Інтерв’ю "Футбол 24" із Романом Заєвим, наставником новоствореної жіночої команди донецького Шахтаря. Рівень амбіцій цього проекту – зашкалює!
У середині червня Шахтар оголосив про початок нового для себе напрямку, давши старт помаранчево-чорній жіночій команді. Колектив очолив відомий футболіст 90-х Роман Заєв. Далі – кропітке формування складу. І ось 18 липня вони зіграли перший матч у своїй історії. Спаринг із Єдністю перетворився на парад голів в одні ворота, засвідчивши серйозний потенціал донеччанок.
"Із Ракицькою наші шляхи не перетиналися"
– Романе Миколайовичу, вітаю з історичним дебютом! Яким міг би бути рахунок спарингу із Єдністю, якщо б залітало все?
– Мабуть, про це говорити некоректно. Футбол будується на тому, що не всі моменти, які створюються, реалізовуються в голи. Цим він і цікавий – захопливе видовище з точки зору емоцій. У будь-якому випадку, я радію, що ті моменти, які ми створили, вдалося реалізувати в достатній кількості.
Інша справа – хотілося, щоб опонент був більш "зубастим", боєздатним, агресивним. Цього ми не побачили. Наша команда, які і Єдність, зібралася тільки нещодавно, тому заздалегідь передбачити силу суперника було неможливо.
– Ви вперше у своїй кар’єрі перемогли з таким рахунком?
– На жаль, я не веду статистику. Напевно, що він є одним із найбільших. Але потрібно зауважити, що це – не офіційна гра.
– Велику увагу привертає ваша підопічна Кожухар, яка відзначилася у воротах Єдності аж 6 разів. Розкажіть про неї.
– Вероніка Кожухар – гравчиня національної збірної Молдови атакувального плану. Вперше я її побачив цьогоріч, на турнірі у Миколаєві, присвяченому Міжнародному жіночому дню. Кожухар виступала за молдовський клуб Ністру, а я на той момент був тренером херсонського Восхода.
Вероніка Кожухар
Вероніка мені сподобалася своєю амбіційністю, наполегливістю, яскравою націленістю на завершальну фазу атаки. Ми зробили пропозицію і кінцівку другого кола вона провела у Херсоні. Після чого обговорили перспективи і, отримавши згоду її агента, оформили перехід у донецький Шахтар.
– Кожухар – класичний центрфорвард?
– У принципі – так. Хоча я намагаюся не ділити підопічних за конкретними позиціями. Називаю їх гравцями атакувального плану, середньої лінії і так далі. Мені важливо, щоб була можливість для маневру.
– За суперниць у спарингу зіграла Дарія Ракицька, сестра екс-захисника Шахтаря та збірної України. Раніше, під час роботи у Єдності, ви з нею не перетиналися?
– У Єдності я відпрацював буквально одне коло чемпіонату. Це було у 2018-му. На той момент Дарії Ракицької у складі не було. Тож говорити про неї, як футболістку, не беруся. Наші шляхи не перетиналися.
"Шахтар має бути найсильнішим клубом України"
– На якому етапі підготовка Шахтаря до старту сезону в Першій лізі?
– На сьогодні кадрове питання у нас вже закрите на 99 відсотків. Є повноцінний колектив, який готується до чемпіонату. Єдине невирішене питання – склад тренерського штабу, зараз працюємо над цим.
– Чоловіча команда Шахтаря славиться своїм бразильським вектором. Ви припускаєте варіант, що у майбутньому вашу команду поповнять футболістки із Латинської Америки?
– Мене вже про це запитували (Усміхається). У нашому жіночому футболі був такий прецедент – ФК Львів, який робив ставку на бразильських вихованців та вихованок. Вони, напевно, влаштовували тренерський штаб, але з точки зору ігрової та побутової дисципліни щодо них виникають питання.
