури і смерть".
"Я не можу повернутися у Кот-д’Івуар, мене там уб’ють!” – переконаний Каджале. Його острах – небезпідставний. "Війна начебто закінчилася у 2012-му, але насправді все продовжується. Мусульмани бояться виходити з дому", – констатує Траоре. На батьківщині у нього не залишилося близької родини – матір та сестра емігрували у Гвінею.
У грудні справу Каджале слухатимуть у суді. Якщо там приймуть рішення про відмову колишньому футболістові у притулку, на нього чекатиме депортація. У втікача залишиться остання рятівна соломинка: розпочати новий процес на підставі того, що в РФ він має дружину та дітей.
"Найпрекрасніше в Росії – діти. Я спілкуюся з ними щодня. Я обожнюю їх. Мені здається, що це взаємно, – цитує Траоре Новая Газета. – У мене є мрія. Я хотів би, щоб один з моїх учнів у майбутньому став відомим футболістом. І сказав: "А ось першим моїм тренером був Траоре. Траоре Каджале".