"Футбол 24" поспілкувався з голкіпером Оболоні одразу після матчу 13 туру УПЛ проти Руху (2:2).
Місце у воротах на матч з Рухом тренерський штаб Оболоні довірив 34-річному Артему Кичаку. Востаннє кіпер виступав на рівні Прем'єр-ліги два з половиною роки тому. Однак саме Кичак став однією з головних причин вдалої гри Оболоні на Арені Львів. Про напружене протистояння з Рухом Артем розповів Футбол 24.
– Артеме, для вас це лише п'ятий матч за Оболонь у всіх турнірах, а в УПЛ ви востаннє грали ще у травні 2021-го. Як самопочуття?
– Голкіперу завжди важко без ігрової практики. Але якщо ти тримаєш себе у формі і конкуруєш за місце у складі, то це набагато легше. Та хто б і що не казав, українська Прем'єр-ліга – це високий рівень.
– В Оболоні підібралися три сильні голкіпери. Чи існує в команді поняття першого номера?
– У нас чудовий колектив. Олександр Рибка, Назарій Федорівський, я, а також наш тренер воротарів – усі ми працюємо як одна команда. Віддаємося на тренуваннях, у нас панує здорова конкуренція, ми добре спілкуємося між собою. Однак лише головний тренер вирішує, хто виходить на поле. Сьогодні він довірив місце у старті мені.
– В епізоді з першим пропущеним м'ячем вам слід було виходити з воріт і перехоплювати подачу з флангу?
– Складно сказати, адже повтору я ще не бачив. Коли подивлюся, тоді й зможу відповісти чи міг я вийти, чи ні.
– У будь-якому разі пропущений гол на третій хвилині, мабуть, суттєво вплинув гра гру.
– Безперечно. Швидкий гол – це завжди стрес. Водночас ми продемонстрували характер. Не зупинилися і навпаки почали агресивніше діяти у середній лінії. Ввімкнули пресинг, додали інтенсивності у третій зоні при білд-апі Руху. Наприкінці першого тайму переламали хід гри, забили. Добре почали другу половину і забили ще раз. Помітно, що у нас є командний дух, оскільки ми перевернули гру.
– Оболонь не програла, але перемога була дуже близько.
– Так, це правда. Зрештою, нічия – теж не найгірший результат. Особливо після двох поразок у минулих матчах. Ми їхали за перемогою до Львова, але нічия теж додасть нам позитивних емоцій.
– У кількох епізодах ви реагували навіть на шалені рикошети. Робили це інстинктивно?
- Я просто виконував свою роботу. Повторюся – я тримаю себе у формі. Роблю те, що повинен робити воротар.
– В одній з останніх атак Руху вже й ви не зарадили б, якби Ярослав Карабін влучив у порожні ворота.
– Я зреагував на простріл зліва і збив напрям польоту м'яча. Суперник фактично забіг за лінію м'яча. Якби я не перехопив, то він би відзначився.
– Рух не перемагав вдома у шести останніх матчах, але ви розуміли, що навіть за такої статистики буде складно?
– Мені сподобався Рух. У них молоді хлопці, але є малюнок гри, помітно структуру. Вони не зупиняються, біжать, хочуть перемогти до 90+7 хвилини, до самого фінального свистка.
– Оболонь – можливо, одна з найбільш дисциплінованих команд УПЛ. Проте в епізоді з другим голом одразу четверо суперників залишили зони і кинулися на одного Квасницю.
– Ми подавали кутовий, втратили м'яч… Найважливіше у таких моментах – не дати супернику вибігти у контратаку. Нам цьому не вдалося запобігти. Ну що ж, на теорії розберемо і виправимо це.