Тому, перш ніж прийняти таке рішення, ми повинні чітко собі уявляти, які ризики можемо отримати. Якщо ризики мінімальні, то можна дозволити незначну кількість латиноамериканок на випробувальний термін. Якщо все буде гаразд – то чому б і ні? Маю досвід роботи у Восході з африканськими футболістками. На початковому етапі виникають певні труднощі – відмінність культур, ментальності. Затрачається чимало часу на ліквідацію непотрібних конфліктних ситуацій. Тож однозначно "так" або "ні" мені відповісти важко. Все залежатиме від ситуації, турнірних завдань тощо.
– Шахтар ви очолили на початку літа. На пропозицію погодилися одразу?
– Не стану лукавити: я давно хотів знайти команду з високими амбіціями та можливостями, щоб вийти на серйозний змагальний рівень. Виступ у Лізі чемпіонів є для мене внутрішньою мотивацією. Шахтар – це клуб, який надасть мені змогу реалізуватися. Від такої пропозиції відмовлятися не хотілось. Радий і вдячний, що мені довірили цю роботу.
Одразу було поставлене завдання щодо формування команди. Вирішили запрошувати гравців, які могли безболісно перейти в наш клуб, не викликаючи негативних асоціацій від інших клубів. Тобто, брали тих футболісток, у яких закінчувалися контракти або які, маючи достатній рівень кваліфікації, хотіли щось змінити у своїй кар’єрі.
Запрошували тих, хто грав за кордоном – у Румунії, Португалії, Литві, Вірменії, Казахстані. Хтось погодився, хтось – ні. Сьогодні ми маємо склад із футболісток, які хочуть працювати у нашій структурі.
– Зараз ви стартуєте у Першій лізі. Наскільки розумію, ціль Шахтаря у цьому сезоні – путівка в елітний дивізіон. А якими є глобальні завдання?
– Глобально Шахтар має бути найсильнішим клубом України. Це офіційно не озвучувалось, але ми розуміємо, що філософія усього клубу – саме така. Підхід мене просто підкорив. Вкрай небагато у нас клубів, які з таким завзяттям, як Шахтар, намагаються підняти жіночий футбол.
"Чи ревнує дружина? Вона – моє друге дзеркало"
– Ви у жіночому футболі – все життя?
– Ні, розпочинав у чоловічому футболі – як гравець-професіонал (у 90-х був півзахисником запорізького Торпедо, Зорі, Вереса, Оболоні та ряду інших клубів, – Футбол 24). Потім перейшов на тренерську роботу – працював із юнаками, згодом у студентському футболі. Саме тут познайомився із жіночим футболом, мав деякі запрошення, але відхилив їх.
Зрештою, отримав пропозицію стати асистентом у штабі збірних команд України. Звідти розпочалась моя кар’єра у жіночому футболі, яка триває вже близько 10 років. Більшу її частину провів у збірних командах України та Казахстану. У Казахстані, до речі, паралельно тренував і на клубному рівні. Повернувшись додому, отримав запрошення від Єдності. Після чого зосередився суто на клубах.
– Чим вас приваблює жіночий футбол?
– Насамперед, мене приваблює ФУТБОЛ – скажімо так. Якщо порівнювати чоловічі і жіночі команди – різниця лише в інтенсивності ведення гри. Організаційні моменти, тренувальний процес – такі ж, як і в чоловіків.
– Якими бувають нюанси у спілкуванні з підопічними протилежної статі? Мабуть, існують певні етичні норми, тренеру протипоказано вживати міцне слівце у роздягальні?
– Це залежить від самого тренера, від його вихованості, культурної складової. Але у жіночому футболі є багато прикладів, коли наставники послуговуються ненормативною лексикою. Чоловіки відрізняються від жінок психологічно. Жінки – більш емоційні та вразливі. Коли відчуваєш, що футболістка боляче сприймає критику, ти повинен розуміти, яку межу переходити не можна. Ображати підопічних не варто. Для мене у пріоритеті – людські цінності, а вже від цього ми відштовхуємося у своїй роботі.
– Як у жіночому колективі із характером та самовіддачею?
– Все залежить від самої людини і від принципів, які закладаються у тренувальному процесі, у настановах, які дає тренер. У кожній команді існують свої тактичні хитрощі.
Запам’ятався період у Казахстані. Там, як відомо, з великою повагою ставляться до старших. Мені було дуже дивно бачити, коли молодша гравчиня, зігравши проти старшої жорсткіше, намагалася загладити свою провину, дуже довго вибачаючись. Для мене ж це було неприпустимо. Я вбачав у таких епізодах безхарактерність щодо прояву спортивних бажань. Траплялися такі моменти і в українських командах – негативно до цього ставлюся. Загалом, жінки не поступаються чоловікам за характером. Можуть переступити через себе, показувати зуби, спортивну злість, мотивацію.
– Запитання для "чайників": хто симулює частіше – чоловіки чи жінки?
– Розумієте, ті правила гри і норми від УЄФА, які маємо сьогодні, спонукають до симуляції. Наприклад, в епізодах, коли граєш головою. Є анатомічний, фізичний, механічний рух руками – для того, щоб піднятися вгору. Це природно для людини. Ти розкриваєш руки і, якщо поруч із тобою перебуває суперник, рано чи пізно зачепиш його голову чи шию. На це ведуться судді, бо мають відповідні рекомендації. А гравці починають симулювати. Це ситуація, яка впливає на гру не найкращим чином.
– Який рівень зарплат в українському жіночому футболі?
– Погляньмо на УПЛ. Якщо ми говоримо про середню зарплату футболістів українського чемпіонату, то, завдяки Динамо і Шахтарю, це одні цифри. Якщо ж беремо конкретні клуби – такі як, при всій повазі, Інгулець чи Минай – то цифри зовсім інші. У жіночому футболі – аналогічна ситуація.
Є керівний орган клубу. У Житлобуді, наприклад, будівельна корпорація, яка має фінансові можливості. Усе залежить від рівня амбіцій і готовності витрачати кошти. Минулого року Житлобуд-1 програв чемпіонство Житлобуду-2, тож перед командою поставили завдання цей титул повернути і зіграти у жіночій Лізі чемпіонів. Було виділено додаткові кошти для придбання більш конкурентоспроможних гравців.
Зарплати є вищими у тих командах, які у турнірній таблиці перебувають вище. Порядок цифр назвати не готовий, але, звісно, жіночий футбол суттєво бідніший, ніж чоловічий. Це не тільки в Україні – така тенденція практично в усьому світі. Коли позаминулого року збірна США стала чемпіоном світу, це питання підняли. Також про невідповідність між зарплатами чоловічого і жіночого футболу говорили у Данії, Норвегії. У Скандинавії вдалося досягнути рівних можливостей. Проте, знову ж таки, це не стосується клубного футболу.
– У вашій команді є симпатики американок Алекс Морган, Меган Рапіно, чи їхні кумири – футболісти-чоловіки?
– Знаю футболісток нашої команди, які мають кумирів у чоловічому футболі. У кожної він свій. Але разом з тим є такі дівчата, які рівняються на знаменитих футболісток, намагаються встановити з ними контакт через соцмережі. Це добре, адже додає мотивації розвиватися та прогресувати.
– Чи відчуваєте у роздягальні конкуренцію між дівчатами за вашу тренерську прихильність?
– Все залежить від того, як поводиться тренер. Я намагаюся однаково ставитися до всіх підопічних і надавати їм рівні можливості. Завчасно про це нагадую, тому у нас таких ситуацій не виникає. Але, звісно, кожна дівчина вимагає до себе уваги. Молода гравчиня, чи вже досвідчена, яка припустилася у грі якоїсь помилки – однаково підтримую і підбадьорюю всіх.
– Дружина вас не ревнує до дівочого колективу?
– Моя дружина – це моє друге дзеркало. Вона в курсі всіх питань, які пов’язані з моєю роботою, знає усіх гравців. Тому є для мене найголовнішим критиком, за що я їй дуже вдячний (Усміхається).